Кривий Ріг передвиборчий: нотатки «гастрольора»

Ми приїхали в Кривий Ріг близько восьмої ранку. Місто відкрилося в усій своїй красі, як тільки вийшли з вокзалу: величезна стихійна барахолка, борди з політичною агітацією і купка циган, які тероризують всіх, хто з’являється на горизонті. Майже одразу до нас причепився якийсь п’яничка років тридцяти. Зазвичай я проходжу повз йому подібних, тому що допомагати тим, хто просто не хоче працювати — докорінно неправильно. Але колега, з якою ми приїхали до Кривого Рогу, зжалилась над ним: дала пакет шоколадних цукерок і йогурт. П’яниця пробурчав, що краще б випив пива, але подякував. На тому і розпрощалися.  

Ласкаво просимо в Кривий Ріг

Кривий Ріг тягнеться більше, ніж на 140 кілометрів і перебуває в жахливому стані. Скажу більше: ніколи до цього я не бачив такої розрухи. Доки їхали до готелю, склалося враження, що «панельки» тут просто понатикали в рандомному порядку. Подекуди їх розбавляють промислові та адміністративні будівлі радянського зразка. Промисловість — взагалі окрема тема для Кривого Року, але знаменитого помаранчевого пилу, Слава Богу, побачити не вдалося.

Незважаючи на занедбаність міста, наразі за нього розгорнулася серйозна боротьба. На посаду криворізького міського голови претендує 15 кандидатів. 7 з них мають серйозні політичні амбіції і витратили на свою передвиборчу кампанію 50 і більше тисяч гривень. 

Я вже згадував про борди, тепер спробую зупинитися на них більш детально. Найбільшою присутністю на зовнішніх рекламних носіях  вже згадуваний Юрій Вілкул. Окрім прямої агітації, де поряд з фото Юрія Григоровича написано, що він — єдиний кандидат від криворіжців, я нарахував ще два види бордів з непрямою агітацією. Один з них — це епічна картинка з мурманськими школярами і албанськими тітушками (політтехнологи Вілкула полінувалися знайти фото, які б відповідали українським реаліям і просто взяли перші ліпші з інтернету) і написом, мовляв, якщо перші не оберуть мера — обов’язково прийдуть другі. Інший — заклик зупинити «бєспрєдєл» та обрати мера в першому турі. Кольори реклами недвозначно натякають, кого саме потрібно обрати.

Той самий борд Вілкула (фото: 1kr.ua)

На другому місці за кількістю бордів висуванець від «УКРОПу» Микола Колесник. Колесник — куратор батальйону «Кривбас», тому можна було б припустити, що він в своїй агітації акцентуватиме увагу на військовій тематиці. Але ні, пан Микола на бордах зображений в офіційному костюмі і пропонує обрати майбутнє. Є також борди з прихованою агітацією: той самий заклик, виконаний в кольорах кандидата.

Бордів Семена Семенченко я не помітив, але кріворіжці говорять, що по місту їх також дуже багато. Крім того, їдучи в автобусі, я почув по радіо рекламний матеріал Семенченка. Народний депутат від «Самопомочі» пропонував молодим місцевим активістам та студентам долучатися до його команду та разом змінювати долю Кривого Рогу.

Вілкул, Колесник та Семенченко — троє найбільших гравців на цих виборах. Окрім зазначених бордів та радіосюжетів, вони активно використовували в своїй агітації намети, листівки, зустрічі з виборцями та інші методи. Але є ще й інші кандидати. Спробую більш детально зупинитися на кожному з них.

Юрій Вілкул та Семен Семенченко (фото: inforesist.org)

Перша — жінка з цікавим прізвищем Беркут. Вона є самовисуванцем і не проявляла майже жодної активності перед виборами. Місцеві кажуть, що були якісь листівки, але Яна лише брала їх з собою на телеефіри, де була гостем. Чи роздавалися ці агітаційні матеріали, і якщо роздавалися, то де — велика таємниця.  Чимось нагадує історію з ховрахом в одній відомій комедії:  «Бачиш листівки Яни Беркут?» — «Ні». — «Ось і я не бачу, але вони є».

Не дивлячись на низьку активність Яни Беркут, криворіжці, з якими я спілкувався, відкидають можливість того, що вона може бути чиїмось технічним кандидатом. Скоріш за все, пані Яна просто хотіла заявити про свої політичні амбіції перед майбутніми виборами до Верховної Ради.

Другий кандидат — Олег Бойченко. Спочатку він йшов на вибори від «Свободи», але, наскільки я зрозумів, партія не подала до ЦВК необхідні документи у визначений строк, і пан Бойченко був вимушений стати самовисуванцем. Хоча, це не заважало йому активно використовувати бренд своєї політичної сили в агітації. «Свободівець» організовував зустрічі з громадянами, використовував борди, намети та друковану продукцію.

Агітаційний намет Олега Бойченка (фото: nf.dp.ua/)

Інна Іванченко — ще одна самовисуванка. Жінка позиціонує себе, як революціонерка. Була на всіх віче після другого туру чергових місцевих виборів та використовує в своїх виступах та агітації відповідну риторику. Іванченко, як і Бойченко, вела активну передвиборчу компанію.

Людина з не менш цікавим прізвищем, ніж Беркут, — Олег Косяк — здається, використовував передвиборчу агітацію не для того, щоб заявити про себе, як про політика, а заради власної реклами, як адвоката. Косяк орендував декілька сіті-лайтів, але навіть на них акцент робився на тому, що він — адвокат.

Кандидат Крижов позиціонує себе, як пенсіонер і колишній медик. З агітації у нього був лише автомобіль (скоріш за все, власний) з причепом, де містилося фото Крижова.  

Ігор Левицький — кандидат від «Народного Контролю», хоча на попередніх виборах був висуванцем від «Сили людей». Він проводив доволі активну виборчу кампанію і всюди заявляв про свої політичні амбіції. Але, тим не менш, говорячи про Левицького, між криворіжцями виникає спір: «Чи є у нього таємні домовленості з Вілкулом, чи ні». Я не настільки компетентний, щоб робити такі висновки, тому тактовно промовчу.

Кандидат від «Сили Людей» Світлана Сова вела активну агітаційну кампанію, але майже не застосовувала борди — мала лише один. До речі, вартість розміщення такої реклами в Кривому Розі — 3 500 гривень. Навіть уявляти страшно, скільки на них витратили основні гравці.

Світлана Сова на фоні свого білборду (скріншот з YouTube)

Також є 5 кандидатів, біографії і інтереси яких — таємниця, покрита мороком. Жоден з них не проводив агітації, а натомість зареєстрував по 293 члени ДВК (по одному на кожну дільницю). Тож можна зробити висновок, що вони—– технічні кандидати. Я, думаю, Ви самі здогадуєтесь чиї.

Отже, вимальовується приблизно наступна ситуація: Юрій Вілкул + 5 технічних кандидатів проти претендентів на посаду міського голови, які називають себе демократичними (Семенченко, Колесник, Іванченко, Сова та Бойченко). Сили рівна, але лише в тому випадку, якщо «демократи» зможуть якось консолідуватися між собою. В іншому випадку, є велика імовірність, що вони поперетягують один в одного голоси, а чинний мер отримає перемогу в першому турі.

Плануючи написання цього посту одразу після приїзду в Кривий Ріг, я думав зробити невтішний висновок. Потім, поспілкувавшись з місцевою молоддю, вирішив написати в кінці щось позитивне і мотивуюче. Але в результаті не буде ні того, ні іншого. Нехай свою долю вирішують самі криворіжці. Їм видніше.