Невже життя людини в Україні вартує менше, ніж папір, на якому надрукований вирок?

Ця справа за резонансністю може затьмарити справу 15-річної Вікторії Санжарівець, яку в 2010 році полтавські й кобеляцькі міліціонери разом з прокурорами призначили на роль жорстокої вбивці музиканта Сергія Звенигородського. Але тоді правозахисники й журналісти не лише Полтавщини, а й центральних ЗМІ стали на захист напівсироти, змусили силовиків зняти всі обвинувачення з невинуватої й випустити із СІЗО, де її утримували рік і три місяці.

Схоже, за тими ж критеріями (убогий, беззахисний сирота) правоохоронці призначили 27-річного жителя Біликів Сергія Кацая на роль убивці подружжя Гогів – 46-річного Юрія та 41-річної Віти, що сталося 17 травня 2013 року на хуторі Ісаївка.

Власне, Кобеляцький РВВС впевнено тримає обласну першість за кількістю «беспредела» на душу населення, відправляючи за грати невинуватих і «відмазуючи» від тюрми справжніх злочинців. Згадати хоча б такі резонансні справи, як згвалтування й убивство трьох дівчат п’яними міліцейсько-прокурорськими виродками, засудження Олександра Замкового за вбивство священика, до якого він непричетний, вже згадане навішування на неповнолітню Віку Санжарівець убивства музиканта, фабрикування криміналу проти Максима Чуба та Олександра Орлова (нібито спалили 5 сінників і ЗІЛ), проти Сергія Міщенка (буцімто покрав оградки на кладовищі) і т.д.

Сергій Кацай – чергова жертва начальника слідчого відділу Кобеляцького РВВС Савченка та його поплічників. Повний сирота, мати відмовилася від нього, коли йому було 6 місяців, виховувала Сергія бабуся-опікун, з якою він і живе. Більше працює по людях, бо офіційну роботу знайти в селі важко. Його однокласники, вчителі й сусіди відзначають, що Сергій не був успішним у навчанні, втім має спокійну вдачу, неагресивний.

За версією слідства, 17 травня о 19-й годині Кацай з Біликів приїхав на велосипеді до Гогів і розпивав з ними спиртні напої. Ну а далі – міліцейсько-прокурорська класика: знаходячись у стані алкогольного сп’яніння (і як, цікаво, визначили це, адже Сергій був арештований через 40 днів?), на грунті неприязних відносин, з метою помсти за образи на його адресу, влаштував з Гогами сварку, під час якої у нього виник намір позбавити останніх життя: схопив кухонний ніж і давай штрикати.

Тільки Мати загиблої Віти Гоги – Клавдія Іванівна Кибка, як і мати вбитого у Кобеляках у 2010 році музиканта Сергія Звенигородського, теж не вірить, що на лаві підсудних – відморозок, який позбавив життя дорогих їй людей і не хоче, щоб невинний провів решту життя в буцегарні, бо санкція за подвійне вбивство – довічне ув’язнення. Вона переконана, що справжній убивця – на свободі й наводить жах на місцеве населення.
* * *
18 травня зранку в Ісаївку приїхала мати Віти Гоги Клавдія Іванівна Кибка й знайшла їх обох у хаті мертвими з численними ножовими пораненнями (загалом не менше 30 ударів в груди та живіт) та з від вуха до вуха перерізаними горлами. При цьому ніде в хаті не було крові, тільки невеликі плями під шиєю. Небіжчики були одягнені в чистий одяг, постіль теж не була закривавлена.

