25.11.2014 | 8:11

Фелікс Австрія, або сім років етнографічних досліджень

«Фелікс Австрія» - новий роман династійної письменниці Софії Андрухович. Після семирічного мовчання, авторка нарешті потішила свіжим чтивом, яке з’явилося наприкінці серпня у львівському «Видавництві Старого Лева».

Нова книга Софії Андрухович Нова книга Софії Андрухович

Гарно розроблена промоція книги, яка почалася ще з весни, наголошувала на особливій історичності роману. Український тренд на такий жанр існує вже не перший рік, але «Фелікс Австрію» позиціонували не як текст про великі події та героїчні постаті, а як ґрунтовне дослідження Станіславова (Івано-Франківська) початку минулого сторіччя. У одному з найперших рекламних інтерв’ю письменниця наголошувала, що для неї було важливо реалістично відтворити своє рідне місто зразка 1900 року. Читачеві обіцяли повсякденність життя звичайної людини з усіма дрібничками: побутом, їжею, звичками, думками, запахами, мріями, розвагами. Щось схоже Юрій Винничук зробив у «Танґо смерті» стосовно Львова.

Забігаючи наперед, варто зазначити, що письменниця впоралася з поставленим завданням, але ж як це було нудно. Перші ¾ роману я мучив майже тиждень, постійно засипаючи над книгою. Напевно, варто було читати сидячи! Більше ніж на 200 сторінок тексту, розтягується монотонний опис вулиць Станіславова. Це справжнісінький путівник із вказівками, де купити справжню каву, у якого цирульника в сервіс входять шафки з індивідуальними лезами й гребінцями для клієнтів, у якій парфумерній крамниці дозволяють нюхати товари і де розташована лавка з найбільшим вибором спецій. За текстом Софії Андрухович художникам варто перевіряти рівень своєї фантазії, адже самих архітектурних описів має вистачати для готової картини.

У центрі роману подружжя польки-німкені Аделі та скульптора-українця Петра. Разом із ними живе служниця Стефанія. Саме від імені останньої ведеться розповідь у романі. Окрім щоденних господарських клопотів Стефанії, читач дізнається про внутрішній світ служниці. У ньому, здається, все тримається на передсмертних словах батька Аделі: «Стефцю, тобі буде важко, але ти мусиш Аделі служити». І тут можна було б одразу проводити паралелі з романом Галини Пагутяк «Слуга з Добромиля», де також обстоюється думка, що життя однією людини в служінні іншій може бути повноцінним. Але ж завжди є оце «але». Стефанія та Аделя разом виросли, немов сестри. У романі про них йдеться, як про два дерева, які сплелися стовбурами. Проте, структурованість тогочасного суспільства внесла свої деформовані корективи у стосунки між жінками. «Я не знаю, хто ти: сестра, служниця, мама, моя наглядачка?», - слова Аделі наприкінці роману.

У випадку з «Фелікс Австрія» хочеться не так розбирати й аналізувати роман, як дискутувати й думати. Пані Софія зобразила більш ніж цікаву ситуацію. Шкода, що кульмінаційні події відбуваються наприкінці роману. Якось це нечесно, марудити майже увесь текст етнографічною інформацією, аби потім влаштувати глобальний вибух у житті персонажів. Книга цікава відтворенням життя окремої родини. Але аж ніяк не побутом – ні! Найбільша цінність у тому, що «Фелікс Австрія» - це роман про світосприйняття: людина чує те, що хоче чути і забуває про те, що не потрапляє до обраного світогляду. Майже всю книгу Стефанія сприймає алегорію сплетених стовбурів, як її спорідненість з Аделею. Ця цеглина часто є вирішальною для придушення будь-яких сумнівів. А потім виявляється, що переплетені стовбури означають неможливість росту для кожного дерева, і пригадуються інші слова батька Аделії, і все перевертається з ніг на голову. «Світосприйняття – химерна річ, - так і читається поміж рядків, - Людина вперто шукає доказів своїй правоті. Вона відчуває світ, але не бачить його». Письменницька дефініція щодо цього виглядає так: «Закоханістю я вважала просте і справжнє людське співчуття».

Окремо слід сказати про привабливу палітурку книги. Її розробкою займалася  творча майстерня «Аґрафка». Нетиповим у книзі є спосіб передачі прямої мови персонажів. Замість звичних для нашого читача тире «-» на початку слів у діалогах, маємо європейський варіант зі взяттям фраз у лапки. Тираж книги склав 3000 примірників. Віддруковано роман, звично, у Харкові.

Якби книга писалася про сучасний світ, то це була б оповідь про шопінг, акційні пропозиції, асортимент продуктового супермакету, святкування Дня Незалежності, кулінарію, класову нерівність, людську психологію і т. ін. «Фелікс Австрія» безперечно цінна своїми етнографічними дослідженнями Станіславова 1900 року, але чи цікава вона цим – індивідуальне питання. Кульмінація та розв’язка в романі відбуваються наприкінці, а початкові ¾ тексту слугують тлом. Читати чи ні – рекомендувати не візьмусь. Надто вже специфічна книга!

Про автора
Сашко Ткаченко
Книжковий оглядач
Сашко Ткаченко
9
Останні публікації