8.12.2011 | 17:07

Розкажи, Снігуронько, де взялася?

Казка з дитинства

Снігуронька

     1953 рік запам'ятався мені назавжди. Про 5 березня я вже писав в  своїх постах-спогадах про далеке дитинство. Не всі знають, яка подія пов'язана саме з цією датою. Та й добре.

     А от спогади про святкові дні початку того, 1953-го року досі гріють душу. Вперше я, мале хлопча, побачив величезну, таку чудову, у святковому вбранні, чарівну ялинку. Вже й не пригадаю, чи була у нас в квартирі раніше новорічна ялинка, найімовірніше, що ні. Після пам'ятного року і вдома, і в школі новорічні ялинки стали традиційними. У січні 1953, мене, шестирічного, чудове оздоблення вічнозеленого лісового дерева просто вразило. Привели на новорічний ранок до святкової ялинки схвильовані не менше за мене мої молоді тоді ще батьки.

     Ялинка стояла на вулиці, біля районного Будинку культури та була заввишки ну ніяк не менше 6...8 метрів (а можливо мені, малому, так здалося - у тому віці всі «дерева були великі»). Але вразила ще більше святкова вистава. До глядачів вийшли в парі величезний дідуган з червоним носом і білою бородою (ось вуса чомусь не запам'яталися), в червоному кожусі і такого ж кольору шапці і дивовижної краси молода жінка, вся в білому з срібними зірками на одязі і в маленькій шапочці.

    - Снігуронька, снігуронька! - прошелестіло у святковій юрбі. Дідові Морозу через свою сувору зовнішність, грубуватий голос і часом не зовсім адекватну поведінку дітвора не завжди довіряє. А ось вічно молода, рожевощока і весела Снігуронька - улюблений персонаж не тільки малюків, а й чоловічої половини дорослого населення. Внучка немовби помякшує суворість дідуся. Вона - як старша сестричка, мама або добра красива тітонька. А ще юна  дівчинка за останні роки набула надзвичайну сексуальність. Навіть кажуть жартома, що вона Дідові не онука, а коханка.

    Я тоді пристав до мами з розпитуванням - що це за тітка така гарна, звідки вона, чому раніше не бачив? У відповідь на це мама мені казку розповіла:

    -  Жили-були Іван та Мар'я, в любові та злагоді. Та от тільки не було у них дітей. Вже під старість підгледіли вони, як ліплять снігову бабу діти, вирішили і собі спорудити зі снігу доньку-Снігурку.    Ну і зліпили вони ляльку - тулуб сніговий, ручки, ніжки, головка з круглого сніжного кому.

   Носик, ротик вимостили, ямочки для очей ... Раптом теплим повітрям від головки дихнуло, з ямок блакитні намистини витріщилися, а замість сніжного ротика губки малинові всміхнулися.

    Радість ти наша, дівчинка рідненька! Прийняли Іван та Мар'я це щастя як подарунок від Господа Бога.

    Стала обіймати Марія дитя снігове, а з нього сніг і відвалився, як шкаралупа яєчна. Дитя живе в бабусиних руках виявилося. Зраділа Марія і побігла з дитиною в хату. Дорослішала дівчинка не по днях, а по годинах. Веселим, бешкетним дитя виявилося, і розумним не по роках. Ніколи тепер стало дідові-бабі в хаті нудьгувати - гості кожен день, дівчата в різні ігри зі Снігуронькою грають, дівчинку, наче ляльку, наряджають, пісні співають ...

    Снігурка - дитя кмітливе, все переймає. За зиму зовсім дорослою дівчиною стала - все вміє, все розуміє, красно говорить. До того ж - добра, слухняна і привітна, дідові з бабою перша помічниця. У хаті все прибрано, доглянуто. Їжа смачна кожен день приготовлена.

    А вже красунею стала - ні пером описати, ні словами передати. Русява коса до пояса, очі, наче квіти-незабудки. Марія душі в ній не чула.

   Але ось весна до них завітала. Дівчата в селі зраділи, а Снігуронька занудьгувала. Не могла Марія зрозуміти, що з дитям трапилося. Все її розпитує, чи не захворіла бува, а донька не зізнається. Каже тільки - все добре, бабуню, здоровенька я.

    З приходом весни стала Снігурка в тінь ховатися та в струмку студеному плескатися, будь-якому дощику безмежно рада була.

    А тут і весні кінець прийшов, Іванів день наближається. Дівчата на гуляння зібралися, Снігурку з собою звуть. Баба Марія не хотіла відпускати доньку з дому, та й Снігуронька не дуже-то хотіла, але не змогли вони відговоритися. Причепурила Марія дочку, поцілувала і благословила повеселитися. При цьому подружкам її наказала, щоб наглядали за Снігуркою, очей з неї не зводили. Ті пообіцяли. І з піснями пішли до гаю вінки плести.