- Уже зовсім міліція нас, селян, за ідіотів тримає, стверджуючи, що вбивство відбулося в хаті! - каже згорьована К.Кибка. - Курку ріжуть і то кругом все кров’ю забризкане, а тут стільки ударів ножем, а в кімнатах – ні слідів застілля й пиятики, ні крові, наче мертві з перерізаними горлянками самі зайшли в хату, переодяглися й повкладалися. А кременчуцький слідчий Зоя Глушко, яка вела справу, кричала на мене, що я нічого не смислю в медицині, бо, за її словами, коли людину пиряють ножем, кров іде всередину…

Коли через місяць після вбивства кобеляцькі копи «загребли» Сергія, то сфабрикували йому 7 діб адмінарешту за «хуліганку», вивезли в ІТТ Полтави, де катували хлопця по кілька разів на день. У суді С.Кацай розповів, що йому зв’язували руки, підключали електрострум до вух, били, залякували. На 5-й день, не витримавши тортур, Кацай не читаючи підписав усе, що вимагав Савченко зі своїми поплічниками. Той же Савченко «навчив» Сергія показувати під час слідчого експерименту в хаті, як він нібито вбивав Гогів.

Але ключового свідка - жителя Ісаївки, письменника й правозахисника Анатолія Ратаєва міліція затято не бажала допитувати. До речі, Ратаєв сам їздив в обласне УМВС, вимагаючи від високих міліцейських чинів, щоб його допитали. Але його поводили по різних кабінетах і на тому скінчилося. Тільки один полковник усе допитувався у Анатолія Валентиновича: ну чим йому не подобається кандидатура Сергія Кацая на роль убивці: неблагополучний безрідний безробітний, хто за ним шкодуватиме?..

Чомусь не потрібна правоохоронцям ні істина, ні інформація від особи, що, можливо, останньою бачила живою Віту Гогу й знає про можливі мотиви злочину та інші важливі обставини справи.

А Ратаєв і справді бачив Віту 17 травня в обідню пору. Ішов по дорозі, а вона поманила його пальцем до свого двору, щоб не бачив сусід Володимир Мусихін. І розповіла, ранком розлючений сусіда заскочив до неї в хату й почав бити й тягати її за волосся по долівці, доки вона не знепритомніла. Не тямив себе від люті, бо дізнався, що саме Віта розповіла дружині Ратаєва про випадок, що трапився взимку з Олександром Бородачем, котрий наймитував у Мусихіна.

На жаль, це феодальне явище, коли за миску супу, тапчан для спання й мізерну платню люди йдуть у найми, нині знову поширене в Україні. У Мусихіна, який тримає кілька корів, кіз, телят, іншу живність, таких наймитів було кілька, вони змінювалися постійно. В один з морозних вечорів О.Бородач нібито почав вимагати від хазяїна заборговану платню, а Мусихін, позаяк має неврівноважений і жорстокий характер, в ніч вигнав його надвір. Наймит пішов на залізничну платформу, ліг на лавку й до ранку відморозив ноги. Того ж дня чоловіку ампутували кінцівки в районній лікарні.

А.Ратаєв написав заяву про цей випадок у кобеляцьку міліцію. Але та «відмазала» Мусихіна від тюрми. До речі, вкотре за кілька останніх років (усього 14 постанов про відмову в порушенні кримінальних справ!): і коли Мусихін погрожував убити сусіда зі своєї рушниці, і коли двічі незаконно вирубував ліс, і коли потруїв сусідських гусей… Після виписки з лікарні О.Бородач якийсь час жив у Мусихіна. Та дарма чоловіка не годували: навіть безногого змушували працювати. Потім він безслідно зник. «Рабовласник» переконував сусідів, що Сашко виїхав до родичів в іншу область, а між собою люди шепталися, що Мусихін вкоротив віку інваліду…

Рабували, як каже К.Кибка, у Мусихіна й подружжя Гогів: Юра вичищав гній у худоби, копав город, заготовляв дрова й сіно, виконував інші роботи, а Віта доїла худобу, порала город, прибирала тощо. Навіть зерно, яке вони отримували на паї, сусід видурював у них за горілку.
Давно знали на хуторі й про те, що Мусихін неодноразово намагався витурити Гогів з їхньої хати, мовляв, яка вам різниця, де дудлити оковиту, перейдіть в будь-яку іншу пустку, а я займу вашу. В Ісаївці це й справді найкраща садиба – будинок, сараї, два погріби, два гаражі, хлів, сінник, колодязь, водяна колонка-насос, хороший город.
* * *

Коли зранку 17 травня Мусихін побив Віту Гогу, її чоловіка не було вдома. Тож не важко припустити, що як Юрко надвечір повернувся, дружина розповіла про наругу над нею. Очевидно, Юрій, як будь-який чоловік, вирішив заступитися за дружину й пішов до сусіда з’ясовувати стосунки, а може, Юрій і Віта пішли до Мусихіна разом. Можливо, той не мав умислу їх убивати, а це сталося в ході суперечки.

