26.02.2014 | 14:17

Про наболіле і люстрацію

«Весь мир насилья мы разрушим До основанья, а затем Мы наш, мы новый мир построим, — Кто был ничем, тот станет всем!»

  Найсильнішими почуттями останніх днів для багатьох з нас стали біль втрати і  радість перемоги. Однак про повну перемогу, незважаючи на повалення режиму Януковича, наразі ніхто не говорить. В серцях українців зародилось неприйняття того, що «Небесна сотня» може стати платою за міністерські посади політиків від опозиції.

В калейдоскопі подій останніх днів з шаленою швидкістю перемінилось все. Не тільки персоналії в кріслах влади. Революція теж змінилась.

В першу чергу, вона таки відбулась.  Те, що розпочиналось як мирний протест студентів і «фейсбуківців» на підтримку Асоціації, протікало як мирний протест на Майдані, а на Грушевського переросло в громадянський конфлікт, завершилось справжнім повстанням - національною антикримінальною революцією українського народу.

По-друге, від людей, що збираються на Майдані, більше не почути вимоги до політиків про висунення єдиного лідера. Майдан поборов в собі найбільшу загрозу, він не довірив свій успіх одному "месії".  Повторення помаранчевого досвіду віднині стало неможливим.

Переламний момент тримісячного протистояння наступив під свист куль снайперів. Він означив собою прихід нових смислів, нових стандартів і, як завжди, великих очікувань. Безумовно, тінь від величі того, що на днях звершилось в центрі української столиці лежить в майбутньому, однак плодами  її ми зможемо користуватись лише забезпечивши повний, всеосяжний контроль інститутів громадянського суспільства над органами державної влади.

Майдан це розуміє. Політики нарешті стали для нього чужими, і це добре.  Ті суперечливі почуття до вже колишньої опозиції, які виникають нині у тих, хто виніс на власних плечах найтяжчі удари режиму, знаходять своє наочне відображення на сцені Майдану.  Там зібралось занадто багато персоналій, які ще 9 років тому, зі сцени першого Майдану  обіцяли і не виконали. Відповідальність за прихід до влади бандита Януковича, а отже і за всю "стабільність та добробут" лежить і на них. Тому, нині Майдан висуває нову вимогу №1 - люстрацію.  Те, що донедавна здавалось ідеалістичною утопією, чи пустопорожнім популізмом, революція зробила реальною перспективою.

І так, сьогодні люстрація здійснюється в кількох магістральних напрямках: виконавчої та судової ланки. Однак важливим є не просто люстраційна фільтрація чиновницького, суддівського та депутатського корпусів,   а якісна перебудова всієї системи управління.

 Це великий виклик для вчорашніх опозиціонерів. В суспільстві їхня якість викликає справедливі питання.  Чотири «опозиційні» роки привели в ряди вчорашньої опозиції багато хороших ораторів, але мало ефективних управлінців і ще менше кризових менеджерів. Та вони є і вони готові вийти з тіні. Головне - вчасно розгледіти. Тому важливо згадати нарешті про люстрацію не тільки вищої та середньої ланки усіх гілок влади, але й про люстрацію  "дореволюційних" лідерів.

В переламні моменти суспільство завжди генерує нових лідерів. Гонта і Залізняк, Довбуш, Кармалюк, Махно, Чапаєв, Антонов.... Перечисляти народних героїв революцій та повстань можна ще довго, але всі вони стали можливими лише завдяки епосі, в якій жили, завдяки тому соціальному катаклізму, який вивергнув їх з надер простого народу.

Майдан також породив немало справжніх лідерів - польових командирів, які замінили політиків в час вирішального бою. Імена одних у всіх на устах, імена інших менш відомі, але всі вони не зломилися під тиском системи, не піддалися страхові і стояли на Майдані не на життя а насмерть. Тому в мирний час не  можна знехтувати їхнім потенціалом. Роками ми шукали лідерів серед "трійки", "четвірки" чи "п’ятірки". Майдан же висунув із-за спин старих лідерів нових. Не політтехнологічних проектів, а справжніх лідерів громадської думки, які мають достатній капітал народної довіри, щоби не допустити повторення "любих друзів". 

