Розмір тексту

Цитати видатних Українців. Павлу Глазовому-100

В ювілейний рік згадаймо патріарха українського гумору і сатири Павла Прокоповича Глазового (30.08.1922 – 2004.29.10) – 30 серпня 100 років минуло від Дня народження видатного письменника. В пору народної російсько-української війни за незалежність України, в обороні української ідентичності, української мови звучить і його Слово.

ШУБА РУСЬКОЙ СЛАВИ (Кошмарний сон)

Подивишся передачі

Та різні програми

І думаєш: - Скільки ж можна

Дражнитися з нами?

Після кожної реклами,

Кожної об'яви

Тільки й чуєш: "Севастополь - город русской славы".

Позавчора пізнувато

Я уклався спати.

Сплю і бачу: ніби привид

Пхається до хати.

Пика кругла, наче диня,

Оченята хитрі,

Нога в гіпсі і блотняцька

Кепка на макітрі.

- Ти чого це серед ночі? -

Питаю в прояви,

А він каже: - Собираю

Вещи русской славы,

Откудова эта шуба?

Кажу: - Із Полтави.

Пхає в сумку. - Значит, это

Шуба русской славы.

А откуда эта шапка?

Кажу: - Зі Сваляви.

Пхає в сумку. - Значит, єто

Шапка русской славы.

З шафи чоботи жіночі

Тягне за халяви.

- Итальянские? - питає, -

Значит, русской славы..

А откудова иконы?

Из какой державы?

- Із Києва.

- Киев тоже

Город русской славы.

Впакувався, сів до столу

Поїв "на халяву".

- Обожаю вареники -

Всерусскую славу!

- А откуда коньячишко?

Кажу: - З Балаклави..

- Так это же Севастополь,

- Город русской славы...

Видув пляшку. Лізе в ліжко...

До дружини Клави.

- Куди?! - кричу.

Это, - каже, -

Баба русской славы!..

Я злякався і проснувся.

Звідки ця химера?

Напевне я надивився

Передач про мера,

Який має біля моря

Русской слави дачу,

А ще хоче Севастополь

І Крим - на додачу.

ПРО БІДНОГО ЛЬОВУ І ДЕРЖАВНУ МОВУ

Зустрілися на базарі дамочки знайомі:

- Як ваш Льова поживає?

- Сидить у дурдомі.

Він в Ізраїль перебрався до перебудови,

А там бар’єр – біда тобі, як не знаєш мови.

Вчився Льова так старанно, що не бачив світу,

Але ідішу не вивчив, не знає івріту.

Як почина балакати,- ні складу, ні ладу,

Там же книжки не спереду читають, а ззаду.

Потикався бідний Льова в різні установи,-

Все закрито-перекрито, як не знаєш мови.

Скрізь дивилися на Льову, як на психопата,

Тому й зробив бідний Льова з фанери плаката.

Накарлякав: «До такого життя ми незвичні.

Ми – євреї особливі, р о с і й с ь к о я з и ч н і .

Вимагаєм від кнесета створить нам умови,

Запровадить в Ізраїлі дві державні мови!»

Гукав Льова під кнесетом, роззявивши рота,

А на нього всі дивились, як на ідіота.

Мало йому не побили на лобі плаката.

Тепер Льова у дурдомі – окрема палата.

Щоб знав, дурень, що Ізраїль – розумна держава.

Нав’язувать чужу мову там не мають права.

ВІЧНА УКРАЇНА

Дивлюся я телевізор.

Виступа мужчина,

А за ним – великі букви

НОВА УКРАЇНА.

Після нього другий, третій

З жаром молодецьким

Викладають кислі мислі

Суржиком донецьким.

Що ж це, браття, за країна –

Нова Україна?

Із якого вона роду,

Племені й коліна?

Чом про неї не чував я

На школярській парті?

Де вона, в якій півкулі,

Покажіть на карті.

Покажіть мені, будь ласка,

Де її столиця.

Виявляється, на карту

Нічого дивиться.

Це зібрались на конгресі

Ринкові герої,

Щоб творити Україну

Нову зі старої.

Так, немовби Україна –

То для них як шапка.

Зняв з макітри рвану-драну,

Викинув і – крапка.

Люблять щирі українці

Україну-неньку,

А комусь вона набридла,

Подавай новеньку…

Діячі всіляких партій,

Члени й активісти!

Улаштовуйте конгреси

І збирайте з’їзди,

Засідайте, викидайте

Гроші на наради,

Щоб пробитись, проштовхатись

Ліктями до влади,

В боротьбі за привілеї

Лізьте хоч на стіни,

Та при тім не поминайте

Всує України.

Вас не стане, й нас не буде

В цім безладнім світі,

А Земля її нестиме

По своїй орбіті,

Бо вона – не знак на карті,

А творіння Боже.

Ні новою, ні старою

Звать її негоже.

Що для неї колотнеча

Ваша політична?

Ви тут гості тимчасові,

Україна – вічна.

КУХЛИК

Дід приїхав із села, ходить по столиці.
Має гроші — не мина жодної крамниці.
Попросив він:
— Покажіть кухлик той, що з краю. —
Продавщиця:
— Что? Чево? Я нє понімаю.
— Кухлик, люба, покажіть, той, що збоку смужка.
— Да какой же кухлік здєсь, єслі ето кружка. —
Дід у руки кухлик взяв і нахмурив брови:
— На Вкраїні живете й не знаєте мови. —
Продавщиця теж була гостра та бідова.
— У мєня єсть свой язик, ні к чему мнє мова. —
І сказав їй мудрий дід:
— Цим пишатися не слід,
Бо якраз така біда в моєї корови:
Має, бідна, язика і не знає мови.

Павло ГЛАЗОВИЙ

Про автора

Олег Пустовгар

Олег Пустовгар

Представник Українського інституту національної пам'яті в Полтавській області

448
Останні публікації:

Полтавщина:

Наш e-mail:

Телефони редакції: (095) 794-29-25 (098) 385-07-22

Реклама на сайті: (095) 750-18-53

Запропонувати тему