13 липня стало відомо, що хтось із небайдужих полтавців залишив на російському імперському "пам"ятнику", який возвеличує місцеперебування у Полтаві московського царя Пьотра пєрвого напис «Окупант» й також зафарбував зображених на ньому державний герб країни-окупанта - російські двоголові орли.
Лєрмонтов був юнкером і написав агресивну поему "Уланша", в якій описав групове зґвалтування дівчини своїми колегами по службі-солдатами і офіцерами російської імператорської армії.
Один із провідних діячів соціалістичної партії на Полтавщині, колишній перший заступник голови Полтавської ОДА Віктор Іноземцев НЕ сяде за грати за статтею «колабораціонізм». Насправді тема глибша, ніж «м’який» вирок. Ця новина підсвітила проблеми загальноукраїнського масштабу.
Сьогодні у Кременчуці провели в останню путь двох кременчужанок, які загибли внаслілок російського ракетного обстрілу. "А до чого тут вулиця Утьосова? Знову Пустовгар за своє!" - скажете ви. Сьогодні про загиблих та елементарні історичні паралелі й уроки історії.
Минуло понад вісім років з часу ухвалення декомунізаційного закону. Триває восьмий рік російсько-української війни. Гадяч увесь цей час лишався єдиним в Україні (за винятком окупованих росією) містом, де не відбулася декомунізація топоніміки. Це всеукраїнська ганьба. Ворожі маркери СРСР, правонаступником якого є росія, в’їлися, наче іржа, у публічний простір козацького Гадяча - гетьманської столиці, полкового міста Гетьманщини, міста, де укладався знаменитий Гадяцький договір.
До мене надійшла відповідь на звернення щодо необхідності демонтажу незаконних знаків «Комсомольськ» на в’їздах до міста Горішні Плавні. Міський голова Дмитро Биков написав, що демонтаж «не на часі», бо на знаках розміщено, начебто, патріотичні гасла і додав відповідні світлини із зображенням відомого ненормативного вислову українського моряка у бік російських окупантів. У мерії заявили, що так висловили свою позицію і засудили російську агресію.
Голова Полтавської облради Олександр Біленький публічно запропонував створити обласний комунальний музей тоталітаризму. Тут мої думки з приводу цього.
Складовою російсько-української війни є пропаганда. Цими днями у Кремлі черговий спалах «побєдобесія» - там знову возвеличують кривавого царя Пьотра пєрвого, відкривають виставку на його честь, так виправдовуючи вторгнення до України та паплюжать Мазепу й захищають імперські пам’ятники у Полтаві.
Одною із вагомих проблем процесу деімперіалізації тобто всеохопного позбавлення українцями шкідливого російського імперського спадку є полтавський комплекс російських імперських міток-«пам’яток», пов’язаних з кривавим попередником путіна, катом України-московським царем пьотром I (за Тарасом Шевченком: «Це той перший, що розпинав нашу Україну») та перемозі Московського царства у Полтавській битві.
Собор Московського патріархату в Україні під орудою митрополита Онуфрія ( на фото з путіним) напустив багато словесного туману. Тож, дехто навіть "повівся", і зробив висновок: мовляв, ця конфесія потрішку унезалежнюється від Москви і путінського "патріарха" Кіріла. Насправді, ні. Це лише тактичні кроки, щоб вичекати, застабілізуватися, зберегтися. Як були філією РПЦ , так і лишилися.