Як виховати в людях українців і християн?

Людяність під прицілом

Ми бачимо тих, хто, виходячи з дому, вдягає маски, щоб перед людьми бути добрими, отримувати похвалу, виглядати такими, як хочуть інші. А коли повертаються у своє середовище, то стають собою.

У Євангеліє є гасло: «Бо де твій скарб, там і твоє серце буде». Ми можемо запитати себе: «А що є найбільшим скарбом мого життя, його найбільшою цінністю?». На це запитання відповідало багато митців, науковців. Філософські школи мали свої інтерпретації на це глобальне питання людської особистості. Не зважаючи на заняття людини і її соціальний статус, багатство, вік, кожен на певному етапі має поставити це запитання: «Що є найбільшою цінністю мого життя?».

Сьогодні під прицілом війни є людяність. Людяність закінчується тоді, коли ми перестаємо любити, коли не можемо перебороти життєві обставини, залишитися людиною і зберегти найбільшу цінність життя — любов.

Одна з мільйонів загублених родин

Позаминулого тижня я говорив з однією жінкою, яка за півгодини розповіла про свої останні 20 років. Вона розминулася зі справжніми християнськими цінностями і опинилася на сьогодні у безвиході.

Жінка закінчила університет, працювала вчителькою, одружилася, народила двох дітей. Наприкінці 90-их років була велика заборгованість пенсій та зарплат, особливо у бюджетників. Аж до того, що не було чим годувати сім’ю. Хтось цій жінці сказав, що можна поїхати на заробітки до Італії.

Вона довго не думала: позичила кошти, зробила документи і виїхала. Коли приїхала, то довгий час не знаходила роботу. Не мала змоги навіть повернутися додому, бо була винна значну суму.

З часом вона знайшла стабільну роботу. Робила найжахливішу роботу, яку ніколи не думала, що може зробити. Не маючи документів, працюючи там нелегально, вона не могла повернутися до України. Жінка розуміла, що коли повернеться, то вже ніколи не зможе виїхати до Італії.

Так пройшло п’ять років. Додому дзвонила рідко — раз на два тижні, бо дзвінки коштували дорого. Уже знайшла нормальну роботу, змогла легалізувалася.

Джерело — The Huffington Post

Вона приїхала до України і побачила, що чоловік спився. Його почали лікувати по диспансерах і алкоцентрах. Жінка зрозуміла, що чоловіка втратила.

Син її вчився в університеті, а дочка закінчувала школу. Вона побачила, що залишатися в Україні не може, бо потрібно заробити грошей на вищу освіту дітям.

Знову поїхала. Мала проблеми, не могла приїздити кожного року, тому повернулася через 5 років. Протягом цього часу дзвонила додому: син одружився. Про дочку писали, що її хочуть виключити з університету, а сама вона без шлюбу живе з чоловіком, старшим за неї на 10 років.

Що важливіше — гроші чи цінності наших дітей?

Для матері це стало трагедією — кинула роботу і приїхала до України рятувати дітей. Побачила, що із сином все нормально, дізналася адресу доньки і поїхала до неї. Прийшла і застала її вдома, коли та мала бути в університеті. І побачила, що у тій квартирі, що вона знімає, живе дорослий дядько. Мати почала говорити з дочкою, щоб повернулася додому хоча б на кілька днів, доки вона приїхала з Італії, на що дочка відмовилася.

Фактично за цей час з трьох людей, які були дорогі цій жінці, залишився лише син, який хоча б трохи поважав маму.

Ця жінка розповідає, що йшла за цінностями, щоб заробити кошти дітям. Але вона не могла уявити, що це не. Вона усвідомила, що, можливо, їй і не треба було Італії і заробітків. Можна було пережити той період, і ця жінка дала б дітям набагато більше, навчити, щоб вони справді стали людьми і зрозуміли, які цінності в житті їх зможуть збудувати.

Таких історій сьогодні дуже багато. Ми повинні усвідомити, який скарб, цінність нас можуть поневолити, а які — зробити людьми, вільними та незалежними.

Пам’ятайте про скарби в душах

Ми, особливо ті, хто мають дітей, мають розуміти, що від нас залежить дуже багато: тих дітей правильно навчити, щоб вони жили за справді християнськими цінностями. Вони мають декларувати не тільки, що є християнами, але і вміти прощати інших, любити їх, щоб дивитися і розуміти, що людина має таку ж гідність, таке ж життя, що вона так само створена за подобою Божою. Незалежно від ідеології, конфесії, мови.

Ми сьогодні маємо виховувати дітей в українському просторі. Один український митець розповідав про причини війни на сході. Вона не прийшла одразу. Спочатку були російські серіали, пісні шансону. А тоді прийшов Гіркін з автоматом і сказав: «Тут слухають російський шансон, тут дивляться російські серіали, тут — російська земля, тут немає місця для українців».

І тому потрібно, щоби діти вивчали нашу історію. Щоб вони формувалися в українському просторі і розуміли цю велику відповідальність бути українцем і бути християнином.

Кадр з фільму Гіркі жнива. Джерело — planetakino.ua

Сьогодні ми маємо багато митців — людей, які працюють в різних напрямках. Сьогодні є багато якісних українських книжок та фільмів. І навіть тепер канадці зняли «Гіркі жнива» — дуже сильне кіно про одну з найтрагічніших сторінок історії — Голодомор. Варто подивитися на цінності, скарби, якими люди жили. Їх не цікавили сьомі «айфони», вони не гналися за брендовими речами, не шукали кращу автівку. Люди не мали що їсти. Але вони вміли любити, шанувати один одного, боротися за власну ідентичність.

Пам’ятаємо завжди про скарби, які ні міль, ні хробаки не нищать, цінності, які ми можемо передати наступним поколінням. Тільки вони можуть збудувати людину.