По дорозі у Варшаву

Не знаю, чому, але мене завжди вабила Польща. Думаю, що я занадто ідеалізую цю країну, але все ж таки вона дала світу і Леха Валенсу, і Адама Міхника, і Івана Павла ІІ.

Київ-Варшава: мій маршрут наразі

Подорожуючи Західною Україною, часто стикався з поляками і дивувався, наскільки вони наївні у своєму світогляді, наскільки щирі. Так, минулого липня, коли я місяць жив на резиденції «Станіславський феномен» у Франківську, то у хостелі мешкав кумедний студент Міхал. Він приїхав туди на практику, оскільки вивчав міжнародні відносини. Зрештою, вже за кілька днів ми прекрасно розуміли одне одного.

Хоча, якщо бути відвертим, полтавці, які працювали чи вчилися в Польщі, інколи говорять про не таких і добрих поляків. Що ж, перевіримо.

І все ж Польща була однією з моїх мрій. А оскільки я ще прямую у потязі до Варшави, то такою вона наразі і залишається.

Власне, хотілося б розповісти про кількох людей, які зараз подорожують разом зі мною. Ця трійця представляє різні міста: Юлія – із Самбору Львівської області, Олександр – з Києва, а Артем – з Краматорська. У Варшаві нас уже чекає ще одна учасниця команди – Ніна з Хмельницького. А в понеділок ввечері до нас доєднається шостий – Артем з Дніпропетровська. Я ще не знайомий з ними особисто, проте, спостерігаючи за їх діяльністю через соцмережі, розумію, що це активні представники своїх міст, з якими буде страшенно цікаво поспілкуватися.

Вшістьох ми складаємо групу, яку відібрав Фонд Богдана Гаврилишина для подорожі до Польщі в рамках програми «Молодь змінить Україну» на червень. Молоді спеціалісти в різних сферах їдуть до однієї з шести країн, щоб подивитися на функціонування різних європейських інституцій. Цей досвід вони потім повинні будуть проваджувати в українських реаліях.

Звучить непросто, чи не так?

Варшава (фото – wizzair-ru.ru)

Проте все ж страшенно цікаво спробувати свої сили у подібній програмі.

Не так легко було потрапити в учасники. Для мене це вже була друга спроба. Перша відбулася восени минулого року і тоді ціллю була Норвегія. Але, вочевидь, тоді було зарано.

Для того щоб ця друга спроба завершилася успішно, довелося пройти багацько відборів. Фонд Богдана Гаврилишина у лютому проводив «Школу депутатів місцевих рад 2015». Взяти участь у ній захотіло 135 чоловік. Але Фонд відібрав трохи більше половини – 81 людину (в тому числі і 5 полтавців). Після трьох навчальних сесій організатори відзначили 31 чоловіка, який продовжив змагання за право участі у програмі.

Зрештою після подачі резюме, мотиваційних листів та співбесіди англійською ще одна моя мрія стала реальністю.

Загалом для участі у цій програмі відібрали 19 чоловік. З них три людини (тобто 16%) – полтавці. Це доволі високий показник, враховуючи, наскільки інертним є наше місто в плані конструктивної громадської активності. Мені завжди хочеться, щоб представники Полтави презентували наше місто якомога більше – як в Україні, так і за кордоном. Активні полтавці мають ставати своєрідними «живими візитівками», які просуватимуть наше місто. Поки що дуже рідко доводиться спостерігати за подібним.

Окремо ще хотілося б сказати кілька слів про Богдана Гаврилишина. Я, мабуть, не перестану захоплюватися цим 88-річним дідусем, який зміг стати інтелектуальною елітою світового рівня. Богдан Дмитрович впевнений, що незабаром активна і освічена молодь зможе трансформувати нашу країну. І активно вкладає у освіту цієї молоді кошти.

Богдан Гаврилишин

Попереду чекає вкрай активний тиждень. Зустрічі з представниками різних польських організацій вже намічені і узгоджені. Протягом поїздки намагатимуся писати про цікавих людей, місцини і зустрічі, де перебуватиму.

О 7:50 у понеділок я побачу Варшавський залізничний вокзал…

P.S. Уже десь більше року в коментарях зазвичай мене називають «ґрантоїдом». Так ось: це мій перший ґрант у житті. Сподіваюся, їстиму з апетитом, на відміну від Вас, любі мої тролі.