Mezhyhiryafest: пропаганда, кіберзлочини та незручна правда про Майдан і владу

На жаль, встиг побувати тільки на другий день фестивалю, але враження дуже позитивні. Цього разу з Полтави було 5 представників, що, мабуть, є рекордом за 3 роки проведення фесту.

Весь день був поділений на три великі заходи.

Проблема пропаганди нікуди не ділася

Першою стала дискусійна панель, яка стосувалася пропаганди в Україні і світі. Експертів говорило п’ятеро: українець Євген Федченко (StopFake), росіянин Роман Шлейнов («Ведомости»), американці Дейв Каплан (GIJN) та Марк Хантер (INSEAD), і Саміта Ємберга (Re:Baltica) з Латвії.

Євген Федченко, єдиний український експерт з цієї панелі, щойно повернувся з міжнародної конференції. За його словами, чи не вперше за довгий час пропаганда не була там в порядку денному. Але Федченко говорить, що проблема нікуди не ділася — вона просто вийшла за межі України.

Спікери панелі

Ще 2 роки тому, коли представники нашої країни говорили про російську пропаганду, то іноземні експерти просили не втягувати їх у «чужий» дискурс. Тепер вони побачили справжній масштаб цього явища.

Мета потужного фінансування російської пропаганди, на думку Євгена, — впливати на прийняття рішень, формувати громадську думку та створювати розкол. Також експерт говорить, що інформаційна війна набагато загрозливіша за ту, що ведеться зараз на сході України. Адже фізична війна має певний радіус (30 кілометрів), далі якого люди живуть, ніби нічого не відбувається. Натомість вплив дій інформаційної війни ніби не дуже помітний зовні, але має серйозні наслідки.

Ініціатива StopFake за час своєї роботи опублікувала 1000 історій про фейки у ЗМІ, здебільшого російських. Федченко закликав підписуватися на сторінки спільноти в соцмережах, щоб слідкувати за роботою цього ресурсу і розуміння того, як пропаганда діє.

Однією з властивостей пропаганди він називає те, що вона дуже м’яко входить в людську свідомість. Для її ефективної дії спочатку закладаються певні міфи, як це є в Росії щодо Великої Вітчизняної війни.

Євген Федченко

Українець зазначає, що журналіст не має займатися контрпропагандою. Цитуючи класика Жака Еллюля, він говорить, що контрпропаганда не працює. Так, під час війни Франції з Алжиром, французькі пропагандистські фільми для молодих алжирців діяли набагато гірше, ніж пропаганда, зроблена самими алжирцями.

Відповіддю на пропаганду Федоренко називає грамотність і медіаграмотність. Чим освіченіша людина, тим менше на неї впливає пропаганда. Євген наводить приклад геноциду в Руанді, коли агресія і заклики знищувати інших лунали з радіо, і вони впливали на малоосвічене населення. Натомість освічені руандці читали газети, в яких не велася така пропаганда.

Свого часу на одній із зустрічей Євгена з представниками Європи обговорювалася ідея створення каналу для російськомовного населення по світу, але, проаналізувавши, від неї відмовилися. Ніхто не буде вкладати такі ресурси, як це робить Росія в просування своєї точки зору, і створити контент, який буде цікавий російським емігрантам у різних країнах — дуже важко.

Якщо Америці було можна, то чому нам ні?

Російський журналіст Роман Шлейнов свого часу працював у «Новой Газете», а зараз  у діловому виданні «Ведомости». Саме завдяки його розслідуванню офшорів Путіна світ дізнався про 2 мільярди доларів, які знаходять у друга Президента РФ, скрипаля-віртуоза Сергія Ролдугіна.

За словами Шлейнова, його російські колеги вважають, що вони на інформаційній війні і тому можуть робити трохи більше, ніж це дозволено за стандартами журналістики.

Коли російські посадовці дізналися, що проти Путіна готується велике розслідування, то почали заявляти про інформаційну атаку, яку готує США (не думаючи про те, що в розслідуваннях Panama Papers є представники багатьох інших країн). У цьому вони, на думку Романа, схожі на політиків СРСР, які при найменшому викритті щодо себе говорили про зовнішнього ворога.

Коли рідні Шлейнова дізналися про це розслідування, то дзвонили йому і з жахом питали, що він робить проти Путіна.

Роман Шлейнов

Говорячи про Україну, Роман говорить, що тут доступні різні точки зору по телебаченню. Натомість Росія повернулася до єдиної точки зору, як це було в програмі «Время» при СРСР.

Шлейнов погоджується, що контрпропаганда навряд чи принесе щось хороше.

Роман трохи розповів про ситуацією з загиблими російськими військовими, які перебували на сході України. За його словами, родичам забороняють спілкуватися з пресою, інакше вони можуть втратити компенсацію за загиблого. Також батьків переконують, що їхній син віддав борг Вітчизні.

Шлейнов розповідає про цікавий прийом, який застосовують російські військові: пишуть заяву на звільнення перед поїздкою в Україну. Таким чином, вони перестають бути російськими військовими.

Російські журналісти, які стають свідомими учасниками інформаційної війни, нагадують про військову кампанію США в Іраку. Тоді всі ЗМІ, особливо американські, писали про зброю масового знищення, через яку, власне, і почалася війна. Зброю так і не знайшли. «Якщо Америці було можна, — говорять колеги Романа Шлейнова, — то чому нам ні?».

Телебачення працює

Говорячи про пропаганду, латвійська журналістка Саніта Ємберга каже, що не може зрозуміти, чому журналісти мають бути патріотами. Литва доволі маленька країна. Жінка навіть не може назвати найвпливовішу їхню людину олігархом (вона каже «мінігарх»).

