26.12.2014 | 19:07

Казки бомбосховища Олексія Чупи

«Казки мого бомбосховища» - нова книга молодого письменника з Макіївки Олексія Чупи. Продуктивність автора вражає, адже менше ніж за рік було видано три його прозові твори.

Частота у найкращих традиціях Андрія Кокотюхи. Воно й не дивно, якщо стати на місце видавців. Попередня книга «Бомжі Донбасу» і нова, зі словом «бомбосховище» у назві, якнайкраще відповідають економічному терміну «попит». Тим паче від письменника, який був змушений виїхати з рідного міста, коли воно перейшло під контроль бойовиків «ДНР». Тому й бачимо на палітурці слова «Люди Донбасу – без вигадок і узагальнень».

«Клуб сімейного дозвілля» видав книгу 3000-им тиражем і позиціонує «Казки мого бомбосховища» як роман. Для солідності певно на краще, але я б це назвав збіркою оповідань та новел. Відмінностей однієї форми від іншої не так вже й багато, але достатньо аби поділити усі "казки" на описові та динамічні.

Текст книги - це опис життя людей одного під’їзду чотириповерхового будинку, зведеного ще за сталінських часів. Почавши з квартири №12 першого поверху, письменник методично піднявся сходами до найвищого - четвертого. Кожній квартирі дісталася своя новела чи оповідання.

Усі ці маленькі історії та сюжети утворюють більш-менш цілісну картинку макіївських ландшафтів. Те як Чупа описує рідні широти нагадує швидкі, але напрочуд влучні штрихи, де кожна риска щось та й значить, має своє місце та значення серед сусідок. Як наслідок, текст книги нагадує цільну систему, у якій все взаємопов’язано.

Олексій Чупа Олексій Чупа

Хоча інколи система автора збоїть. «…раділи своїй старості, як перепустці до світу, відокремленого державним захистом від хімічних димів заводу», - такі слова читаємо про людей похилого віку. Окрім того, що люди рідко радіють старості, цього точно не скажеш про гомо совєтікус. Сутність переважної більшості людей старшого радянського покоління полягає у житті на роботі. Коли приходить пенсія, то це, як у давній соціальній рекламі: «І свято скінчилося». Вони не знають куди себе подіти, бо на вівтарі роботи вже давно спалили власні інтереси й хобі.

 «Казки мого бомбосховища» - це як колода карт-оповідань. Тут і три кримінальні шістки з квартири №12; і стара бубнова королева, яка окрім немічності, отримала ще й знущання від правнуків на кінець життя. Дуже цікавою видалась історія трефового валета - бійця спецпідрозділу «Беркут» часів «врадіївського скандалу». Маємо також підліткову історію про юного поета, якого жорстоко змусили відповідати за власні слова. Не залишив без уваги Чупа й питання про недостатню увагу батьків до дітей. Навіть написав листа від імені закоханої жінки. Одним словом – палітра тем більш ніж широка. Автор наче тренується у письменницькій майстерності, бажаючи охопити все. Щоправда, це у нього не завжди виходить - деякі карти у його колоді відверто слабкі, немов зроблені з тонкого паперу.

"Бомжі Донбасу" - попередня прозова книга автора "Бомжі Донбасу" - попередня прозова книга автора

За структурою «Казки мого бомбосховища» схожі до «Месопотамії» Сергія Жадана. Але якщо у Сергія Вікторовича сюжетні лінії переплітаються делікатно і з шармом, утворюючи перед читачем гру типу «розплутай клубок ниток», то у Чупи вийшла більш груба й простіша матерія.

Читання нової книги Олексія Чупи «Казки мого бомбосховища» було схожим на гойдалки: то вгору, то вниз. Від радісного зацікавлення до марудного перегортання сторінок. Ще з попередньої книги «Бомжі Донбасу» було помітно, що автор дійсно розуміє своїх співвітчизників. Чупа напрочуд влучно й лаконічно показує соціальні й суспільні розрізи, оголює проблеми сімейних стосунків свого регіону, які від наших майже не відрізняються. Напевно, Ви вже здогадалися, що бойових дій у книзі нема, а бомбосховище згадується у авторській післямові, як місце де зібралися до купи усі його герої, адже ця книга писалася з натури. Саме цим вона і цінна! «Люди Донбасу – без вигадок і узагальнень».

Про автора
Сашко Ткаченко
Книжковий оглядач
Сашко Ткаченко
9
Останні публікації