Розмір тексту

Що робити після Криму

або Міністерство об’єднання

Росія вкрала Крим. Хочемо ми цього чи не хочемо, але попереду нас чекає затяжне протистояння України та Росії. І фактор Криму відіграватиме ключову роль в цьому конфлікті «братських» держав. Заклинання української влади в дусі «Крим не віддамо», тут нічим не зарадить. Києву потрібна чітка стратегія щодо втраченого півострова.  Замість думати і робити заяви заднім числом, зводячи нові стіни між Кримом та материковою Україною, треба подумати як завтра наводити спалені сьогодні мости.

На згадку про свою злощасну автономну республіку в України залишилась не тільки фантомна біль за втраченою територією. Перед нашою державою постало чимало нових проблем, викликаних російською окупацією Криму. Ще не всі з них можемо побачити на поверхні політичних дискусій. Але вже зараз можна розділити всю цю кіпу новоявлених проблем на ті, які потребують негайного реагування, і ті, які повинні стати предметом широкого обговорення з подальшим залученням в остаточний план дій щодо Криму.

Отож, питання короткострокової перспективи, які вже найближчим часом (до кінця поточного тижня) потрібно винести на розгляд ВР:

-         Надання Кримським татарам статусу корінного народу АРК (на основі Декларації ООН «Про права корінних народів»). 

-         Вирішення проблеми виводу наших збройних сил з окупованої території. (навіщо ставити під загрозу людські життя, якщо і так не збираємось воювати).

-         Запровадження програми підтримки біженців (Станом на 17 березня в одній тільки Львівській області  поселили 762 жителів Криму та південно-східних областей України).

 

17 березня прозвучала ініціатива Кличка про необхідність ухвалити закон «Про тимчасово окуповані території». В ньому, як зазначає сайт УДАРу, «буде прописано, як організувати безпечний вихід і розселення біженців, який статус підприємств на цих територіях – і як будуть гарантуватися права власності після повернення територій; як громадяни з тимчасово окупованих територій зможуть здобувати освіту в Україні, як буде забезпечено зв’язок громадян з цих територій із Україною». Однак, досі законопроекту з такою назвою  на сайті ВР не зареєстровано. Можливо, чекали, в якій формі Путін проведе «приєднання» Криму до Росії 18 березня. Ну що ж, дочекалися, побачили…. 

 

А поки, єдине що маємо на сьогодні, це проект Постанови про Заяву Верховної Ради України щодо гарантії прав кримськотатарського народу у складі Української Держави. Вніс його Порошенко, найімовірніший «колега» Кличка по другому туру майбутніх Президентських виборів.

Довготермінові питання, які стануть головною біллю керівництва держави протягом кількох наступних років, такі:

-         Визначення статусу АРК в складі України зі збільшеними повноваженнями місцевої влади в новій редакції Конституції. Хоча таке рішення матиме скоріше декларативний характер, але в майбутньому може створити передумови для діалогу між кримською владою та офіційним Києвом.

-         Забезпечення Криму енергоресурсами. З одного боку ми не можемо дозволити собі розкіш забезпечувати Крим електрикою та водою за зниженою ціною, з іншого боку Україна не повинна спричинити гуманітарну катастрофу в регіоні, де залишаються проживати сотні тисяч українських громадян.

-         Питання розміщення цивільних біженців з Криму та сімей військовослужбовців. За оцінками експертів, загальна кількість наших співвітчизників, які не побажають жити в путінській Росії, може перевищити 100 тисяч осіб.

-         Відстоювання в міжнародних судах державної власності, яку націоналізувала маріонеткова влада Криму. Найболючішою для України може стати втрата «Чорноморнафтогазу», який разом зі всіма активами, буровими вишками, флотом і правами на видобуток вуглеводнів, незабаром увійде в структуру Газпрому. В довгостроковій перспективі така оборудка Кремля може в рази покрити всі нинішні економічні втрати Росії, пов’язані з окупацією Криму. Також неприхований рекет державного майна України в Криму фактично звів нанівець можливість суттєвого поповнення бюджету країни після початку запланованого видобутку вуглеводнів на Скіфській ділянці Чорноморського шельфу компаніями  ExxonMobil, Shell, Petron і НАК "Надра Україна".

-         Сприяння національному самовизначенню кримських татар як опори і чи не останнього форпосту всього українського Криму. Гріх не скористатися зброєю самої Росії – всіляко підтримувати сепаратистські настрої серед автохтонного населення Криму на основі того самого принципу самовизначення націй та народів.

-         Реагувати на порушенням прав і свобод українських громадян в Криму, всілякими засобами пом’якшити наступ російського шовінізму в сфері гуманітарної політики. За даними соцопитувань, чверть населення Криму становлять українці, близько 12% - кримські татари. Для 9% рідною є українська мова, і, так само, для 9% - кримськотатарська. Всім, всім нам чудово відомо, як швидко в нових реаліях можуть бути асимільовані і розчинені в «русском мірє» нацменшини Криму. Також слід подбати про захист українських православних  церков  в Криму, що непідконтрольні Московському патріархату.

 

Ці  та інші стратегічні питання повинні стати підґрунтям політики України щодо Кримського питання. Очевидно – для цього потрібна програма дій не на один рік. А реалізувати її не під силу ні окремому закону, ні парламентському комітету, ні черговій «громадській раді». Потрібно створювати більш потужний механізм захисту наших громадян на окупованій території.  

 

З 1998 року в Південній Кореї діє Міністерство об’єднання. Мабуть, настав час і нам вивчити подібний досвід розділеної нації з Корейського півострова.

 

Що ж до тих, хто закликає залишити Крим Росії, то їм такого міністерства боятись нічого – 38 паралель як розділяла дві Кореї, так і досі продовжує це робити.

 

Тим, хто хоче повернути Крим, потрібно усвідомити, що для цього не завадить трохи більше стратегічного мислення. Навіть в міністерських масштабах. 

Про автора

Останні публікації:

Полтавщина:

Наш e-mail:

Телефони редакції: (095) 794-29-25 (098) 385-07-22

Реклама на сайті: (095) 750-18-53

Запропонувати тему