Дмитро Романов: «Ця війна, особливо її перші дні, показали, хто є хто та хто чого вартий насправді»

Ми подолали рубіж – річницю повномасштабного вторгнення. Після звіту про роботу Полтавської РВА за 2022 рік друзі, однодумці, представники громадськості, жителі 24 громад району, з якими багато й активно спілкуюся, часто запитували мене: а які твої бачення, думки, висновки стосовно пережитих подій? Ті, які не прописуються в офіційних документах? Ось так відверто й сформувалася лаконічна відповідь: «Ця війна, особливо її перші дні, показали, хто є хто та хто чого вартий насправді». Друзі! Тож відтепер про все, що вразить, здивує, до глибини душі зачепить чи збентежить, розповідатиму в особистому блозі. Заздалегідь дякую за Вашу увагу! 

…Найтяжчими, але й доленосними – такими були перші години й дні після повномасштабного вторгнення. Кожен робив свій вибір... 

24 громади Полтавського району зробили його також. На користь максимально швидкого й ефективного формування системи оборони Полтави й району. В ніч 24 лютого кількість прийнятих рішень за кожну годину часу зашкалювала. Ось тут у повній мірі й почалася реалізація Закону «Про основи національного спротиву». До цього ми скрупульозно вивчали його засади. Точно скажу: ідея дуже вірна – суспільний, національний, всеохоплюючий спротив у разі наступу ворога. Її реалізація була розрахована на кілька років. Довелося все робити фактично за лічені місяці.

 Оборона Полтави починалася з кордонів району. Створення плану та рубежів оборони, Штабу територіальної оборони, блокпостів, ситуаційного (кризового) центру з організації постійної взаємодії та моніторингу поточної ситуації, системи постів візуального спостереження за повітряним простором, організація захисту населених пунктів, – це те, на чому зосередили увагу 24/7 після того, як мене призначили керівником оборони Полтавського району. Згуртувалися всі: колектив райдержадміністрації, громади, представники силових структур, ЗСУ, відповідальний бізнес, волонтери й небайдужі громадяни незалежно від віку, статі, роду занять. Разом у ті дні вдалося закласти міцний фундамент для оборони Полтавського району й Полтави. 

Я завжди наголошую: положення Закону «Про основи національного спротиву» реалізувалися саме в цій синергії. Закон про всеохоплюючий спротив втілили саме наші люди! Вони зробили свідомий вибір: захистити свою домівку, громаду, населений пункт, район, область. Захистити своє стало найбільшою мотивацією. 

Характерно, що цей рух був загальнонаціональний. Зокрема, в Полтавському районі люди настільки завзято підійшли до оборонних питань, що інколи цю ініціативу достатньо було лише дещо відкоригувати й направити у правильне русло. Тільки за офіційними даними, кількість блокпостів у районі сягала близько 200. І це при тому, що на початках повномасштабного вторгнення психологічний тиск і кількість «вкидів» із боку ворога вражали своєю кількістю й ступенем «отрути». Це були і мітки-позначки, інформація про зміну влади впродовж 72 годин у режимі смс-повідомлень, кібератаки, – ішло в хід усе для поширення паніки серед військових та населення. 

Батальйон територіальної оборони Полтавського району на 100% складався з людей, які прийшли за власним покликом захищати нашу державу. Була постійна комунікація з вищим командуванням. Ми змогли оперативно вирішити всі завдання для захисту нашої території. Дуже чітко закарбувався в пам’яті переддень, 23 лютого...

У районі був визначений пункт управління – місце постійної дислокації батальйону. Звісно, окрім певних процедурних моментів, які є досить тривалими в часі, давалося взнаки й «гальмування» важливих питань від певних структур стосовно нього. Не завдяки, а всупереч приймалося багато рішень. Як і наказ: «Про всяк випадок, покладіть ключі на КПП майбутньої частини, щоб у разі потреби люди максимально швидко почали готуватися». Як у воду дивилися… …Також у ту ніч чомусь не спалося. Читав пабліки телеграм-каналів сусіда-агресора. Побачив виступ путіна. Перше, що спало на думку: «Почалося!». Після зателефонувала мені мама, яка проживає в Харкові: «Бомбардують Салтівку»… 

Дякую всім, особливо військовим керівникам, які, об’єктивно оцінивши ситуацію в перші хвилини, не побоялися непопулярних рішень. 

Саме завдяки цьому батальйон тероборони озброївся й пішов облаштовувати позиції захисту. 

Працюючи над організацією системи територіальної оборони Полтавського району, в нас навіть не виникало думок: чи будуть загарбники тут чи не будуть? Ми точно знали, що готові їх зустрічати, й до Полтави «докотиться» хіба що палаюче колесо від їхніх БТР.

 Зараз мене часто запитують, наскільки нині район готовий до оборони у разі повторного наступу? Система оборони вибудувана й відпрацьована. Створено багато фортифікаційних споруд. Їх постійно вдосконалюють. Вороги так просто сюди не зайдуть, особливо після провального «триденного бліцкригу». Окупант на власній шкірі відчув, що на оборону країни піднялися всі. Упоралися навіть без «великих», «вагомих» фігур. Бо з такими людьми, як наші, і в затінку спека! 

Я бачив очі добровольців, які приймали присягу на вірність Батьківщині. Це чоловіки, вік яких інколи сягав до 60 років, а вони брали міцно до рук гвинтівку й читали текст присяги. Це пробирає до мурах. І цей дух не зламати. Наша нація відбулася. Ми вистоїмо, переможемо і точно дамо достойну відсіч у разі потреби. Ми кожного дня все ближче й ближче до заповітної мрії.