І тоді стає зрозуміло, чому у кімнаті, де знайшли мертвими Гогів, майже не було крові. Значить, що страшну насильницьку смерть вони прийняли в іншому місці, а в хату їх потім занесли. Однак, слідство чомусь аніскільки не перейнялося цією обставиною.

Оскільки за новим Кримінальним процесуальним кодексом України тільки зізнання С.Кацая вже малувато, його причетність до злочину треба було підкріпити речовими доказами.

І тут майже повторилася та ж підла історія з добуванням «улік», що й з Вікою Санжарівець. Для підтвердження вигаданої міліціонерами версії про домагання з боку музиканта їм потрібні були порвані кофтинка й спідничка. І вони сказали Віці, щоб та попросила мачуху порвати її одяг, в якому вона була в день убивства, і тоді її через два дні (брехали наївній дитині!) відпустять додому. Мачуха футболку змогла розірвати, а от джинсову спідницю – не подужала, тому розрізала ножицями, що й зафіксувала судова експертиза й на чому погоріли слідчі, котрі фабрикували справу.

Уже після арешту Сергія Кацая до його бабусі приїхали міліціонери й попросили дати кілька сорочок та штанів онука. Старенька, нічого не підозрюючи, дала. Але між іншим сказала, що з часу вбивства (а про нього в селі вже всі знали наступного дня) вона прала їх разів п’ять. Коли вона дізналася, що на забраних штанях Сергія знайшли кров загиблих, сплеснула в долоні: кілька разів прала й ніяких плям жодного разу не бачила, а в міліції вони раптом… з’явилися. До слова, у нього й у Віти Гоги – одна й та ж група крові.

Підозріло швидко водолази знайшли і знаряддя вбивства – ніж – у Ворсклі під мостом у тому місці, де їм вказали міліціонери. І хоча син загиблих не впевнений, що саме такий ніж у них був, слідство це ніскільки не бентежить. Як в тому анекдоті: прапорщик сказав: «Бурундук – пташка», значить – пташка…

Не зацікавилися місцеві пінкертони й тим, чому рано-вранці 18 травня Мусихін та його дружина чомусь не пішли будити Віку доїти корів, як це вони робили щодня. Інакше як мильна булька лопне вся затія з призначенням Кацая на роль убивці.

* * *
Раніше тричі Кременчуцький райсуд повертав справу Кацая прокуратурі Полтавської області, яка її розслідувала. Але прозорий натяк суддів відмовитися від обвинувачення невинуватого прокурори проігнорували. Тож тепер кілька журналістів у суді на власні очі бачать, як розсипається сфабриковане проти Сергія Кацая діло.

Свідки, який виставляє сторона обвинувачення, так незграбно брешуть, що тільки допомагають Сергію. Наприклад, приятель Кацая Павло Жирко палко твердив, що 17 травня о 17.15 вони з Сергієм сиділи в нього на кухні й до 19-ї глушили горілку. Прокурор Олександр Попок просить Жирка розповісти про агресивність Кацая «по п’янці». Й Павло розповідає, що один-єдиний раз, коли Сергій розсердився на його зауваження, то виходячи, сказав, що пожаліється на Павла якомусь своєму товаришеві… Яка брутальна агресивність, чи не так?!

А жителька хутора Ісаївка Лариса Малишева ще палкіше переконувала суд присяжних, що саме о 17-й годині вона бачила Сергія на хуторі (за 6 кілометрів, не інакше, як той володіє прийомами телепортації): він з велосипедом стояв біля сусідської садиби. І за 80 метрів(!) 60-річна жінка змогла настільки детально розгледіти риси обличчя чоловіка, що незабаром безпомилково опізнала Сергія в міліції. Щоправда, пригадати, в чому він був одягнений, не змогла, бо… сонце їй в очі світило.

