18.05.2013 | 19:33

Спогади про дощ. Частина 2

Продовження оповідки

Хоча дощ змиває всі сліди ...

Четвертий спогад.  Жовтень 1967 року. Я, другокурсник Харківського авіаційного інституту (ХАІ), в перший раз їду до Криму! І вперше, у складі альпіністської секції авіаційного інституту,  на скелі Чатир-Дагу!! 

Всю дорогу в поїзді Харків-Сімферополь, а потім і в тролейбусі від Сімферополя до Ангарського перевалу прислухаюся до чудових пісень Володимира Висоцького, Булата Окуджави, Бориса Вахнюка, Юрія Кукіна, Євгена Клячкіна та багатьох інших бардів у виконанні друзів, потім і сам потихеньку підтягую. Яка насолода!

На Ангарському перевалі виходимо з нічного тролейбуса і, рятуючись від рясного дощу, швиденько прямуємо до лісу, в Тисову ущелину (відео не моє - автор Levoavsn):

Тисова ущелина

А в ущелині було романтично потемки встановлювати намети, допомагати розбиратися в нехитрих туристських справах дівчатам, отримуючи у відповідь компліменти.

На ранок за гори виглянуло сонечко і зігріло наш табір. Вдень працювали на скелях. Це вже тема для іншої розповіді, теж дуже цікава (в плані «Умный в горы не пойдёт» ...). Ближче до вечора поїхали в Алушту, на побачення з морем. А море виявилося привітним, вода в ньому була не по сезону теплою.

Поверталися на перевал з неохотою. Увечері знову пішов дощ. Нас така ситуація і зовсім не влаштовувала. Що робити? Керівник групи Ігор Кургузов прийняв оригінальне рішення. Він наказав згортати наш бівак і їхати до моря. Пригадуються слова Булата Окуджави: «Я в синий троллейбус сажусь на ходу. В последний, случайный...» - Полночный троллейбус

Знову при свічках в темряві розміщували табір на крутому березі, в районі Робітничого Куточка, північно-західної околиці Алушти (в ті часи «дикунам» поставити намети біля моря великої проблеми не становило - згадайте фільм «3+2»: 

http://filmin.ru/8262-tri-plyus-dva.html )

А дощ все посилювався. І знаєте, як ми зігрівалися тієї ночі? Поставивши намети і не зумівши зберегти в сухості свої спальники, махнули на всі ці дрібні проблеми рукою і пішли грітися у воду. І дійсно, в морі було тепло! Я вже й не пам'ятаю, скільки годин тривала наша «оргія», але точно знаю, що ніхто в тій поїздці не застудився і не захворів.

На вершині

Північна  Демерджі. Жовтень 1967. Автор - третій справа

А ще запам'яталося, як наступного дня ми біля багаття сушили намоклі за добу в брезентових наметах ватяні спальники (ех, туристи!), Ризикуючи намочити їх під безперервним дощем знову. У наступні дні перебування в Криму нас супроводжувала сонячна погода. І знову ми тренувалися на скелях Чатир-Дага, спускалися в печери Трьохглазку (Еміне-Баїр-Коба) і Холодну, збігали в урочище Джурла до водоспаду Джур-Джур, здійснили сходження на вершини Північної і Південної Демерджі. І при цьому постійно ностальгували за теплими дощами перших днів перебування на Кримському півострові.

З тієї пори Крим завжди у мене асоціюється з романтичним купанням в морі під час дощу.

Продовження про дощі буде!

Про автора
Виталий Сердюк
Пенсионер, председатель городского клуба спортивного ориентирования и туризма
Виталий Сердюк
66
Останні публікації