«Де полягла, там і воскресла українська слава…»

У місті Болехові Івано-Франківської області урочисто відкрили перший пам’ятник скульптору, художнику, поету й борцеві за незалежність України, уродженцеві Козацьких хуторів під Рунівщиною Полтавського району Михайлові Гаврилку.

Саме у Болехові після втечі з тюрми у Санкт-Петербурзі, де студент Гаврилко у 1905-1907 роках неодноразово був ув’язнений за революційну діяльність, він познайомився з відомою громадською діячкою Наталією Кобринською, котра разом з митрополитом Андреєм Шептицьким надала юнакові фінансову допомогу для продовження навчання у Краківській академії мистецтв.

Саме у Болехові у 1911-1914 роках нащадок полтавського козацького роду Михайло Гаврилко творив першу шевченкініану, виготовляючи горельєфи, планкетки, портрети, медальйони й погруддя Кобзаря. Під час Першої світової війни, у 1915 році, засновник армії Українських січових стрільців чотар Гаврилко визволяв Болехів та інші прикарпатські міста від російського війська.

У 1916 році Гаврилко на Волині відкрив понад 150 українських шкіл.

Та не зміг він відсиджуватися у відносно безпечній Австро-Угорщині, коли Велика Україна після Жовтневої революції палала у вогні громадянської війни. Зі Львова Михайло Гаврилко їде на рідну Полтавщину, де створює повстанський загін, який завзято бореться проти червоного комунотерору між Диканькою і Божковим.

Але в у жовтні 1920 року червоноармійці схопили отамана й спалили живцем у топці паровоза на станції Полтава. Московський режим знищив майже всі твори митця, але не зміг знищити українського нескореного духу.

Ініціатором спорудження пам’ятника став президент історичного клубу «Холодний Яр» письменник Роман Коваль, перу якого належать дві книги про Гаврилка - «Михайло Гаврилко: і стеком, і шаблею» та «Шевченкіана Михайла Гаврилка».

Автори пам’ятника – львів’яни: скульптор Василь Ярич та архітектор Орест Скоп. Кошти на нього почали збирати півтора року тому з проведення благодійного аук¬ціону «Митці – митцеві» у Львівському оперному театрі. За кращі роботи українських художників вдалося виручити 116 тисяч гривень. Ще майже 100 тисяч гривень склали пожертви простих громадян, переважно із Західної України. Дійство було піднесеним і хвилюючим.

Онук М. Гаврилка Орест Абрагамович, президент історичного клубу “Холодний Яр”, письменник Роман Коваль зняли полотнище із скульптури — і великий український патріот, митець Михайло Гаврилко ніби живий постав під неперевершений спів кобзаря Тараса Силенка перед зачудованими учасниками свята. Кетяги калини лягли до підніжжя пам’ятника, а отці освятили його.

У виступах промовців червоною ниткою проходила думка, що якби влада у Києві та на місцях більше займалася пошануванням таких соборників, як Михайло Гаврилко й патріотичним вихованням молоді, то Україна не мала б тих проблем, як нині на Донбасі.

З цим важко не погодитися. Ще три роки тому Львівська обласна рада виділила бюджетні кошти й придбала для бібліотек усіх шкіл Львівщини 900 примірників монографії Романа Коваля «Михайло Гаврилко. І стеком, і шаблею».

Прикро, що Полтавська районна рада, очолювана регіоналом Василем Степенком, попри його неодноразові обіцянки, так і не спромоглася виділити 4300 грн. для закупівлі книги про героя – уродження Полтавського району для 43-х шкіл району.

Обласна рада, яку очолив представник УДАРу Петро Ворона, має нарешті закупити цю книгу для кожної школи області.

У всеукраїнському святі в Болехові взяла участь полтавська делегація у складі рунівщинського сільського голови Володимира Сухаренка, мистецтвознавця Віталія Ханка, директора рунівщинського сільського музею Світлани Сухаренко, президента Полтавського обласного медіа-клубу Людмили Кучеренко та голови обласного осередку Союзу українок Оксани Калинич.

І нам, відверто скажу, було соромно, що він постав не у нас, не на малій батьківщині великого митця й патріота, хоча Галичину він вважав своєю другою батьківщиною…