13.01.2016 | 20:38

Артем Мілевський і післяреволюційна Україна: що спільного?

Вчора цілий день збирався з думками, щоб зробити в одній з соціальних мереж пост-привітання Артема Мілевського з Днем народження (одіозному футболісту виповнився 31 рік), але так і не знайшов правильних слів. Натомість зрозумів одну дуже цікаву річ.

Артем Мілевський — це символ післяреволюційної України. Нехай він не має до неї жодного відношення і давно грає де попало (якщо це можна назвати грою), але схожість просто вражає. У нього є, хоча тут доречніше сказати «був», величезний талант. Я б навіть назвав це Божим даром. Перед ним відкривалися захмарні перспективи (свого часу його навіть сватали в «Мілан» та називали другим Шевченком). Всі без виключення футбольні експерти давали грі Артема лише позитивні оцінки. Якщо не вдаватися в подальше перелічування: Артем мав все для довгої і успішної карєри.

Динамо Киев Таврия Милевский делает гол (Ярмоленко) Динамо Киев Таврия Милевский делает гол (Ярмоленко)

Те саме можна сказати і про Україну після Майдану. В неї вірили, про неї говорили. Перші шпальти світових ЗМІ рясніли від гучних заголовків про українське диво. Продажі речей з жовто-блакитною символікою сягали захмарних висота. А перспектива видавалася якнайкращою.

Але Артем Мілевський бере і профукує все це (тут би краще підійшло інше слово, але, на жаль, не хочу використовувати ненормативну лексику). При чому профукує легко, невимушено і навіть по-своєму красиво. Більше того, він робить це за власним бажанням. То прийде на презентацію нового тренера «Динамо» в халаті, то тікає з готелей, щоб весело провести час містах, де кияни грали на виїзді, то в п’яному стані підвозить якусь молодь з клубу, то розбиває дорогу «Ferrari», будучи так само напідпитку. І ще безліч таких історій. Якщо є бажання, погугліть — в інтернеті їх повно. Хіба Україна не займається тим самим на державному рівні?

Бійки в Верховній Раді (одна з останніх за декілька днів після надмотивуючої промови Джо Байдена перед парламентарями), міністр, який на камеру кидає в іншого чиновника склянкою води, публічні образи одних політиків іншими, скандали, скандали та ще раз скандали. І мінімум конструктивних дій та хоч якихось спроб реалізувати той надвеликий потенціал, який заклала революція.

Але проблема не лише у верхівці влади, і навіть не у людях, які володіють владою на місцях. Кожен з нас робить свій маленький внесок у те, щоб між нашою країною і одним з найбільших розчарувань українського футболу можна було так легко провести паралель.

Хоча є між Україною і Артемом Мілевським одна розбіжність. Він наряд реанімує свою карєру. А ми, якщо зробимо висновки і будемо наполегливо працювати маємо всі шанси змінити хід історії. І отримати свій «Золотий Мяч».

Про автора
Денис Старостін
Медіаджедай
Денис Старостін
23
Останні публікації