    Як зайшло сонечко, розпалили дівчата в лісі багаття, встали в ряд одна за одною, а Снігуроньку останньої поставили, пішли стрибати через вогонь і подружці наказали. І раптом щось зашуміло позаду, скрикнуло жалібно і затихло. Озирнулися дівчата - нема нікого, і Снігурки теж. Сховалася, пустунка, подумали, розбіглися в лісі шукати, але не побачили подружку.

  - Куди ж поділася Снігурка, додому втекла, чи що? - Затурбувалися дівчата. Повернулися в село, аж немає й там її. Шукали в лісі день, другий, третій - так і не знайшли.

   Горювали Іван та Мар'я за Снігуронькою безмірно. Довго ще нещасна матінка ходила в ліс шукати свою ненаглядну Снігуроньку, так і не знайшла рідненьку. Куди ж вона пропала?

    Невтямки їй було, що коли сніжинонька побігла за приятельками, то, через багаття стрибнувши, потягнулася вгору теплою хмаркою, розтала у піднебесній височині ...

     Як почув я цю казку від мами, особливо її кінець - засмутився, ледь не розплакався і не повірив, що Снігуронька розтанула. Звідки ж тоді біля ялинки з Дідом Морозом Снігуронька виникла?

     І сам тоді придумав для себе на втіху нехитру історію. До цих пір подробиці пам'ятаю.

      Коли стрибнула Снігуронька через вогонь, то не розтанула зовсім, а підхопив її теплий вітер, що утворився над багаттям, і миттєво з собою забрав в далі дальні.  А коли проносив він Снігуроньку над лісом дрімучим, зачепився за дерева високі і не зміг утримати у своїх обіймах нашу красуню. Приземлилася дівчинка м'яко на пухнастий лісовий килим з пахучих трав, не забилася зовсім.

        Погорювала трохи за своїми старенькими батьками, але шукати дорогу до рідного села не стала. Жарко надто в селі влітку їй було. А тут - лісова прохолода, струмки студені. У лісі влітку з голоду не помреш, гриби, ягоди навколо. Подружки сільські навчили з лісових дарів смакоту різну готувати. Звикла, обжилася. Курінь з віток пахучих спорудила. Трава м'яка периною їй служила.

І все ж важко Снігуроньці одній в лісі було. Та й старих відвідати дуже хотілося, скучила за ним. Але страшно в літню спеку в село повертатися.

       Не буває в житті лиха без добра. Під час однієї з прогулянок по лісу заблукала Снігурка і через деякий час випадково вийшла в дивовижне місце.

   На великій, чарівній галявині зібралось дванадцять молодців. Побачивши дівчинку, здивувалися парубки, розпитали її - звідки вона, і що та як, самі Місяцями представилися. Це вони управляли порами року. Кожен з молодців відповідав за свою ділянку, часовий проміжок, який він знав досконало і керував у ньому.

      Злякалася спочатку Снігуронька. Потім, побачивши, що жоден з Місяців і не думає її ображати, перейнялася до них довірою. Місяці запросили дівчинку в свою компанію, притулок і їжу запропонували. А безпосереднє шефство над Снігуркою взяв самий солідний і важливий місяць Грудень. Це він в кінці року в червоний кожушок переодягався і до дітвори в міста-села з подарунками жалував.

   Так от і стала у діда Мороза, Грудня тобто, Снігуронька помічницею. По дому-господарству. А коли черга правити за календарем до Грудня  прийшла, всерйоз він задумався - а чи не взяти дівчину в свою новорічну поїздку з собою? Старий  він вже, тяжко одному подарунки возити і дітлахам роздавати, ось Снігурка і допоможе йому в цій справі. Думав не довго, запросив дівчинку, яку вже онукою своєю називав. Та з радістю погодилася. Адже тепер буде можливість з рідними і близькими зустрітися.

     Так і вирішили. І ось якраз під Новий рік помчали вони на чарівній упряжці (а треба сказати, що все в господарстві у 12 місяців було чарівне) розвозити дітлахам подарунки під подушки і на ранки. Спочатку заїхали до Марії та Івана, обрадували старих, гостинців привезли. Пояснила їм снігова дочка, що з нею сталося, і чому не зможе жити з батьками постійно. Засмутилися дід та баба, звичайно, але потім заспокоїлися. Пообіцяла Снігуронька щозими під Новий рік відвідувати старих. Ну, і поїхав святковий новорічний ескорт далі. Діточок радувати.

      З тієї пори біля новорічної ялинки завжди з дідом Морозом поряд Снігуронька знаходиться - писана красуня. Дітворі подарунки роздає, їх виступи дивиться, віршики слухає, дідові допомагає.

     Все це відбувалося в слов'янських державах. Ось тому тільки у нашого діда Мороза є Снігуронька. А в інших дідів Морозів такої помічниці немає.

     Нехай всіх вас у казкову новорічну ніч обов'язково відвідають чарівник дід Мороз зі своєю онучкою і принесуть на наступний рік удачу!

Про автора
Виталий Сердюк
Пенсионер, председатель городского клуба спортивного ориентирования и туризма
Виталий Сердюк
66
Останні публікації