26 березня, 12:39

Як я за звання кращого репортажиста боровся

Що таке художній репортаж, при чому тут полтавець Вітя Трофименко і як з новин можна зробити цілий музей?

Давно люблю жанр репортажистики. Це перетин журналістського репортажу та художньої літератури. Останніми роками жанр популяризує видавництво «Темпора», яке видає найкращі тексти, переважно поляків.

Видавництво заснувало конкурс художнього репортажу, названий за іменем представника Розстріляного Відродження Майка Йогансена. Мені хотілося позмагатися, але довго не міг зважитися. Проте минулорічний вихід у десятку фіналістів двох полтавців — Олександра Коби та Володимира Шередеги — дав привід спробувати.

Тема конкурсу — «Чому я ніколи звідси не поїду?». Хотілося, щоб герой був саме з Полтави. Репортажі фіналістів публікуються у збірнику, який представлять на Форумі видавців у Львові. Тому хотів показати там наше місто і його мешканця.

На біса чекати, починай з десерту!

Продумавши всіх, про кого можна було б написати, спинився на Вікторі Трофименку. З 2013 року, коли ми з ним — тоді ще директором студії «Місто» — познайомилися, він постійно був неподалік. Чи штурм будівлі ОДА, чи спалення офісу «Партії регіонів», чи початок набору добровольців в АТО, чи організація лікування полтавських військових у Литву — епізодів багато.

Проте, як це інколи буває, на кілька місяців про конкурс забув.

За два тижні до дедлайну я зрозумів, що найцікавіше у репортажі — зустріч з Президентом Литви Далею Грибаускайте. Проте це відбулося вже у фіналі. А хотілося отримати динамічний текст. Тому розпочав з кінця і дійшов до початку. І так і залишив текст догори-дригом.

Зустріч Віктора з Президентом Литви у лютому 2015 року Зустріч Віктора з Президентом Литви у лютому 2015 року

Вже за кілька днів до дедлайну у моєму будинку вимкнулося світло. Отож, щоб встигнути до дедлайну, писав у темряві — добре хоч пройшов курс друку наосліп.

Зрештою, через півтора місяці після здачі, організатори повідомили, що проходжу у фінал і маю приїхати у Київ на нагородження.

Найнудніший потяг у світі

Потяги «Інтерсіті» хоч і комфортні, але нудні. На моїй пам’яті тут не трапляється жодних пригод. Ні тобі харківського професора-хіміка, з яким ви кілька годин сперечаєтеся про основи Буття, ні АТОвців, які завжди намагаються у чомусь переконати мешканців ДНР, ні спортсменів, які складають твоє взуття собі у сумку. Про «Інтерсіті» писати нічого. Хіба що раз намагалися висадити вночі у Миргороді, бо мій паспорт лишився у Посольстві Литви для візи.

Проте інколи може й не потрібні вони, ті пригоди у потязі. Цього разу під рукою була книга-мрія «Пиши, скорочуй» Максима Ільяхова. До речі, раджу всім, хто працює з текстами: книга дуже практична і допомагає викинути інформаційне сміття з мовлення.

Пиши, скорочуй Пиши, скорочуй

Уже і в музеї новини!

У Мистецькому Арсеналі якраз завершується виставка «Музей новин» до 20-ліття ТСН. Ми з Катею Кролевською мали трохи часу до нагородження фіналістів, тому вирішили туди завітати.

Коли мені говорили, що в музей потрібно вистояти чергу із сотні людей — я не вірив. Все таки виставка працювала кілька тижнів, тому всі, хто хотіли, вже мали її відвідати. Друзі хизувалися у соцмережах фотками звідси. Але черга виявилася величезною і, хоч рухалася доволі швидко, але все ж годину там довелося витратити. Порада всім, хто збиратиметься до Мистецького Арсеналу: купуйте електронні квитки і проходьте без черги.

Як рахують рейтинги Як рахують рейтинги

Виставка вразила. За 20 років роботи найбільшої новинної служби країни архів назбирався величезний. Організатори витягли найважливіше і найпоказовіше. З того що запам’яталося:

1. Екран, на якому одночасно показують кілька десятків випусків ТСН. Цікаве видовище, проте одночасне говоріння збиває з пантелику. І викликає головний біль.

2. Алгоритм роботи новинної служби і розповідь про кожну професію, яка бере участь у випуску. Схоже на гру і займає дві величезні стіни.

3. Топ-100 найважливіших новин в історії України, відібрані письменниками, активістами та іншими лідерами думок. Дуже цікавий список.

4. Можливість кожному побачити себе в студії ТСН і зробити фото.

5. Новини, частини з яких, — фейки. Людина, прочитавши заголовок, визначає, чи правдива вона і підіймає блок, внизу якого відповідь. Хороший тест на медіаграмотність.

Крім музею новин, у Арсеналі в цей час проходить і виставка покійного художника Олександра Гнилицького. Ось кілька його картин, які особливо сподобалися.

А що ви відчували, коли горів офіс «Партії регіонів»?

Але все ж головна ціль приїзду — нагородження фіналістів конкурсу. З топ-10 я був, мабуть, єдиним, хто прийшов з героєм свого тексту — Вітя Трофименко для такої нагоди приїхав з Дніпра, де тепер мешкає.

Вітя, я і Катя у черзі Арсеналу Вітя, я і Катя у черзі Арсеналу

Я розумів, що у трійку фіналістів не увійду. Текст писався поспішно і він перший для мене у цьому жанрі.

Слухаю зауваги до свого тексту від журі Слухаю зауваги до свого тексту від жюрі

Проте коли організатори називали позиції з 10 до 1, то кожного разу повторював про себе: «Хоч би не я». Зрештою, на шостій позиції назвали мене, що теж непогано. Письменник і перекладач Андрій Бондар серед плюсів назвав якісний опис подій Революції Гідності та фрази, які можуть стати мемами («Коли бачиш як горить офіс «Партії регіонів», то відчуваєш радість, яку важко пояснити»). Серед мінусів — брак художності, над цим треба працювати.

Журі та фіналісти Жюрі та фіналісти

Приємний бонус — купа книг репортажистики від «Темпори». До речі, якщо когось цікавить щось — пишіть, радо поділюся.

Репортажистика від Темпори Репортажистика від Темпори

Переміг цього року харківський журналіст Павло Стех з текстом про подорож електричками.

Який Uber, коли в нас є такі таксисти?

Навіть добиратися з Автовокзалу у Полтаві набагато цікавіше, ніж їхати «Інтерсіті». Коли таксист жене на повну, а двері закриваються кепсько. Але ти не вилітаєш з авто, бо їдеш з чуваками, яких вперше бачиш в житті і до яких напросився, бо всі телефони давно посідали. А потім говориш з водієм про декомунізацію та переведення годинника. І одним оком поглядаєш на проблемні двері.

І саме в таких мандрівках життя і драйв, який варто ловити. Доки він є. 

Про автора
Роман Повзик
медіаконсультант
Роман Повзик
69
Останні публікації