23.12.2012 | 0:23

Бігати - щоб жити

Інтерв'ю, яке в мене взяла блогер Олена з Казахстану. Публікую не для піару, а для більш близького знайомства читачів з дідом Віталієм.

Було опубліковане в квітні 2012 року. 

Добрий день, мої дорогі! Знову вас знайомлю вас з чудовими блогерами нашого неосяжного інтернету. Так виходить, то в мене часу немає, то блогери попадаються сором'язливі, але ось сьогодні я хочу познайомити вас з дуже цікавою людиною, з якою сама тільки недавно здружилася. Зустрічайте - дід Віталя.

- Добрий день, діду Віталя. Як ваш настрій, бойовий? Налаштувалися на нашу бесіду?

- Настрій дійсно бойовий та чудовий, з лижної лісової прогулянки тільки-но прийшов.

- Здорово. А можна перейти на «ти»?

- Звичайно, давно пора.

- Ну спасибі. Тоді почну з того, що попрошу тебе розповісти з яких країв ти?

- Я родом із Полтавщини, що на Лівобережній Україні, з селища Котельва, батьківщини легендарного партизана, двічі героя Радянського Союзу Сидора Артемовича Ковпака. Річка у нас гарна, Ворсклою зветься. Домашня, красива, досить неглибока, а вода чиста-чиста, і на дні русла - білий пісок. У дитинстві весь вільний час на річці з хлопцями проводили, рибалили, купалися, засмагали. Одним словом, того не знаю долучалися до туризму.

Екологічний десант на Ворсклі Екологічний десант на Ворсклі

- Мабуть, у вас там дуже красиво. А як ти прийшов в інтернет? Хто привів і хто напоумив почати вести блог?

- В інтернет прийшов прогнозовано. У середині 90-х на роботі (в той час працював методистом з туризму в Полтавському обласному центрі туризму і краєзнавства учнівської молоді) хотів директор нову електричну друкарську машинку купувати, а я умовив його купити ПК, за 200 доларів. З тих пір і дружу з комп'ютером. Вже собі додому купив у 2001-му. До інтернету підключився на домашньому ПК в 2004-му році. І ось потихеньку почав вникати.

- Ага. Ну а блог завів чому?

- Ну, я людина допитлива. Почав в Інтернеті читати, цікавитися побачив, що можна сайти не тільки дивитися, а й конструювати. Адже сам інженер-конструктор за професією. В 2006-му році придбав електронну книжку «Что нам стоит сайт построить», ну і побудував ;). Мій перший самопальний сайт (не блог!) називався «Спортивне орієнтування в Полтаві». Але сайти статичні. Їх не часто оновлюють. І оновлювати значно складніше, ніж блоги.

На одному з перевалів в гірсько-лижному поході. На одному з перевалів в гірсько-лижному поході.

- Я люблю писати. Ця моя звичка виробилася ще в студентські і постстудентські роки, коли я ходив у спортивні туристські походи і вів під час подорожей щоденники. Особливо, коли був керівником - треба було згодом писати звіт, щоб отримати залік по походу. Ми ходили правильно - попередньо заявлялися в МКК (маршрутно-кваліфікаційній комісії) , а потім реєструвалися в КРС (контрольно-рятівній службі) на місці подорожі і йшли за маршрутом, дотримуючись графік. У 2007-му почув про блогах і навесні завів собі ЖЖ-ку.

- Ясно. А чому ти підписуєшся «дід Віталя», а не просто «Віталій»?

- А це для розкрутки бренду. Погодься, кого швидше в Рунеті запам'ятають - Віталія (яких сотні, може, навіть і тисячі серед пишучої братії), чи діда Віталю? 

- Підштовхнув до цієї думки такий собі відомий у колі сеошників блогер Дмитро Шахов ака Баблоруб, який, роблячи огляд мого блогу в травні 2008 року, охрестив мене дідом, якому на лавочці біля під'їзду не сидиться. 

- А ще раніше, восени 2007-го відомий блогер Сергій Жуковський набирав на свій перший тоді безкоштовний семінар слухачів. У число 600 .. 700 кандидатів записався і я. До фінішу прийшло близько 40 учасників, з заведеними на платформі Вордпресс блогами. 5 листопада 2007 мій блог наголосив: - "Здравствуй, мир!"