Через розміри країни, тут дуже легко визначити, хто є експертом, а хто ні. Також партіям тут заборонено брати гроші на політичну діяльність від третіх осіб.

Саніта Ємберга

Пояснюючи ситуацію з російською пропагандою  в Литві, вона говорить, що там «так як в Україні, тільки без війни».

Саніта наводить в приклад соціологічне дослідження Левада-центру щодо найбільших ворогів Росії. На першому місці — США, друга — Україна. За нею — Туреччина, яка з’явилася у ворогах тільки наприкінці минулого року, коли турки збили російський винищувач і машина пропагандистського мовлення увімкнулася проти неї. Далі — Польща і Латвія. Це свідчить про те, що телебачення працює, як би не сумно було це казати.

Рятуйте людей від лайна

Американець Марк Хантер у журналістиці вже понад 40 років. З них 32 він працює у Франції. Журналіст наводить статистичні дані різних років, які показують, що довіра до ЗМІ поступово падає, а з нею — потік рекламодавців.

Марк Хантер і статистика довіри до медіа

Хантер наводить приклад Національного Фронту у Франції. ЗМІ вирішили не писати про цю політичну силу і її лідера Марію Ле Пен в надії, що про неї забудуть. Натомість партія створила власні канали інформації, які стали дуже популярними в країні. Те ж саме стосується «Greenpeace», які мають 3 мільйони прибічників по всьому світу. Ці медіа не повинні послуговуватися стандартами журналістики. Вони вправі казати те, що вважають за потрібне.

Нова парадигма медій

«Знайдіть свою аудиторію, створіть своє медіа і рятуйте людей від лайна», — такою є порада Марка Хантера,

Марк вважає, що медіа, яке направлене на певну визначену аудиторію, краще за масове. ІДІЛ, за його словами, не вербуватиме українських журналістів, які сидять у кімнаті в Межигір’ї, вони зосередяться на сирійцях.

Кому досьє на олігарха?

Дейв Каплан розповів про журналістську організацію Global Investigative Journalism Network, яка включає в себе 138 неурядових організацій в 61 країні світу.

На його думку, Україна зараз потребує реформ і незалежних медіа. У їх підтримку і варто вкладати гроші міжнародних донорів.

Дейв Каплан

Опісля панелі представники видання KyivPost презентували свій новий проект за підтримки MyMedia. Він полягає у журналістських матеріалах-профайлах на українських олігархів. Перші 4 стосуватимуться Ріната Ахметова, Ігоря Коломойського, Петра Порошенка та Віктора Пінчука. Далі будуть Дмитро Фірташ та Сергій Льовочкін. Інші ЗМІ, які бажають надрукувати ці матеріали у своїх виданнях, можуть звернутися до KyivPost.

Незручна правда про Майдан і владу

Друга панель стосувалася незручних питань для нинішньої української влади. Її спікерами були Настя Станко, Ангеліна Карякіна, Катерина Сергацкова (всі троє з «Громадського») та Анна Бабінець («Слідство.інфо»).

Спочатку журналістки говорили про документальний фільм «ЗЛАМ», який свого часу викликав гострі дискусії у суспільстві. У ньому зокрема розповідалося про Івана Бубенчикова, який стверджує, що вбив представника «Беркуту» під час розстрілу Небесної Сотні. Це та тема, яку журналісти в Україні не піднімали, хоча Бубенчиков ніколи не приховував свій злочин.

20 лютого. ЗЛАМ | «Слідами революції» (цикл розслідувань Громадського)

Говорячи про українські ЗМІ, Станко зазначає, що жителів Криму та сходу України зображують як якихось упосліджених людей, з яких постійно сміються. І якщо відновлювати мовлення українських медіа на цих територіях, то що почують про себе ці жителі?

Іловайськ, кенгуру і проблеми розслідувальної журналістики

Анна Бабінець говорила про їхнє з Дмитром Гнапом розслідування щодо офшорів Порошенка і реакції на нього. Вона показала як влада цілеспрямовано через ботів та лідерів громадської думки намагається відбити у журналістів-розслідувачів бажання у майбутньому займатися подібної тематикою. Дійшло до того, що різні комісії обговорювали журналістку етику і те, чи не переборщили журналісти «Слідство.інфо» з показом подій в Іловайську, а не особою Президента і його вчинками.

Анна Бабінець

Наприкінці Анна закликала йти в розслідувальну журналістику, писати журналістам «Слідство.інфо» щодо стажування і допомоги. Коли 2 роки тому знайшли папери Януковича, то розслідувачі вважали, що в них є роботи надовго (наприклад, фірма з Вінниці, яка продавала Януковичу кенгуру). Але весь час з’являються нові справи, які відволікають від злочинів минулого режиму.

Темний-темний інтернет

Останнім заходом була лекція Смарі Маккарті з OCCRP. Він уже читав лекцію 2 роки тому на цьому фестивалі. Тепер його виступ стосувався кіберзлочинів і поняття «темного» інтернету («Dark Web»). Смарі розповів про інструменти, з допомогою яких ламають пошти і акаунти, валять сайти, замовляють кілерів, продають ключі до банківських рахунків. Тому з етичних міркувань я не даватиму інструкції для цих дій.

Смарі Маккарті

 ***

Mezhyhiryafest закінчилося. Навіть одного дня було достатньо для позитивного настрою і вражень. За що велика вдячність організаторам і спікерам.