20.07.2014 | 0:42

Дочекатися кінця

Знайшла в Інтернеті гарний текст. Автор невідомий. Але все одно гарний, такий. що проймає...

Дочекатися кінця

RSSДочекатися кінця

Я хочу дожити до того моменту, коли почую, що путлєр здох. 
 
Я бажаю йому смерті. Щиро, відверто, від душі. Мені неважливо, якою повинна бути та смерть, де це має відбутися, для мене головним є результат. Кінцевий результат, коли його льодовий мішок у грудях припинить битися, коли картинка перед його очами згасне назавжди. 
 
Він не вбив моїх родичів, він не зруйнував мою домівку, в моєму місті не лунають постріли, я навіть нежиті не заробив через нього. Але я заробив дещо інше - ніколи не пізнане до цього відчуття екстракту чистої ненависті, яку тільки може мати одна людина до іншої. Ця ненависть має слабо виражений присмак стиглого розрізаного лимона з додаванням міді. Я ніколи раніше не думав, що можна асоціювати якесь відчуття зі смаковими сигналами, але, як виявилося, ще й як можна. 
 
Путлєр - геній у генеруванні люті, сконцентрованої злісті, спрямованої на свою персону. Неприхований талант темних бажань. Лаксмусовий папірець в еліксирі підсвідомих образів відрази. Миттєвий образ виру війни. Він не робить з мене звіра, якусь божевільну істоту, моя цілоспрямована ідея побачити його у ямі має кришталеву прозорість, мої думки зберігаються тверезими та виваженими, але є одна відмінність. 
 
Ці почуття роблять мене сильним, як би це дивовижно не виглядало, і вони розквітають. Можливо, це погано, так думати, очікувати таку подію, радіти, що цей момент колись наступить, але я не переймаюся цим. Я переймаюся лише тим, щоб не дати вщухнути таким думкам, щоб не почати потроху забувати, пробачати, повертатись до звичайного життя, проблеми в якому не йдуть ні в яке порівняння з тим станом, до якого він привів мою країну. 
 
Йому адресована вже така велика кількість монографій, статей, аналітики, прогнозів, що якщо скласти їх одна на одну, можна дістати до Марсу, і ще багато пишуться саме у цей момент та будуть писатися ще роками, а який цьому сенс? Від того не припинять лунати вибухи, постріли, не піднімуться з землі вбиті, не зберуться назад уламки, щоб продовжити свій політ, не зникне з мапи ракова пухлина під назвою "Расєйская Фєдєрація". 
 
В мене все набагато прозаїчніше. До гидоти. До нервового сіпання ока. Яке з'явилося після того, як я потримав у руках голівку 7-річної дівчини, яка приїхала до моїх знайомих зі Слов'янська і під час вечері раптово стрибнула під ліжко, коли в моєму безпечному місті хтось почав запускати фейерверки. Дядя, казала вона, ховайтесь, це Нона працювати починає, вас вбити може. 
 
Нона, блядь. Працювати. З вуст 7-річної дитини. Навченої миттєво реагувати на вибухи. 
 
Я й до того думав, що ненавиджу путлєра, але справжня ненависть прийшла після того випадку. Путлєр виплекав нове покоління дітей війни. Дітей, які можуть ніколи не позбавитись інстинкту шукати схованки під час гучних звуків, для яких салюти, петарди та раптові хлопки залишаться Нонами, мінометами, пушками та РСЗВ. 
 
Він велика людина, а я маленька. Він не знає мене, а я знаю його. Він потискає руки президентам, а я - ні. Він змінив світ у гірший бік, а я відтюнингував свою автівку. У нього величезни статки, а я не відпочиваю на Мальдивах. Але я людина, а він божевільний, ось у чому різниця. І з моєї голови не випаряться картини тих жахливих злочинів, про які він давно забув, або навіть не знав, але має до них відношення. 
 
Коли він здохне, нічого не зміниться, хмари не стануть рожевими, не почнуть літати проміж комах янголи, не буде текти нектар з кранів у ваних кімнатах, не завершиться епоха тотальної жорстокості та брехні. Просто виповниться одне з моїх величезних бажань на цей момент. 
 
І все. 
 
Банально, правда? Не впевнений. 
 
Не сказав би, що банальністю є та секунда, коли чуєш, що помер диявол. 

Про автора
Людмила Кучеренко
Президент Полтавського обласного медіа-клубу
Людмила Кучеренко
302
Останні публікації