Розмір тексту

Патріотичне місце пусто буває.

Останнім часом виникає питання яка сила виражає адекватні патріотичні погляди, без крену як в українонаціоналістичну так і русошовіністську сторони.

kozak.jpg 

Здавалося б усе просто – ще двадцять років тому ми визначилися, а потім закріпили у Конституції, що будуємо країну на наступних засадах:

-         Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава. (Ст.1 Конституції)

-         Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. (Ст.3)

-         Державною мовою в Україні є українська мова. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України. В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України. (Ст. 10)

-         Держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України. (Ст. 11)

-         Суспільне життя в Україні ґрунтується на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності. (Ст. 15)

-         Кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей, та має обов'язки перед суспільством, в якому забезпечується вільний і всебічний розвиток її особистості. (Ст.23)

-         Ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. (Ст. 32)

-         Кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. (Ст.34)

Світогляд, який базується на наведених вище принципах, а також на амбітному прагненні вивести свою націю на перші місця у різних галузях, є патріотичним.

Патріот з повагою ставиться до інших націй та держав, не відкидаючи їхнє право на аналогічні амбітні прагнення, проте з точки зору здорового егоїзму в такому змаганні захищає в першу чергу інтереси України і української нації.

Відразу по визначеннях, щоб надалі не плутати поняття «нація» і «національність»:

Нація (від латів.(латинський) natio — плем'я, народ), історична спільність людей, що складається в ході формування спільності їх території, економічних зв'язків, літературної мови, деяких особливостей культури і характеру, які складають її ознаки.

Нації визначаються певним рядом характеристик, що стосуються як індивідуальних її членів так і всієї нації. Такі характеристики мають нести в собі як об'єднуючу функцію — спільнота людей, що не має між собою нічого спільного не може бути нацією, так і відокремлюючу — що відрізняє дану націю від сусідніх. Будь-яка з таких характеристик може стати предметом дискусій, однак заперечення існування визначальних чинників містить в собі заперечення існування окремих націй. (з Вікіпедії)

Отже, сподіваюся усім зрозуміло, що, припустимо єврей чи росіянин за національністю може бути представником української нації.

            Проте останнім часом дещо змінилося. У політичному житті країни є тенденція до дискредитації поняття патріот і штовхання її в обійми колишнього совка, роль якого на себе перейняла РФ.

            З одного боку над цим працює російсько-шовіністський напрямок, який експлуатує думку про нашу з ними єдність, проте нам відводиться роль молодшого брата. Я не буду дуже зупинятися зараз на російських шовіністах, оскільки це не найстрашніша загроза патріотичному руху – працюючи відкрито і часто брутально, вони наштовхуються на супротив людей і свою функцію не виконують або виконують лише у вузькому прошарку населення.

            Значно страшнішими для українського патріотичного руху є націоналістичні партії та об’єднання, які якраз нібито й борються із вищезгаданими російськими шовіністами.

Чому страшнішими? Давайте подивимося самі. Мета, яку нібито вони декларують,  явно розходиться із методами їх роботи. Часто це не менш брутальні, ніж у російських шовіністів способи боротьби – різкі гасла, які часто навіть не вписуються у цивілізований світогляд (наприклад расистського чи ксенофобського спрямування), брутальні аргументи (хто не з нами – той ворог «святої» української нації), різка полеміка (мінімум аргументів – максимум емоційних гасел). Такі псевдонаціоналісти часто проводять заходи, які, навіть якщо і мають добру мету, виглядають як агресивне збіговисько. Їх мало цікавить як їх сприймають у суспільстві (хто нас не сприймає, той дибіл або москаль, отже наш ворог). Найстрашніше, що вони намагаються монополізувати право називатися націоналістами і патріотами.

            В результаті у суспільстві формується образ такого собі брутального, часто із низьким інтелектом, агресивного, неадекватного до аргументів і людської мови націоналіста. Часто їх гасла межують із законністю. На усі закиди відповідь одна – «Ти ворог української нації!».

            Звернення до розуму із закликом бути толерантними та діяти у межах закону і здорового глузду відкидаються з аргументом «З ними по-іншому не можна!».

            Що досягається у результаті? Так, перед виборами така поведінка корисна. Корисна їм, а не українській ідеї. Така поведінка мобілізує частину радикально налаштованого населення і змушує їх голосувати за «справжніх героїв», які «готові стояти до кінця». Отже, вигода для себе досягнута.

            Що ж стосується української ідеї, то такі дії наносять їй виключно шкоду. У суспільстві кожну нормальну людину, яка хоча б говорить українською мовою, починають асоціювати із таким низько культурним, радикально налаштованим, неадекватним «українським героєм». Звісно, бажаючих, щоб їх з такими асоціювали мало, тому люди і не хочуть говорити українською, шанувати українських героїв і т.д., щоб раптом бути не зарахованими до таких "неадекватиків".

            Чому ці люди так себе поводять – невідомо. Можливо це антиукраїнський проект, який фінансується із відповідних джерел і спрямований на дискредитацію українського руху. Можливо ці люди дійсно щирі патріоти, які в силу незнання чи нерозуміння, обрали методи роботи, які замість користі приносять шкоду.

            Аналізуючи політичний спектр, на превеликий жаль, маємо визнати, що на даний момент не має (а точніше такі сили відкинуті із політичної арени) адекватної політичної сили, яка б спокійно відстоювала національні цінності, не будучи при цьому вищеописаним псевдонаціоналістом ("нациком").

            Наприкінці хочу звернутися до українців, у тому числі російськомовних, або тих, в кого є певна ностальгія за радянським минулим. Патріоти України не є вищеописаними радикально налаштованими «нациками». Патріоти – це адекватні люди, які живуть на своїй землі, говорять своєю мовою, розвивають і зберігають українську культуру і не відріжуть Вам язика за російське слово  :-). Прохання не асоціювати українські цінності із діями вищеописаних «нациків», не ототожнювати націоналістів, патріотів із такими «нациками» і тому подібне.

Про автора

Останні публікації:

Полтавщина:

Наш e-mail:

Телефони редакції: (095) 794-29-25 (098) 385-07-22

Реклама на сайті: (095) 750-18-53

Запропонувати тему