19.05.2014 | 0:55

Про «Мегамарш у вишиванках». За кулісами заходу.

17-18 травня стали чи не найнасиченішими вихідними в моєму житті. «Мегамарш у вишиванках» і «Кадетаріум 2.0» – без жодного пафосу потужні заходи, участь в частковій організації яких я брав.

Щодо «Мегамаршу» – була велика спокуса відмовитися від дійства. Адже ситуація в країні не надто сприяє тому, щоб співати пісні. За останні місяці і вишиванка, і патріотизм людей трохи банальнішає від суцільного використання на будь-яких акціях. Був страх, що це вже трошки приїлося, що ефект буде абсолютно не тим, що у травні минулого року.

Плюс до того – тиждень до виборів. Не хотілося б аби яка-небудь політична сила притягла свої прапори чи банери, або ж просто заявляла, що це їх захід. Проте вже за 2 тижні до події я подумав, що ризикнути варто.

Кожен масовий захід для мене – суцільний стрес. Але кожного разу це ще й спроба перевірити себе. Для мене такі акції – це як азартна гра. Той самий тоталізатор: прийде багато людей, чи мало, їм сподобається, чи розчаруються, чи будуть вони розповідати про захід своїм знайомим? Немає однакових подій, кожен раз правила гри інші.

З поширенням інформації не було жодних проблем. Я – прихильник інтернету і не вірю в жодний інший канал (принаймні по ефективності приходу людини). Наша свідомість наскільки перенасичена інформацією, що афішки на вулицях уже майже не діють. В заперечення мені часто кажуть, що старші люди майже не сидять в інтернеті. По-перше, сидять. Пригадую, як у червні 2013 року на кінофесту «Відкрита ніч» прийшов 71-річний дідусь, котрий сказав мені, що про подію дізнався з фейсбуку. По-друге, витрати на неонлайнові носії у декілька разів перевищують онлайнові.

Цього разу ще вирішив не морочитися зі спонсорами. Завжди приємно, коли вкладаєш у кошти не свої гроші, але це завжди потребує постійних домовленостей щодо їх реклами, узгоджень – це тільки вимотує нерви. Жодних подарунків, концертів і конкурсів. Все максимально просто. Ідея Мегамаршу у чистому вигляді.

Найгірший етап у Мегамарші – обирання пісень, котрі будуть співатися під час ходи. У кожного свій смак і тут вже виникають конфлікти. Пісні мають бути і популярними (щоб слова знали і без листочка), і не «шароварними» (бо трошки набридає). Зрештою, пісні були обрані. Під час цього «кастингу» я навіть мало не посварився з дівчиною, котра вимагала включити більш «динамічні» пісні замість повільних. Зрештою, вона перемогла.

Різні очевидці по-різному оцінюють кількість людей. Це завжди є джерелом для маніпуляцій – організатори будуть перебільшувати, опоненти – зменшувати. Я завжди намагаюся обходити це питання, відповідаючи «Людей багато». В коментарях зустрічі писали, що 2 тисячі, одне онлайн-видання сказало, що більше тисячі. По правді – гадаю, що близько 500 чоловік. Але зважаючи, що ці люди прийшли самі, не через зобов’язалівки на бюджетних роботах чи школі-університеті – то це реально велика кількість.

Розповідати про сам Мегамарш немає сенсу. Це вже і так зробили ЗМІ. Для інтернет-видань це стало новиною дня, були присутні 3 місцеві телеканали, представники друкованих ЗМІ і, певно, із сотню фотографів. Захід вдався на славу, якщо врахувати суму, у яку він мені обійшовся – 86 грн. Похід у піцерію на двох і то коштує більше. Тому, коли я бачу роздуті бюджети місцевих заходів, в мене завжди виникає питання: куди діваються гроші? Просто навчіться ефективно їх використовувати з максимумом користі.

Здивувала відсутність міліції. Захід був зареєстрований у міськвиконкомі 8-ого травня. І якщо минулого року на Перший Мегамарш мені зранку зателефонували з ДАІ, щоб я розповів, як саме потрібно перекривати дорогу до Альтанки, то цього разу не лише не передзвонили – на акції не було жодного міліціонера! Якщо хтось буде заперечувати – у нас є сотні фотографій – знайдіть там хоч одного!

Проте охорону забезпечив «ЗЛАМ стереотипів». 12 хлопців, на котрих можна було покластися. За всю дорогу трапився лише один п’яний, котрого оперативно вивели з колони аби уникнути сутичок.

2 години ходи – це важко. Але страшенно приємно було бачити обличчя людей, котрі таки дійшли до фінішу. Їх подяки і компліменти є набагато ціннішими за ті години вільного часу, котрі вкладаєш у захід.

Цього разу помітив одну тенденцію: всі, хто хотів висловити критику заходу, діяли анонімно. Завжди дивувався з такого підходу. Для мене особисто це лише другий масовий захід, котрий відбувається в русі. І я завжди готовий прислухатися до конструктивних зауважень.

Для чого я все це пишу? Мені хотілося б, щоб у нашому місті зростало багато якісних організаторів в різноманітних сферах життя суспільства: політичних, культурних, екологічних, розважальних, медичних – тих людей, котрі можуть цікавими заходами збирати сотні людей… Кожен досвід організації такого заходу необхідно описувати, аби інші переймали його. Мені здається, що в нашому місті бракує обміну думками і критикою між організаторами. Я би хотів потужної конкуренції, заснованої на передових прийомах реклами, роботі команди, яскравій візуальній складовій. Але поки що це лише поодинокі випадки.

Про автора
Роман Повзик
медіаконсультант
Роман Повзик
64
Останні публікації