16.12.2012 | 21:40

Спогади про Гору або трішки і психології

Є така гора на Приполярному Уралі - Манарага. Про похід до неї мова і не тільки.


У будь-якому поході перший день, самий тяжкий перехід завжди пам'ятаються з усіма подробицями.  Решта впиваються в тебе скалками миттєвостей - гостро і надовго. 

Ось одна з миттєвостей із складного лижного походу по Приполярному Уралу.

Балок "Готель Косью".  Квітень 1995 р. Фото автора

... Вийшли до довгоочікуваного балку. Він виявився заповненим вщерть снігом, до чортиків вже в цьому році нам обридлим. Ставити поряд намет, йти далі до затишного лісу, ближче до жаданої вершини, чи ...?

Зайшла розмова і про завтрашній день. З одного боку, родзинка програми, сходження на Гору, наша багаторічна нав'язлива мрія, прямо таки, ідея-фікс, а з іншого - сьогоднішні реалії. 

З Вікіпедії: Манарага (1820 м) - вершина на Приполярному Уралі. Вершина являє собою сильно розсічений гребінь з 5-7 величезними «жандармами». Пояснення назви вершини призводить Е. К. Гофман у творі «Пай-Хой, або Північний Урал»:

«... Звивина долини відкрила перед нами бічний вид на Манарагу, і тоді її цвяхоподібний шпіц з'явився перед очима незвичайною зубчастою вершиною. По цій вершині гора і отримала своє самоїдське ім'я, яке за тлумаченням нашого перекладача значить "Ведмежа лапа" »

Перекладач Гофмана не помилився - з ненецької Манарага - подібна ведмежій лапі. Літнє сходження на правий (якщо дивитися з долини річки Манараги) «зуб» не вимагає спеціального спорядження. Вищою точкою гори є другий справа «зуб», для підйому на нього потрібні навички скелелазіння. А взимку ...

Магарага

Вершина Манараги. Фото з Вікіпедії

Цей клятий всіма важкий, мокрий і в'язкий сніг ... і я його обожнював? Сніг - він скрізь білий, сніг - він завжди в радість! - Чи так воно насправді? Яка вже тут радість :(.

Відстаємо на маршруті від графіка вже на три дні. Сходження на Манарагу було заплановано на позавчора. Йдемо на лижах п'ятнадцятий день, більше 300 км намотали, а до залізниці ще км 80 "корячитись". При такому розкладі це не менше 5 ... 6 днів напруженої роботи.

Ранок вечора мудріший, - вирішив про себе Начальник і скомандував:

- Будемо в балку паритися! Там є піч. Переодяглися, Серьога, Влад і Тьома - за сушиною (сухим деревом), решта - вигрібати сніг з вагончика! Група, мовчки і цілком прихильно погодившись з наказом, швидко, наскільки це можна було зробити після сьогоднішньої "пахоти", переодяглася і приступила до бівачних робіт. І тільки Артем, незадоволений, тихенько бурчав ...

Працювали поспіль годин п'ять.

До восьмої вечора «Готель Косью» був очищений від снігу, полагодили перегородку, що розділяла балок на основну кімнатку і передпокій, відремонтували вхідні двері, відновивши обірвані дверні петлі. Тамбур заповнили напиляними і наколотими сухими дровами.

В глибині балка справді містилась хороша чавунна піч і дерев'яні помости (не обдурив Начальник!). Натопили грубку до червоного кольору. Температура піднялася до температури пристойної парилки в міській лазні. Після двотижневого загартовування холодною водою і снігом нарешті відвели душу - попарилися вдосталь.

Геннадій навіть Висоцького згадав  на радощах -

 —   Где твои семнадцать лет? — На Большом Каретном.                                                      —   Где твои семнадцать бед? — На Большом Каретном.                                                       —  Где твой черный пистолет? — На Большом Каретном.                                                     —  Где тебя сегодня нет? — На Большом Каретном. 