Чомусь у Малишевих, котрі зовсім недавно придбавали побутову техніку в кредит, бо не мали коштів, раптом (!?) знаходиться кілька десятків тисяч гривень, щоб за літо зробити євроремонт свого будинку.

Навіщо обвинувачення виставило свідком Віталія Максименка, не зрозуміло взагалі. Посоромилися б таких свідків: руки трясуться, заледве прочитав присягу. Крім того, що знав Сергія, коли вчився в школі, більше нічого не сказав.
* * *

18 лютого на суд у Кременчук повинен був приїхати й свідок Анатолій Ратаєв. Оскільки решту свідків з Біликів мав везти мікроавтобус від селищної ради, він теж планував ним під’їхати. Та тільки відійшов кількасот метрів від Ісаївки, як побачив, що з хутора за ним біжать двоє незнайомих молодиків «тітушківської» зовнішності. Нічого хорошого від такої зустрічі чекати не доводилося.

Ратаєв зумів уникнути переслідування, але на підході до селищної ради його притисла зелена іномарка, з якої вискочили два чоловіки й настирно запропонували сісти в машину. Анатолій Валентинович дістав мобільний, щоб зателефонувати, але молодший громила вихопив його телефон, відкрив кришку з далеко пошпурив акумулятор. Старший, 40-річний, що розмовляв російською, знову йому сказав: «Садитесь в машину, мы с вами поговорим. Вы же сами понимате, что в суд вы сегодня не попадете…»

Автівка поїхала в напрямку Кобеляк і зупинилася на дорозі серед поля. Дві години пані Анатолію популярно пояснювали, що він надто далеко зайшов у своїй правозахисній діяльності, що не варто робити зайвих рухів, що всіх (треба розуміти, міліцію й прокуратуру) влаштовує кандидатура Кацая як убивці, не треба заважати процесу його переміщення до тюрми і т.д. По завершенню цього «пресування» його висадили з машини й поїхали, залишивши за багато кілометрів від дому, без мобільного зв’язку…

Про цей випадок як про злочин мені довелося повідомити в СБУ.
* * *

Думаю, в читача давно виникло запитання: чому кобеляцька міліція «кришує» Мусихіна, звичайного безробітного обивателя?
Замість відповіді процитую свою статтю 2011 року про «подвиги» Мусихіна на ниві розрадання лісу, бо я й тоді задавала собі це питання:

«Варіантів відповідей не так уже й багато: мабуть, тому, що відкуповується, бо всім відомо, що силовики торгують кримінальними справами. Подейкують, що Мусихін, який з дружиною має нерухомість в Алушті, надає можливість кобеляцьким копам влітку в своїх кримських апартаментах поправити здоров’я, підірване непосильним ратним трудом із захисту трудового люду від злочинних посягань. Ну а ті відповідно платять взаємністю. І дарма, що жителі хутора живуть у постійному страхові, бо через безкарність негідники вже зовсім розперезалися…»

На жаль, як у воду дивилася. Бо «дружба», а точніше, зрощення кримінальних елементів і правоохоронних органів завжди доводить до тяжких злочинів. Хто стане черговою жертвою злочинця, якщо його і цього разу не зупинять?

Згідно з результатами дослідження Інституту соціології НАН України менше 1% українців довіряє міліції. Прикро, але для більшості громадян міліція, суди й прокуратура, мов триголова гідра уособлюють корупцію, несправедливість і брутальне порушення прав людини в Україні.

Хочеться вірити, що це не так. Що всю цю сфабриковану «туфту» не проковтне суд присяжних при розгляді справи Сергія Кацая, не відправить невинувату молоду людину на довічне ув’язнення й не візьме він смертний гріх на душу. А справжній убивця таки буде покараний з усією суворістю закону.