- Це вірно. Дідів Віталь в інеті немає. І розумно! А як у тебе часу на все вистачає? Адже наскільки я знаю, ти людина зайнята - діти, онуки, та ще й змагання різні?

 Часу не вистачає, але я його шукаю. Буває, що й ночами. Працюю без вихідних, періодично змінюю вид занять. Це й рятує. Тобто, роботу біля комп'ютеру чергую з тренуваннями в лісі (біг, лижі й велосипед) і організацією, участю в змаганнях з улюбленого виду спорту - орієнтування.

Он воно як. Я б так точно не змогла. Все життя в русі, ні хвилини спокою. Ну а як твоя сім'я до цього ставиться? Не говорять, щоб кинув блог?

- Дружина інколи ревнує, тому що в цей час я б міг викреслювати, допустимо, в швейцарській програмі OCAD нову спортивну карту або коректувати стару. Але вже звик. Я - людина вперта, як і дружина, між іншим. ;)

- А скільки років ви вже разом з дружиною?

- 31 липня буде 30-річчя нашого весілля. Як цей ювілей називається, Олено? А то я в дерев'яних, скляних і платинових весіллях не сильно розбираюся.

- Це буде перлинове весілля. Прийнято дарувати перли. Я від всього серця вітаю тебе і твою половинку з цією датою. Не кожен так довго живе разом.

- Дякую. Доведеться в море пірнати, перли шукати.

- Думаю, що пірнати не доведеться, поскільки в магазинах зараз можна багато всього знайти.

- Спасибі велике, Оленко! Якби я «роззув» очі трохи раніше, то вже ми святкували б з Надією 37-річчя. Та знайти можна, от тільки я не дуже орієнтуюся в перлинних цінах. Зараз накопичуємо гроші на поїздку до Німеччини, ось цю поїздку перед ювілеєм (перша декада липня) я й подарую Наді. Їдемо в кінці червня на чемпіонат світу серед ветеранів зі спортивного орієнтування.

- А ти можеш коротенько розповісти, як ви познайомилися?

На чемпіонаті в Німеччині На чемпіонаті в Німеччині

- Як познайомилися? Після закінчення вузу я 4 роки працював за направленням у Калінінграді обласному (1970-1974 р.р.) У 1974-му повернувся на батьківщину, в Полтаву, влаштувався на роботу на заводі газорозрядних ламп імені Комсомолу України (комсомоьці там ртуть, на жаль,  в достатку отримували), познайомився з членами заводського турклубу (я туристом став в інституті), організував у клубі лижну секцію (там вже були пішохідна, водна, гірська, орієнтування та автомото).  В березні 1975 року повів групу в перший для них (11 учасників, серед них 3 дівчини) лижний похід по Південному Уралу, 2-ї категорії складності (8 днів, 160 км, 5 ночівель в наметі з переносною пічкою). 

Серед учасниць були й мої майбутні дружини - перша, Валентина, і друга, Надія. Там і познайомилися. Валентина мене швидко «охмурила». Одружився влітку того ж року, у віці 28 років. Надія була свідком на нашому весіллі. До мене тільки потім дійшло, що вона до мене зовсім не байдужою :). Ну, а про Валентину багато писати не буду. Вона з категорії дівчат, що йдуть по життю легко.

- Вау. Та ти у нас улюбленець жінок! Молодець Віталій! А від першого шлюбу діти є?

- Так, у нас в 1976-му році народився син Олежка, у якого вже двійко - Максимко, 9 років, і Лізонька (19 травня буде годочок) - мої онуки. Ми з Олегом живемо в різних містах, але зустрічаємося щорічно, і регулярно листуємося. Зараз він з сім'єю поки що живе в Норільську, допрацьовує до пенсійного північного стажу, а через 1,5 року переїжджає до Москви. Є робота, і квартира. Він закінчив у Норільську два вузи, працює керівником однієї зі служб комбінату і його переводять до Москви в міністерство, за профілем. Так що через пару років буду їздити до нього в гості...

- Здорово. А твої діти дружні? Вони не рвуть тебе на частини?

