Третій день у Варшаві: бібліотека, люстрація, Дещиця і діаспора

Варшава на велосипедах

Пишучи про громадський транспорт, я не встиг розповісти про одну з важливих особливостей цього міста – добре розвинутий велорух. Для велосипедистів тут є спеціальні доріжки, що подекуди займають чи не половину пішохідної дороги. Цей вид транспорту дуже популярний у Варшаві – велосипедисти тут буквально на кожному кроці.

Велопрокат

Одним з додаткових чинників стимуляції цього руху є мережа велопрокату. Сама процедура є доволі простою: реєструєшся на сайті (10 злотих або 61,4 грн), потім на вулиці підходиш до спеціалізованої стоянки і береш на свій акаунт до 4 велосипедів. Велотранспорт біля парковки прикутий спеціальними кодовими замками. Якщо людина скористалася велосипедом менше 20 хв, то це їй взагалі нічого не коштує. Далі вартість показана на фото. Кошти списуються, коли людина ставить велосипед на стоянці.

Автомат для прокату

Автомат для прокату

Вартість прокату

Крім того, неподалік просто на пішохідній дорозі знаходиться невеличкий насос й інструменти для того, щоб можна було полагодити свій велосипед. Тут дуже дбають про конфортні умови для мешканців.

Насос з інструментами

Останнім часом мені страшенно цікаво спостерігати за розвитком велоруху, що проводиться громадськими організаціями і активістами Полтави. Маю надію, що поступово ми будемо досягати польського рівня. 

Бібліотека Варшавського університету

У вівторок ми перебували на зустрічі з представниками Патентного офісу Польщі. Один з поляків, з якими ми говорили, за сумісництвом викладає у Варшавському університеті. Він порадив нам сходити в бібліотеку цього закладу. Що ми на наступний день і зробили.

По дорозі до бібліотеки розміщене своєрідне графіті з лауреатом Нобелівської премії з хімії Марією Склодовською-Кюрі. Сама полячка виглядає, як героїня якогось коміксу. Дуже цікава форма представлення своїх знаменитих співвітчизників.

Марія Склодовська-Кюрі

Бібліотеку Варшавського університету дуже важко назвати просто бібліотекою. Це монументальний інтелектуально-культурний центр – величезні відкриті простори, листівки, картини, портрети відомих поляків, історичні стенди. До речі, саме тут я побачив єдину згадку про Полтаву, і то назва нашого міста була записана як Poltova і стосувалася ще часів гетьмана Мазепи.

Дах бібліотеки

Перший поверх

Мазепа і Poltova

В цій же бібліотеці міститься кав’ярня, де можна перекусити і відпочити від розумової роботи. Також тут розміщена книгарня, де все дуже дешево. Звісно, як людина залежна від книг, я не міг не придбати собі кілька. Цікаве спостереження: в цій величезній книгарні все було польською мовою – жодної літератури іноземною. Полякам у цьому плані набагато легше, ніж нам.

Кав'ярня

Придбані книги

Але на самому даху бібліотеки було не менш вражаюче видовище. Там дбайливі працівники виростили сади. Блукаючи сходами, арками, кущами, відкриваєш собі чудові краєвиди Польщі. А у скляних віконечках можна побачити, як працюють варшавські студенти.

Краєвид з даху бібліотеки

Звісно, хотілося б, щоб і в наших містах бібліотеки мали подібний вигляд. З цього закладу просто-напросто не хотілося йти. Люди тут працюють і відпочивають, блукають, зустрічаються і спілкуються. Це прекрасний інтелектуальний хаб, який збирає довкола себе і вирощує інтелектуальну еліту нації.

Студенти в бібліотеці

 Інститут Народної Пам’яті

Ще одна інституція, яку ми відвідали в цей день – Інститут Народної Пам’яті. Вона розміщена у сучасній будівлі, яка серйозно охороняється, адже це частина національної інформаційної безпеки.

Інститут Народної Пам'яті

Зустрівся з нами директор цього закладу – доктор історичних наук (Ph.D.) Кшиштоф Персак. Установа, яку він очолює, була заснована у 2000 році (і саме вчора, до речі, вони святкували 15-річчя). Інституція діє при Президенті Польщі і фінансується виключно з державного бюджету. Основна місія ІНП – «заповнити білі плями в історії».

За його словами, у Польщі наростали атмосфера і настрої суспільства, щоб створити подібну установу. Цікавить ІНП переважно події з 1939 року по 1989 рік, тобто новітня історія.

Фото секретного агента під час робітничих протестів у Познані в 1956 році

За взірець політики руху «Солідарності», які були одними з ініціаторів процесу, взяли німецьку модель – тобто створити незалежну інституцію і відкрити засекречені архівні документи для жертв злочинних режимів (комуністичного і фашистського), які вони могли б прочитати. Також документи відкрили для істориків та журналістів, які могли б формувати громадську думку у проблемних питаннях польської історії.

Одна з головних цілей Інституту Народної Пам’яті – академічні дослідження, публікації спеціалізованих книг та журналістів, різні форми поширення знань про сучасну історію Польщі. Наголос Персак робить саме на молодшому поколінні.