З іншого боку, іще одним історичним досягненням Майдану стало дійсне формування  громадянського суспільства в Україні. При цьому потрібно пам’ятати, що визначальною ознакою будь-яких інститутів громадянського суспільства є прагнення встановити контроль над діяльністю органів державної влади, а не інтегруватись з ними. Важливо, щоби при формуванні нового уряду ми  не зруйнували цю тонку грань, не запустили бацилу влади в наше громадянське суспільство. Майдан повинен завжди залишатись в опозиції до влади, інакше вона рано-чи пізно стане неконтрольованою і жертви, принесені на вівтар революції, стануть марними. Режим повалено, але систему побороти неможливо. Її можна лише тримати під  контролем.

Запускаючи механізм люстрації, не можна також забувати і про парламент. Необхідність нових виборів до Верховної Ради є очевидною. Нині про це говориться багато. Хоча б тому, що там досі знаходиться чимало покидьків-гречкосіїв, які скуповували голоси виборців і їхнє перебування в Раді - це пряма зневага перед пам’яттю полеглих героїв «Небесної сотні».  Втім, очевидним є й те, що ВР залишилась останнім майданчиком для політичного врегулювання кризи і збереження територіальної цілісності країни. А отже, перезавантаження законодавчої гілки влади можливе лише після призначення нового уряду і повної стабілізації внутрішньополітичної ситуації.

 Сьогодні ведеться багато розмов про дату можливих виборів до ВР. Хтось називає 25 травня -  один день з президентськими виборами задля економії коштів, хтось вважає, що доцільніше провести вибори восени, вже з новим президентом, після літнього сезону... Але важливо не це. В умовах, коли збереження нинішнього скликання парламенту є необхідністю, суспільство повинне подбати про зміну виборчої системи і вдосконалення виборчого законодавства. В першу чергу, щоби уникнути багатьох звичних для українців ганебних явищ під час політичної кампанії, повинно бути запроваджено пропорційну систему з відкритими списками.

 Суть голосування за відкритими списками (преференційного голосування) полягає в тому, що виборець голосує не тільки за партію, але й за конкретного кандидата зі списку кандидатів даної партії. Це введе міру політичної відповідальності політичних сил, які балотуватимуть своїх кандидатів і не допустить в парламент нових «котів у мішку». Також, за відсутності мажоритарної складової виборчої системи, в Україні буде законсервовано процес клієнтилізації українського виборця місцевими елітами за мізерні грошові та інші "гречані" винагороди. Іншим мотивом для повернення до пропорційної виборчої системи є необхідність відновити репрезентативність нашого законодавчого органу. Ні для кого не секрет, що за попередньої виборчої системи, за якою увесь склад українського парламенту обирався виключно на пропорційній основі, опозиція отримала би більшість мандатів і катастрофи, можливо, вдалось би уникнути. З іншого боку,  в 2012 році, під час виборів  до ВР, Об’єднана Опозиція і Удар не узгодили своїх кандидатів в ряді мажоритарних округів, втративши при цьому, за скромними підрахунками, 20 мандатів, які теж не стали би зайвими в цій тяжкій ситуації... Втім, як же давно це було, в якій реальності?

Сьогодні нова влада скликає чергове Віче. На ньому народ повинен надати мандат уряду своєї довіри. Будьмо обережні в своїй довірі. Від нас сьогодні залежить чи зруйнуємо ми на cвоїй Чорній раді фасадну демократію останніх двох десятиліть і повернемось до справжньої виборної демократії. Ту, яку Дмитро Яворницький називав козацькою.   

Про автора
Останні публікації