19.06.2015 | 16:05

Я вірю у світле майбутнє ПНПУ!

У своєму інтерв’ю про рейтинги шкіл я торкнувся теми Полтавського педуніверситету. І, на жаль, журналісти виклали мою думку не зовсім коректно. Це викликало певний негативний резонанс. Тому хочу чітко окреслити свою позицію.

Говорячи про рейтинги як про форму оцінки роботи тих чи інших закладів освіти, я, насамперед, наголошую на тому, що місце в будь-якому рейтингові – річ дуже відносна. Ну, скажімо, як можна порівняти столичний чи навіть обласний ліцей із звичайною сільською школою? Бюджет, контингент, форми роботи, рівень підготовки вчителів, матеріально-технічні умови будуть дуже відмінними. Але і в глухому селі можуть дуже добре навчати. І навпаки, у найкращій школі один навчається, а інший, у цьому ж класі та із цими ж учителями, б’є байдики. Тож все залежить від конкретної людини – від конкретного учителя і конкретного учня. І ми переходимо до іншої проблеми – як змусити сучасного учня навчатися? Це проблема, яку намагаються розв’язати учені, які щороку захищають десятки кандидатських і докторських дисертацій. Щодня ми чуємо і по телевізору, і від батьків: діти не читають книжок, сидять в інтернеті або граються на планшетах. Якими ж знаннями, вміннями і навичками має бути озброєний сучасний учитель, щоб протистояти цим викликам і виховувати нове покоління?

Ці знання, вміння і навички повинні давати у педагогічних навчальних закладах – педучилищах і педвузах. Облишимо зараз училища. Погляньмо на Полтавський педуніверситет.

Вуз із столітньою історією. Славною історією! Навчальний заклад, серед випускників якого два світочі сучасної педагогіки – Макаренко і Сухомлинський. Ми пишаємося усіма нашими випускниками. Старий корпус університету прикрашають меморіальні дошки, кількість яких, мабуть, виводить ПНПУ на перше місце в рейтинзі ВНЗ, окрім хіба що Київського університету.

Педагогічний колектив дуже потужний, який щороку поповнюється новими ученими, проводяться конференції, круглі столи тощо. Але коли до мене приходили на роботу молоді спеціалісти, я стикався з проблемою, що вони не зовсім чітко уявляли собі специфіку роботи в школі. Доводилося вчити, як вести шкільну документацію, правильно заповнювати журнал, як працювати з батьками, особливо з «проблемними» батьками, у яких і діти «проблемні». Тож кількість практик не завжди дає якість умінь і навичок, які необхідні у щоденній роботі.

Далеко не всі молоді фахівці достатньою мірою володіють фаховими методиками. І у цьому відношенні, до речі, ведуть перед педучилища. Коли починаєш учити писати молодого спеціаліста конспект уроку, нерідко чуєш, що під час навчання легше «скачати» готовий, аніж писати самому. Тож є над чим працювати.

Незабаром буде прийнятий новий закон про освіту. Він поставить перед усією педагогічною спільнотою нові завдання, які нам усім, і чиновникам, і педагогічній спільноті, і батькам, і учням, доведеться вирішувати. І виклики сьогодення успішно може подолати тільки той учитель, який прийшов у педвуз за покликом душі, який не зупиняється у своєму розвиткові, у професійному зростанні, який прагне достукатися до серця і розуму кожного свого вихованця. А для цього він має досконало володіти методикою, мати широкий кругозір, бути культурною, ерудованою, сучасною людиною. Я сподіваюся, що саме таких студентів навчає і випускає Полтавський педуніверситет. Я вірю у світле майбутнє і великі перспективи вузу, але над цим треба невпинно щоденно працювати. 

Про автора
Євгеній Ленський
Директор Департаменту освіти та науки Полтавської ОДА
Євгеній Ленський
6
Останні публікації