За 15 років своєї роботи ІПН організував 450 виставок, 900 конференцій, 800 книг і публікацій, тисячі публічних дискусій, тренінгів, воркшопів, виставок. Вони працюють з учителями, тренують їх, готують матеріали для них на обрані теми. Також тут функціонує програма воркшопів для польських вчителів за кордоном, там, де живуть поляки.  ІПН має 13 сайтів, на яких історичні матеріали розміщені за визначеними тематиками.

Крім того, свого часу при Міністерстві юстиції Польщі створили спеціальну комісію. Її завданням було розслідування виконання покарань за злочини, здійснені під час Другої світової війни та в період комуністичного режиму. Тоді ця структура засудила близько 50 чоловік.

Згодом її підпорядкували ІПН. Цей орган став одним з департаментів ІПН, але її повноваження є набагато більшими. З 14000 розслідувань, які провела ця комісія, 2/3 стосуються злочинів комуністичного режиму і 1/3 – часів 1939-1945 років. Загальна кількість злочинців комуністичного режиму склала 507 чоловік, а засуджених – 137. Тобто це вже свідчить про ефективність роботи комісії при ІПН.

До речі, днями засудили голову секретної поліції при генералі Ярузельському. Це теж одна з перемог ІПН.

Ще один з напрямів роботи Інституту Народної Пам’яті – люстрація. Для поляків це законна процедура, яка орієнтована на минуле людей, що займають (або збираються зайняти) публічні посади, і перевіряє їх позицію при комуністичному режимі та роботу зі спецслужбами.

Кшиштоф Персак і учасники програми

Кожна людина перед зайняттям певної посади має заповнити відповідну анкету, де повідомляє про свою роботу при комуністичному режимі та з тогочасними спецслужбами. Ці декларації зберігаються в ІПН, в Люстраційному бюро. Якщо виявляється, що при заповненні анкети людина збрехала, то справу передають в суд. Там людину за рішенням суду можуть позбавити посади і заборонити її займати від 3 до 10 років. Найцікавіше те, що якщо людина добровільно в анкеті зізнається про свою роботу на комуністичний режим, то їй нічого не загрожує. Ідея люстрації орієнтована на відкритість минулого польських посадовців.

Закон точно визначає категорію службовців, які в обов’язковому порядку мають пройти люстрацію.

Проте все ж тут є свої недоліки, а саме надто повільна процедура перевірки цих анкет. З 2007 року в ІПН подали 368 000 анкет. На сьогоднішній день з них перевірено тільки 50 334. Тобто потрібно ще кілька десятиліть, щоб перевірити решту, а цей час з’являться ще тисячі кандидатів зі своїми деклараціями. Тому ця модель не дуже ефективна. Кшиштоф говорить, що за цей час журналістами люстровано більше чиновників, ніж істориками.

Стосовно українського закону про відкриття архівів, Персак наголошує, що він дуже важливий. У частини населення України є ще певна ностальгія за радянським минулим. Закон створено на основі польського досвіду. Але важливо, що цей закон впливатиме не тільки на події в Україні, але й на інші пострадянські країни.

Охоронна система установи

Говорячи про закони про перейменування вулиць, Персак зазначає, що в них відбувалися подібні процеси. Але ці трансформації проходили доволі хаотично. У Польщі й досі дискутують про цей закон.

Відомо, що польська й українська точка зору на УПА дуже відрізняється. Проте ІНП і Інститут національної пам’яті під керівництвом Володимира Вятровича активно працюють у напрямку розуміння істинності тих історичних подій, які стосуються УПА. Перший семінар відбудеться вже наприкінці липня 2015 року.

Дещиця

Остання зустріч цього дня у нас відбувалася у Фундації «Український світ». Там ми мали побачитися з українською діаспорою – представниками ініціативи «Євромайдан Варшава». Зовсім несподівано для нас там також перебував і Посол Україні в Польщі Андрій Дещиця. Ті, хто слідкують за новинами, мають пам’ятати екс-міністра закордонних справ України, який не побоявся на камеру серед натовпу проспівати пісню про Путіна.

Андрій Дещиця і учасники програми (фото Олександра Ярощука)

У невеличкій розмові Дещиця поцікавився нашими зустрічами і враженнями від Польщі. Він зазначив, що у цієї країни є чому повчитися. Крім того, він сказав, що, на його думку, варто зняти всіх держслужбовців країни і замінити їх молодими українцями, які навчалися в Польщі, Франції, Німеччині і т.д. Свого часу, коли він був міністром, то пропонував вичистити всю дипломатичну службу і далі набирати людей за конкурсом. Можливо, це були б частково ті самі люди, але принаймні вони відповідали б певним вимогам, а не наявності знайомств.

Кінець на сьогодні

Про зустріч з українською діаспорою я розповім уже в наступній публікації. Страшенно цікаво було поспілкуватися з українцями, які тут живуть і навчаються, про проблеми нашої країни і відмінності у національних менталітетах, про необхідність змін. Крім того, головна представниця цієї спільноти («Євромайдан Варшава») – полтавка. Але про це пізніше.

Вже завтра після ще двох зустрічей ми виїздимо з Варшави у гміну Ясло подивитися на польське місцеве самоврядування у невеличкій громаді, а не тільки в столиці Польщі. Там ми пробудемо день, після чого поїдемо до Кракова ще на два дні. І вже в неділю наша програма підійде до кінця. Але насправді для нас все ще тільки починається.