16.09.2016 | 23:46

5 перших вражень від Форуму видавців у Львові

Розповідати про Форум видавців у Львові — дуже невдячне заняття, бо ж що ти можеш розповісти про проект з тисячею заходів. Але я все ж спробую.

Їхати на Форум видавців для НМО «Magnum Opus» — це не просто традиція, це обов’язок з 2012 року. Цього разу «полтавська діаспора» була найбагаточисельніша з усіх за 5 років.

Звісно, розповісти про всі заходи — нереально. Програма завжди спланована так, що дивлячись на неї хочеться плакати від неможливості роздвоюватися-розтроюватися і так далі.

Але все ж ми намагалися впоратися з цим завданням.

Палац Потоцьких і океан книг

Серце Форуму — це Палац Потоцьких, куди з’їзджаються сотні видавців, письменників і бажаючі накупити собі нових книг. Кожне видавництво намагається в силу своєї креативності та ресурсів привернути увагу читачів до своїх видань, авторів та максимально використати це.

Важко розповісти про те розмаїття книг, що «накидається» і бомбардує тебе на всіх трьох поверхах. Квиток всюди коштує всього 30 грн, але враження, які отримуєш від таких відвідин — просто безцінні.

Автограф-сесія у Макса Кідрука на стенді КСД Автограф-сесія у Макса Кідрука на стенді КСД

Проте все ж, крім самого процесу купівлі книг Форум видавців, крутий своїми подіями.

Зємовіт Щєрек і дослідження душі

З польським автором Зємовітом Щєреком мене познайомив Денис Старостін. Український читач познайомився з його творчістю через книгу «Прийде Мордор і всіх нас з’їсть». У ній поляк їздив по Україні і описував свої подорожі, намагаючись дізнатися душу нашого народу. Це дуже якісна репортажистика.

Цього разу Щєрек презентував свою книгу «Сімка». Цього разу оповідь автора стосується траси державного значення №7, звідси і назва. Зємовіт говорить уже не про Україну, а про свою Польщу, вводячи у текст дивних представників свого народу.

Вітольд Шабловський і його чотири книги

Ранок п’ятниці для нас розпочався з реалізації моєї невеличкої мрії. В Українському католицькому університеті пройшла лекція ще одного польського репортажиста Вітольда Шабловського.

Цей автор одного з найвідоміших польських видань «Gazeta Wyborcza» розповів про своє бачення репортажистики і книги, які написав. Вітольд говорить, що журналістика у Польщі і в Україні має спільні риси — редактор хоче, щоб ви писали 1-3 тексти на день. Але Шабловський радить мати якийсь проект «для себе», де вас ніхто не підганятиме.

Вітольд Шабловський і студенти УКУ Вітольд Шабловський і студенти УКУ

«Убивця з міста абрикосів» — перша книга Вітольда. Це збірка репортажів про Туреччину, які журналіст писав для «Виборчої». Від написання і до виходу книги пройшло 8 років. Свого часу у Франківську мені довелося прочитати цю книгу за ніч. І тоді я ще довго був під враженнями від неї.

Наступні книги Шабловського з’являлися швидше. У «Моя маленька ПНР» вони з дружиною спробували прожити так як у Польщі 30 років тому: без інтернету і всього сучасного. Щодо соцмереж і онлайну, то поляк зізнається, що перші три тижні було важко, ніби алкоголіку, а далі він відчув себе вільною людиною.

Книга «Танечні ведмеді» цього року презентована в українському перекладі. Це репортажі про колишні країни СРСР, які, отримавши свободу, не знали, що з нею робити. Шабловський побачив тут алегорію з ведмедями у циган, яких забирали і намагалися створити для них свободу. Коли вони не знали як вирішувати певну проблему, то починали танцювати, оскільки це вже рефлексивно для них.

Зустріч з Вітольдом Шабловським в УКУ Зустріч з Вітольдом Шабловським в УКУ

Остання книга Шабловського, яка тільки з’явилася у польських книгарнях, стосується конфлікту на Волині під час Другої світової. Сам журналіст зізнається, що хотів зробити книгу не з української чи польської позиції, а з гуманістичної.

Зараз він працює над інтерв’ю з кухарками диктаторів (Фідель Кастро, Пол Пот і так далі). Вони і складуть наступну книгу Вітольда.

Тарас Прохасько і дорога до нього

Фільм «Дорога до Прохаська» — це кінорозповідь одного з найкращих письменників України — івано-франківчанина Тараса Прохаська. Я дуже ціную цю людину — за останні 4 роки Тарас Богданович по-різному з’являється у моєму житті. Тому побачити цей фільм було надзвичайно цікаво.

Кадр з документального фільму про Тараса Прохаська Кадр з документального фільму про Тараса Прохаська

Саме кіно показує Прохаська на своїй дачі у селі Делятин. Команда провела день з письменником. Власне, нічого такого особливого у стрічці немає — Тарас Богданович гуляє цвинтарем, лісом, збирає яблука, розтоплює піч. І все це супроводжується його роздумами. А слухати Прохаська — величезне задоволення. Складається враження, що розповідати для нього так само природно як дихати.

Наприкінці фільму вийшла і режисер, і сам Прохасько, відповівши на всі запитання.

Жадан і вистава, що виносить мозок

Останнім заходом дня стала вистава українсько-американської режисерки Вірляни Ткач «Тичина, Жадані  Собаки». Це поєднання поезії, музики, театрального і відеомистецтва.

Вірляна Ткач, Юліан Китастий перед початком вистави Вірляна Ткач, Юліан Китастий перед початком вистави

З самої назви зрозуміло, що складається вистава з текстів двох поетів — раннього Павла Тичини і теперішнього Сергія Жадана. Актори виконували поезію Тичини зі збірки «Замість сонетів та октав» під композиції бандуриста Юліана Китастого, а Жадан — з гуртом «Собаки в космосі», з яким уже давно активно гастролює.

Жадан і Собаки Жадан і Собаки

Передати враження — нереально. Але варто сказати, що було дуже круто. Сергій Вікторович ще трохи зіграв наприкінці, але не став «збивати глядачам апетит», адже у суботу ввечері вони гратимуть концерт в рамках «Ночі поезії і кіно», на який з нетерпінням чекаємо. 

Про автора
Роман Повзик
медіаконсультант
Роман Повзик
69
Останні публікації