"Вовкодави"
Дивлюся зараз на полтавських і кременчуцьких слідчих (язик не провертається назвати їх правоохоронцями), прокурорів, суддів і мимоволі виникає тільки одна асоціація: зграя хортів, яких давно не випускали на полювання.
З яким хижим азартом кинулися вони виконувати команду: «Ату!» й цькувати євромайданівців, поки що нейтралізовуючи їх домашніми арештами, а в недалекій перспективі спроваджуючи до тюрми на великі строки.
Це не йде ні в яке порівняння з клепанням кримінальних справ проти абсолютно невинних людей, за гроші відмазуючи справжніх злочинців. Переслідувати новітніх «політичних» - кайф для «вовкодавів» режиму Януковича. Попри те, що ті, кого вони цькують, ходили з ними в одні й ті ж садочки, школи, вузи…
Не зазирнеш же у їхні мізки, але невже вони не розуміють, що коять не тільки підлість, за яку доведеться нести моральну відповідальність і їм, і їхнім близьким, а й нахабно й неприкрито глумляться над законами України. Бо якщо більшовики-комуністи за Сталіна нищили цвіт свого народу, прикриваючись ідеологією, то сучасні «енкаведисти» - керуючись кримінальною логікою.
А грань між надто ревним виконанням наказів начальників і злочином проти людяності така прозора...
Партія регіонів на Полтавщині, оговташись від переляку останніх днів січня, коли за два дні було захоплено п’ять ОДА в Україні, пішла в наступ. Відключено воду, тепло й електрику у сесійній залі облради, куди полтавські протестувальники зайшли 25 січня.
Суд ухвалив рішення про звільнення мітингуючими цієї будівлі, хоч вона є комунальною власністю, а значить, належить жителям Полтавщини, де вони зустрічалися з народними та депутатами облради.
Відраховано до десятка студентів полтавських вишів.
Молох репресивної машини на Полтавщині почав перетравлювати найактивніших учасників Революції гідності.
Цього понеділка суддя Октябрського райсуду Полтави Наталія Тімошенко відправила під цілодобовий домашній арешт лідера обласного УДАРу Петра Ворону та обласної «Свободи» Романа Чабановського. Голову обласної організації «Батьківщини», нардепа Валерія Головка поки що рятує його депутатська недоторканість.
Але кримінальні провадження за захоплення державних будівель, де санкція до 15 років тюрми, порушена проти них трьох. Проти лідера полтавського Автомадану Андрія Баранова – теж порушено кримінальне провадження, формально нібито не пов"язане з навколомайданними подіями.
Четверо кременчуцьких активістів ще раніше опинилися під домашнім арештом. Міру запобіжного заходу двом з них – Володимиру Пилипенку та Сергію Полюховичу - визначав суддя Автозаводського суду Кременчука Олександр Лободенко, якого невідомі застрелили ввечері 11 лютого.
Лободенко навіть не задовольнив клопотання прокурора про СІЗО й обмежив свободу активістів домашнім аештом. Але ж досвідчені адвокати стверджують, що навіть такий арешт був немотивованим, бо не було силового захоплення міськради. Кременчуцький міський голова Олег Бабаєв особисто приїздив до слідчого підтвердити, що майданівці вільно зайшли, з ними поспілкувалися й порозумілися.
Домашній цілодобовий арешт Володимира Пилипенка - кандидата технічних наук, творця автомобілів "Вепр", керівника колективу, де працює 650 осіб, - хіба це не спроба зруйнувати підприємство?!
Дехто пов’язує вбивство судді з резонансною справою євромайданівців, хоча кременчуцькі активісти вже назвали це провокацією, спрямованою проти них.
До речі, мої кременчуцькі колеги розповідають, що Лободенко мав негарну репутацію: розглядав здебільшого цивільні справи, але судив не завжди по справедливості.
Сподіваюся, слідство знайде справжнього вбивцю судді, а не призначить на цю роль інакодумців Януковича.
З іншого боку, світова історія має безліч прикладів, коли на терор з боку влади народ відповідав адекватно.
Чи варто сподіватися, що народ України забуде й пробачить те, що за смерті, каліцтва, катування, викрадення і т.д. до цього часу не покараний жоден рядовий "беркутівець", не кажучи про міністра Захарченка. Чи подарує те, що Сівкович та Попов, яких звинувачували у причетності до розгору Майдану 30 листопада, виправдані як непричетні, а кримінальне провадження взагалі закрите за амністією.
Згадаймо, що записано в преамбулі до Загальної Декларації прав людини: «...необхідно, щоб права людини охоронялися силою закону з метою забезпечення того, щоб людина не була змушена вдаватися як до останнього засобу до повстання проти тиранії та гноблення».
На жаль, при словосполученні «права людини» багатьом представникам нинішньої правоохоронної системи, як Гебельсу, хочеться схопитися за пістолет. Або мінімум - за гумову палицю.
Хто міг подумати в страшному сні, що у ХХІ сторіччі за чотири роки в центрі Європи постане режим, який мало відрізнятиметься від фашизму.
Це не моя оцінка. Це думка заслуженого юриста України полтавця Петра Гуйвана, котрий посилається на теорію права: «Є сукупність критеріїв, які визначають політичний рух і соціальну практику як фашистські. Це зокрема (крім расової нетерпимості), заперечення демократії та прав людини, насадження режиму, заснованого на принципах тоталітарно-корпоративної державності, затвердження насилля та терору з метою придушення політичного противника і будь-яких форм інакомислення, мілітаризація суспільства. Виходить, що оголошена народу війна з боку керівництва країни є ні чим іншим як проявом фашизму».
А відомий філософ Мирослав Маринович з болем констатує, що західні політики фатально відстають в осягненні природи української кризи. Невдовзі може бути пізно…
«Вовкодави», людолови… Було це вже в Україні й не раз. Тільки історія постійно нас вчить тому, що, на жаль, нічому не вчить.
Подивіться фільм «Людоед» (Росія, 1991). Настійно рекомендую. Потрясіння, яке ви отримаєте, довго вас не полишатиме…
