27.01.2015 | 15:59

Український бермудський трикутник

Уявіть, що зараз, десь у чернігівській області є забута земля - реальний український бермудський трикутник. Там на одній території вживаються справжні українські козаки, неандертальці, чудовиська та аномальне явище «мара», яке здатне оживляти мертвих.

Важко уявляється? Зовсім ні, якщо прочитати крайню книгу сумського письменника Владислава Івченка «Химери дикого поля».

За цей роман, щоправда з первісною назвою «Паничі», автор отримав ІІІ премію міжнародного літературного конкурсу «Коронація слова». Здобувши таке непогане благословення, роман було видано із новим найменуванням 2014 року в «Клубі сімейного дозвілля», його наклад склав 2500 примірників. Маю погодитися, що кінцевий варіант назви краще відповідає тексту роману.

Першими химерами для читача стануть імена головних героїв:  Краснодар Горностаєв і Понамка Хаос.  Разом вони утворюють детективну агенцію «Хаос». Але порівняно із тим, що буде далі – це справжні квіточки. Узявшись за чергове завдання - розшукати викрадену людину, наші детективи потрапляють до загадковою місцевості у дельті річки Снов (у романі - Снів), яка номінально є українською та межує з Росією. Виявляється, що на цій території живуть нащадки козаків, які ревно бережуть заповіти предків, організувавши власну Січ. Їхнє суспільство жорстко поділено на три касти, де перейти із одної до другої майже неможливо. Панівним прошарком є козаки-паничі, середній рівень складають слуги та найнижчий клас – раби. Так, головна героїня потрапляє до вищої касти, довівши свої високі фізичні здібності у фехтуванні й боксі, а Краснодар стає їй слугою.

Попри те, що книга починається саме як детектив, можна констатувати провальність її детективної складової. А річ у тім, що автор вибудував настільки жорстку дійсність, що головні герої, немов потрапляють на більярдний стіл в ролі шарів, які катаються на полотні, й намагаються не потрапити до лузи. Єдиною мірою покарання у цій системі є смерть, найвищим благом – смерть у бою. Інституту сім’ї не існує, усе керується принципом «запліднити жінку» та математичним розрахунком. Така собі Спарта на український манер з комуністичними нахилами до планування. Ця складність призводить до того, що детективні моменти виглядають більш ніж наївними, а розв’язка банальною, адже результат фактично не є наслідком дій бідак-детективів, а лише збігом обставин.

Владислав Ільченка у Полтаві (фото: Анна Ютченко) Владислав Івченко у Полтаві (фото: Анна Ютченко)

Натомість пригодницька складова книги продирається на перший план та починає світитися від щастя. Постійні зміни локацій та суцільний екшн. Рубка на мечах, мінімум описового тексту, поступове розкриття етнографічних та політичних особливостей краю. У читача не вистачає часу аби засумніватися у достовірності, потрібно встигати за стрімким розмотуванням клубка подій. Часом дії так швидко змінюються, що письменник губить сюжетні лінії другорядних героїв, як це відбулося в ситуації, коли після серйозної битви, читач, не знаючи долі слуги Сашка, який був у центрі кривавого місива, спостерігає як він раптово вигулькує у спокійній розмові.

Розповідь у «Химерах дикого поля» ведеться від імені Краснодара Горностаєва. Химерність цього персонажа полягає у тому, що виживати в надскладних умовах Січі йому допомагають два моменти: він колишній зек та досвідчений геймер. На зоні він навчився відчувати погляди, тож паничі використовували його за радар, коли потрібно було знайти засідку. Напіврозвалений літак Крася посадив, бо налітав багато годин на авіасимуляторах, зупинив вторгнення на Січ баньдюків, бо розуміється на особливостях ведення сучасної війні зі стрілялок. За такою логікою потреба в армії відпадає, а комп’ютер здатен виростити універсального солдата.

Цікавим моментом книги є особливості мови паничів. Усі вони говорять давньою українською. Івченко не наводить перекладу, тому розуміння суті сказаного перетворюється для читача у цікаву гру. Деякі моменти розумієш, про інші здогадуєшся, але до кінця книги неодмінно адаптуєшся. Ще й почнеш із домашніми говорити словами паничів.

«Химери дикого поля» Владислава Івченка – це хороша пригодницька книга із провальним детективним сюжетом. Попри відверту мішанину химер, змальована письменником реальність не викликає великих нарікань. Створена Івченком система є добре продуманою та відточеною. У анотації кінопродюсер Дмитро Криворучко характеризує книгу словами «Потужно, захопливо, майстерно!». Хочете почитати задля розваги? Тоді «Химери дикого поля» саме для Вас!

Про автора
Сашко Ткаченко
Книжковий оглядач
Сашко Ткаченко
9
Останні публікації