28.02.2014 | 19:27

Четверта хвиля демократизації

 У Вікіпедії про Помаранчеву революцію читаємо: "Вперше словосполучення "Помаранчева революція" в інтернет-просторі ймовірно було вжито 25 жовтня 2004 року..." Перші ж палатки на Майдані-04 з’явились лише через місяць,  21 листопада.  Так чи інакше, але назва "Помаранчева революція" якнайкраще відповідала тому політичному процесу, який відбувався в Україні між другим і третім турами виборів третього президента. 

  Вже пройшло більше трьох місяців з того самого дощового листопадового вечора, коли вперше з’явився хештег "євромайдан". Але досі жодної об’єднавчої назви, яка б узагальнила весь хід масових протестів після 23листопада 2013року, у нас немає. І, певне, найближчим часом не з’явиться.  Єврореволюція, Революція гідності, Антикримінальна революція, Національна революція - все це лише грані одного процесу, а не його назва вцілому.

  Що ж це за процес? Відповідь до банальності очевидна - демократизації. Хоча й з пікантними елементами "революційної доцільності". Але хлопці зі щитами та битками замість міліції на вулицях Києва - явище тимчасове. А от демократія нікуди не зникне. Настільки вже в’їлась в матрицю нашого світосприйняття ця вигадка політиків, якою вони змушують людство "страждати" вже не одну сотню років. Так, все, що суперечить принципам демократії, викликає огиду у звичайного громадянина. Та от на прохання назвати хоч декілька принципів демократії, він навряд чи дасть швидку і зрозумілу відповідь.

 Тож не будемо йорзати устави суспільної думки і погодимось з тим, що українська революція 2013-14 років є черговим кроком у поступі демократії на авторитаризм та іншу погань. В Багдаді (чи то пак Вашингтоні) має бути все спокійно.

 Як це засвідчує політичний розвиток країн світу, демократія є глобальним явищем, а процес демократизації в масштабах Земної кулі розвивається по синусоїді, зазнаючи припливів та відпливів. У зв’язку з цим, в теорії політології набуло поширення уявлення про так звані "хвилі демократії", які вперше описав американський політолог Самуель Гантінгтон.

   Погугливши, можна легко отримати досить чітке визначення "хвиль демократії". «Хвиля демократизації — це група переходів від недемократичних режимів до демократичних, що відбуваються у визначений період часу, кількість яких значно перевищує кількість переходів у протилежному напрямку в даний період. До цієї хвилі звичайно відноситься також чи лібералізація часткова демократизація в тих політичних системах, що не стають цілком демократичними". Історичний досвід усіх країн, які ступали на процес демократизації, свідчить, що їхній шлях в напрямку трансформаційних процесів починався з демократичної революції. Хоча, ці революції нам більше відомі як національно-визвольні, що, в принципі, жодним чином не обмежує їхнього демократичного характеру.

   Зазвичай, говориться про три хвилі демократизації і, відповідно, три періоди відкату. Перші дві хвилі пов’язуються зі здобуттям державного суверенітету колишніми колоніями або залежними державами, демократичний  розвиток яких штучно стримувався метрополіями.  Відкати цих хвиль супроводжувались становленням недемократичних режимів в Європі, Азії, Африці та Латинській Америці.

   Третя хвиля демократизації почалась в середині 70-тих років ХХ ст. Вона проходила в три етапи. На першому вона супроводжувала повалення авторитарних режимів у Греції, Португалії, Іспанії. Другий етап означив демократизацію більшості  країн Латинської Америки. Третій був спричинений крахом комуністичних режимів і утворенням цілого ряду суверенних держав в Східній  Європі та Центральній Азії.  З другої половини 1990-х років більшість експертів заговорили про ознаки реверсу процесу демократизації. Щоправда, про певне пожвавлення  можна вести мову у зв’язку з четвертим підетапом третьої хвилі - "кольоровими" революціями на теренах Східної Європи.

  Тут варто зауважити, що серед успішних «кольорових» революцій в Східній Європі з початку 2000-х років зазвичай виділяють три – сербську «Бульдозерну революцію», грузинську «Трояндову» і українську «Помаранчеву». В першу чергу, їх об’єднують принципи ненасильницького опору. Однак технологічна складова і зовнішні фактори впливу робили ці проекти демократизації підконтрольними фінансовим елітам, а, отже, приреченими на поразку в короткостроковій перспективі. Тому їхнім остаточним фіналом стала реставрація в тому чи іншому вигляді тих політичних принципів, за якими країни рухались під керівництвом попередніх режимів, проти яких і були направлені революції.

   Першою така реставрація відбулась в Україні, коли на президентських виборах 2010 року переміг Віктор Янукович. Наступною, в травні 2012 року, стала Сербія, де також, за результатами виборів президента, владу здобув Томіслав Ніколіч, який свого часу знаходився в опозиції до тих політсил, які прийшли до влади після повалення Слободана Мілошевіча. Нарешті, на парламентських виборах в Грузії в жовтні 2012 року перемогу здобув опозиційний Міхеїлу Саакашвілі виборчий блок «Грузинська мрія — Демократична Грузія». Лідер цієї політсили, бізнесмен-міліардер Бідзіна Іванішвілі, виступав з  жорсткою позицією щодо тодішнього президента Грузії та висловлював готовність іти на компроміс з російською стороною.

  Найвідомішим комплексом революцій останніх років стала "Арабська весна". На перших порах революційний порив арабських республік північної Африки перевершив найсміліші очікування "замовника". Однак дані процеси дуже швидко вийшли з-під контролю, ісламісти виявились поганим союзником у експорті демократії. Те, що розпочиналось під гаслами демократії, швидко обернулось тенденціями десекуляризації в багатьох арабських суспільствах.

  З іншого боку, світова фінансова криза 2008 року суттєво підсушила потічки коштів неурядових організацій і фондів Заходу, які раніше щедро стікались до різноманітних інститутів громадського суспільства в країнах "проблемної" демократії. Суттєву роль тут відіграла також персональна позиція Барака Обами, який обирався в кризовому 2008-му на гаслах затягування поясу. В зовнішній політиці США це вилилось в фактичній  "здачі" цілих регіонів геополітичного впливу. В контексті деяких країн Східної Європи, так званого Східного партнерства, для яких притаманний високий рівень розвитку політичних комунікацій,  це означало припинення штучного підігріву революційного ажіотажу ззовні.

  Отож, іще  донедавна був очевидний процес "заморозки" трансформаційних процесів в глобальних масштабах. Але осінь минулого року і початок поточного року засвідчили, що набувають сили зовсім протилежні сили.  Ці сили направлені проти доморощених клептократичних режимів, корупції та свавілля чиновників. Їхня боротьба - це боротьба за громадянські права, честь і гідність простого народу. Це революції молодого покоління, нової суспільної генерації проти оков недемократичних режимів. Тому вже сьогодні очевидно, що нова, четверта хвиля демократизації принесе з собою і нові принципи демократії.  

   На сьогодні запалали  Україна, Таїланд, Венесуела і Туреччина. Але, очевидно, цим не обмежиться. Хто наступний? – це лиш питання часу.

  Четверта хвиля демократизації вже плещеться під ногами людства. Починається новий приплив. Головне не знехтувати правилами безпеки. Тобто, незважаючи ні на що, вірити в демократію і пам’ятати, що "спасение утопающих - дело рук самих утопающих". 

Майдан 

Таїланд 

Таїланд

Венесуела

Венесуела

Туреччина

Туреччина

Про автора
Останні публікації