Школа виживання (погляд директора школи на проблеми освіти)

Не є таємницею, що сьогодні школа виживає завдяки фінансовій та матеріальній допомозі батьків. Звідси і йдуть постійні розмови про «непомірні побори» в навчальних закладах. Звичайно, немає диму без вогню. Там де є готівка, завжди є можливість корупційної складової. Але давайте розберемось у цьому питанні і спробуємо разом знайти шлях до його вирішення.

Коли батьки ведуть дітей до навчального закладу, вони очікують отримати якісну освітню послугу на безкоштовній основі, як і гарантує держава.

Тоді на що здають гроші наші батьки? Перш за все на ремонти, охорону, миючі засоби, медикаменти, канцелярські товари, періодичні та методичні видання, меблі та інше.

То що ж, держава не враховує витрати на вище перераховані статті для забезпечення якісного надання освітньої послуги? Звісно враховує! Тоді скільки грошей отримує навчальний заклад і куди їх витрачає?

Насамперед, ми повинні зрозуміти, що кожний державний навчальний заклад живе за тими ж економічними законами, що і будь-яка комерційна структура. Чого прагне будь-який підприємець? Зробити свою фірму прибутковою. А чи можна зробити школу рентабельною? Розглянемо на конкретному прикладі.

Щороку держава виділяє певну суму на оплату освітніх послуг для кожної дитини. Вона закладається у державний бюджет.

Кожна школа має свою потужність, тобто розрахована на певну кількість учнів. Якщо школа використовує свій потенціал максимально, то вона обов’язково буде рентабельною. Тобто, загальної суми, яка виділяється державою на всіх учнів даної школи, вистачить не лише на покриття всіх витрат, але і на розвиток навчального закладу. Проблема полягає в тому, що не всі школи рентабельні. І ці нерентабельні школи виживають за рахунок рентабельних.

Розпорядником коштів на сьогодні є управління освіти. Але вся відповідальність за організацію та забезпечення навчально-виховного процесу та за якість освітньої послуги покладена на керівника навчального закладу. Саме управління освіти так розподіляють фінанси, щоб всі навчальні заклади «виживали».

З одного боку, це правильно, тому що зберігається мережа навчальних закладів. Але не нагадує ця ситуація давній принцип «уравніловки»?

Саме завдяки цьому принципу освітня послуга, яка надається нерентабельним навчальним закладом, виявляється дорожчою за ту, яка надається рентабельним, і про якість у цьому випадку не йдеться.

А може, настала пора від політики «виживання» перейти до політики розвитку і замість постійної дотації нерентабельних навчальних закладів почати перетворювати їх у рентабельні? Але в цьому випадку постає питання грамотного менеджменту освіти.

Коли кожен керівник навчального закладу буде знати і усвідомлювати, що кошти держава буде сплачувати навчальному закладу лише за надану освітню послугу конкретній особі, він буде постійно турбуватися, щоб заклад був конкурентоздатним на ринку освітніх послуг. Клієнт обирає найкращих.

Зробити навчальний заклад рентабельним – це перший крок до вирішення проблеми. Наступним повинно стати надання закладу повноважень розпорядника коштів, тобто переведення його на самостійний баланс. Звичайно, повноваження керівника збільшуються, але збільшується і відповідальність. Не можна буде просто перебувати на посаді – треба буде працювати і працювати грамотно.

Окрім того, для забезпечення якісної роботи навчального закладу керівнику повинні бути передані або делеговані всі повноваження з кадрової роботи, тим більше, що відповідальність за роботу кадрів і так покладена на нього.

Коли керівник буде знати і грамотно керувати всіма ресурсними джерелами – фінанси, кадри, процеси – навчальний заклад буде працювати у напрямку розвитку і процвітання. В іншому випадку – доведеться лише виживати.

Спитайте себе – в який навчальний заклад ви хотіли б віддати свою дитину? В сучасну й успішну, яка і виховує сучасну й успішну людину, або в школу, де треба виживати? Вибір – за вами.