Моя сім'я Моя сім'я

А чого мене рвати? Навпаки. Ми з дружиною їх піднімали, зараз всі дорослі, вже нам з Надею допомагають. От тільки дружина тільки переймається, що вже все кинули спорт, напевно, в дитинстві і в юності "наситилися". Адже Надія - фанат орієнтування і туризму, ну а я її підтримую, допомагаю (куди ж дінешся :)); дискутуємо, сперечаємося з проблемних спортивних питань постійно. Ми обоє азартні і дуже емоційні.

- - В житті всяке буває, тому і запитала так. А то що ви обидва такі «живі» це здорово. Я по хорошому вам заздрю. А як би ти поставився до того, якби тобі запропонували приїхати на масову зустріч блогерів. Ти б поїхав? З ким би ти хотів зустрінеться? А може кого вже бачив?

- Я б з великим задоволенням! З усіма, з ким обмінюємося коментарями. З нашої команди - поки нікого не бачив. Але ось із знайомих ще по ЖЖ - з деякими зустрічався, в Києві. Було дуже цікаво і приємно поспілкуватися. 

- Здорово. Я б теж хотіла побачити всіх «наших». І я одна їх перших описувала варіант Де-Вірта, і ми навіть збирали варіанти зустрічей, але так все і залишилося в не вирішену вигляді. А скажи мені, Віталь, чи є у тебе мрія, чи на сьогоднішній день тобі нема про що мріяти?

- Без мрії не можна!

- Так значить вона в тебе є? І яка, якщо не секрет?

- Хочу серйозно зайнятися міжнародним туризмом і поїздити, походити, політати по світу. Але для цього треба навчитися серйозно заробляти в Інтернеті. 

- Похвально. А тобі часто доводилося стикатися зі зрадою?

- Було в молодості, на жаль. Не хотілося переходити на особистості. Але ти вже, напевно, і так здогадалася. Тому-то я і одружився вдруге у віці 35 років. І зовсім про це не шкодую. А більше - ні. Просто я завжди був в туристських колективах, де таке зустрічається дуже рідко. Та й людей навчився розпізнавати відокремлювати насіння від полови. Я коли розлучився, півроку жив один, а потім випадково зустрівся з Надією, і ми поговорили відверто. Ось тоді в мене очі і відкрилися. Це було 12 лютого 1982 року. А 31 липня ми розписалися. Розірвав я перший брак в 1981-му, за власною ініціативою. Зради пробачити не зміг.

- Є щось, що б ти хотів змінити в собі?

- Міняти вже в собі щось пізно, та й не хочу. А вчитися і займатися саморозвитком - так, треба постійно, щоб життєва струмінь була свіжою і швидкою, як гірський потік.

- Якщо ти спортсмен, то у тебе має бути девіз по життю. У тебе він є?

- Це пов'язано з бігом.  Бігати - щоб жити!  Ну, і ще кілька подібних. Наприклад: Починай бігати, коли здоровий, інакше доведеться вчитися цьому, коли захворієш. Або жартівливе - Турист живе довше людини (не тільки в буквальному, але в переносному значенні - життя подовжуєтся завдяки «прокрутці» в пам'яті всього того, що запам'яталося в подорожах.

На змаганнях в Ласпі, АР Крим На змаганнях в Ласпі, АР Крим

- У здоровому тілі - здоровий дух! Ех, прямо зарядив ти мене оптимізмом! Жаль, що розмір мого блогу не гумовий і нам доведеться закруглятися. Але нашу бесіду ми могли б повторити, якщо ти не проти.

- З великим задоволенням, Олено! Спасибі велике, що розговорила діда! Повторюся - завжди готовий, як юний піонер! А тобі бажаю остаточно видужати, більше не хворіти, кохати і бути коханою! І твій прекрасний блог не закидати. Удачі! І на добраніч!

- Спасибі Віталію, що знайшов час і дозволив взнати тебе ближче. Мені було дуже приємно розмовляти з тобою. Побачимося в блогах .... Ще раз спасибі!

Ну от і все. Спілкуватися з Віталієм - це як заряд енергії отримати. Скільки позитиву і оптимістичного настрою, що просто завидно стає. Сподіваюся, що вам наша бесіда сподобалася і ви, як і я, дізналися про нашого діда Віталю ще й з іншого боку.

Про автора
Виталий Сердюк
Пенсионер, председатель городского клуба спортивного ориентирования и туризма
Виталий Сердюк
66
Останні публікації