І від себе добавив -

Будешь помнить, товарищ, этот дом? Да! Не забуду я никогда о нем!…

Попарившись і гарненько помившись, мужики потихеньку готувалися до сну. Продовжили мову й про подальші перспективи. Артем, відпочивши після баньки,  перейшов в активний наступ на керівника.

- Шеф, так що завтра? Ми будемо йти на Ведмедя?

- Поки не знаю, хоча і сильно сумніваюся, - відповів Віталій.

- Командир, ну чому? Адже ми ж з тобою 5 років мріяли про Гору, всю цю кашу через неї заварили, як же так!

- Тьомо, я поки не сказав «ні», - парирував Начальник. - Не знаю, що нам на завтра обіцяють синоптики. У їх прогнозах про погоду в горах ми вже, здається мені, остаточно розчарувалися. До того ж ти сьогодні по цьому грузлому кошмару під назвою весняний сніг ледве пересувався (як і всі інші, між іншим). І чого ти від мене хочеш?

Колокольня 

В центрі гір Приполярного Уралу. Фото автора

Мимовільний докір керівника про нібито слабку "фізуху" відомого в альпіністських колах Артема, накрутив і так неврівноваженого в останні дні хлопця.

Тьома висунув Віталію ультиматум: 

- Або ми йдемо завтра на Манарагу, або я всім туристам-лижникам і "гірникам" не тільки в Полтаві, а й у  Києві дам знати, який ти, Березкін, «досвідчений» командир.

Віталій зрозумів, що вирішувати, доказувати що-небудь, сперечатися з Артемом марно. Та й диктатура тут наряд чи допоможе. Тільки взаємини в групі загострить. Гранична втома свою чорну справу потихеньку вершить.

Начальник застосував хитрий тактичний маневр. Трохи помовчавши і, поки Артем наливав чергову кружку чаю (спрага була в цей день у всіх неймовірна), перезирнувшись поглядом з хлопцями, запропонував останньому взяти на себе повноваження керівника з усіма наслідками, що з цього витікають.

А Тьома дійсно був неформальним замом Березкіна ще в  численних попередніх походах. Почувши таке від шефа, він ледь не поперхнувся, але моментально взяв себе в руки і після хвилинної паузи відповів:

- Добре, я подумаю. До ранку ... можна?

А вранці густі і важкі хмари затягнули небо, і знову сипав сніг, і знову дув шквальний вітер ...

Манарага-1974 

Манарага, 1974 рік. Також лижний похід 5-ї к.скл. Фото автора

Під час сніданку Артем, злегка похнюпившись, видавив із себе:

- Давай шеф, керуй ... Валимо по Косью на залізницю.

Було важко і прикро розлучатися зі своєю мрією, головною метою нашого походу. Але в той рік стихія була сильнішою нас. Ми вчасно це зрозуміли і відступили.

... Деякі групи, що опинилися в ті дні на перевалах і під вершиною Гори, дорого заплатили за свій максималізм. Але не знаючи достовірно обставин, ми не можемо зараз їх судити.

Сніг пухом і світла пам'ять загиблим в лавинах тієї страшної зими ...

Ми за 7 діб доповзли по талих руслах річки Косью і її приток до однойменної залізничної станції Косью. Останні два дні практично брели по воді. У передостанній день походу потрапили під натуральну дощову зливу. А було це в перших числах квітня (в лижні походи по Приполярному Уралу групи зазвичай ходять до середини, іноді навіть до кінця квітня).

Ручаї 

Наступ весни. Фото мого колеги Сергія Панченка, м. Суми

Для мене (автора цієї розповіді, а в поході - начальника Березкіна) вищезгаданий похід був останнім походом по Уралу.

З Артемом ми залишилися гарними друзями. Він ще кілька разів побував у зимових походах на Полярному і Приполярному Уралі. У тому числі, і зробив успішне сходження на Манарагу. 

З Гори Тьома привіз камінчик і для мене. Я його зберігаю як найкоштовніший

Постскриптум. Сьогодні, 16 грудня - День підкорення вершин

Про автора
Виталий Сердюк
Пенсионер, председатель городского клуба спортивного ориентирования и туризма
Виталий Сердюк
66
Останні публікації