6.02.2014 | 18:46

Відповідно до теорії права, війна з власним народом - це фашизм

Відомий полтавський правник Петро Гуйван аналізує події на Євромайдані з точки зору юридичної науки

Відповідно до теорії права, війна з власним народом - це фашизм

Спробуємо дати правову характеристику того, що відбувається на київському Євромайдані та в інших містах України. Вчинки активістів щодо протидії правоохоронним органам є нічим іншим, як реалізацією конституційного права на самооборону. Стаття 55 Основного Закону України чітко каже: кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

До основних прав та свобод людини відносяться право на життя, здоров’я, свободу тощо. І захищатися - право не лише приватних осіб, а й держави та її установ. Згідно зі ст.5 Конституції носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є саме народ, а різні надбудовні формації на кшталт президентської адміністрації чи уряду є похідними утвореннями. Тож у разі конфлікту інтересів українського народу та подібних інституцій пріоритет правового захисту має належати першому.

Тим більше, коли владні формації відверто нехтують волею українського народу та зраджують його.

Останні події наочно показують, що інтереси влади та суспільства значною мірою не співпадають. Цивілізаційний спосіб вирішення подібних протиріч, зокрема, полягає в тому, що члени суспільства вправі виявляти свою незгоду із діями влади шляхом мирних зібрань (ст. 39 Конституції України). Якщо таке трапляється (що, повторимо, цілком легітимне явище), це вже біда влади, і вона мусить вжити усіх можливих заходів задля усунення причин народного невдоволення. Так записано у Основному Законові, так нас переконує світова демократична традиція, нарешті – здоровий глузд.

Насправді українська влада, яка за останні роки звикла розглядати народ у кращому разі як електорат, а так взагалі як бидло, вирішує конфліктні питання традиційно нахабно та цинічно. З позиції погроз та сили. При цьому рівень застосування тієї сили, як вважається, має бути сильно неадекватний. Щоб надалі не кортіло. Благо, є сусіди та друзі по колишньому Радянському Союзу, котрі на практиці довели ефективність такого підходу. Чим більше крові проллють протестувальники, тим слухнянішими вони будуть у майбутньому. Ця схема є дієвою в Росії, Казахстані, Білорусі. А ми хіба ж гірші?

Узагалі, подібний кривавий сценарій вперше був опробуваний алкашем Єльциним при вчиненні державного перевороту в Росії у жовтні 1993 року. Я маю право про це розповідати, бо на той час був громадянином Росії і депутатом місцевої ради. Коли парламент відсторонив Єльцина від обов’язків Президента, цей маніакальний суб’єкт розпочав у Москві справжню війну. Проти власного Парламенту, проти власного народу, проти демократії, що лиш зароджувалася. Тоді практично всі ради на території Росії провели сесії, засудили дії Єльцина, а коли той почав атакувати Білий Дім, направили своїх представників на його захист.

Я теж був тоді у Москві та воював на барикадах проти тиранії. Досить відомим є той факт, що Єльцин, будучи добряче напідпитку, виступив тоді перед силовиками та солдатами Грачова і пообіцяв їм повну безкарність за будь-які злочини, що вони вчинять протягом конфлікту.

Вся відповідальність, сказав Гарант, лежить на ньому. Бійцям видали горілку і в місті почалася триденна вакханалія. Вбивали людей прямо на вулицях, ґвалтували журналісток. Це те, що я бачив особисто. Надалі, коли був взятий Білий Дім, декому із його захисників вдалося втекти по підземних комунікаційних мережах.

Мені пощастило. Руцького, Хасбулатова та інших депутатів ненадовго арештували. Біда була з простими захисниками. Їх зібрали на стадіоні, а потім фільтрували. Зрештою, москвичів, протримавши в нелюдських умовах, відпустили, а приїжджих із регіонів вивезли за місто і розстріляли. Всього безслідно зникло кілька тисяч людей. Ось так: виїхали з дому і не вернулися. У такий спосіб була знищена молода демократія у Росії і надовго (навіки?) встановилася особиста диктатура.

Практично за подібним сценарієм планувався розвиток подій і в Україні при придушенні революції, що почалася в листопаді 2013 р. Стандартна хронологія: спочатку неадекватне застосування сили, звіряче побиття мирної демонстрації студентів, потім публічний виступ очільника уряду з обіцянками безкарності та всіляких пільг силовикам. Взагалі публічні заяви керівників нашої держави в нинішній ситуації потребують окремої оцінки.

Станом на 22 січня 2014 року вже як загальновідомі сприймаються такі факти, як убивство кількох активістів, нелюдське побиття спецназом мирних людей, полювання на журналістів, викрадення людей на вулицях, хворих із лікарень та тортури. Подібні дії силовиків лише за українським кримінальним законодавством мають кваліфікуватися як перевищення влади чи службових повноважень і тягти відповідальність за ст. 365 Кримінального кодексу, не кажучи вже про порушення норм міжнародного права.

Що ми бачимо насправді? Жодної порушеної справи, жодного обвинуваченого. Натомість, знаючи про всі ці факти, премьєр-міністр заявляв, що він пишається діями правоохоронців, а президент привселюдно каже: сила породжує силу, жодних порушень у діях силовиків немає. Такі заяви публічного характеру є ні що інше, як підтримка політики на винищення свого народу, крім того вони мають і кримінальне забарвлення. Адже фактично йде підбурюваня до вчинення злочину, що повністю охоплюється диспозицією та санкцією статті 27 Кримінального кодексу і тягне відповідальність за співучасть у вчиненні злочину.

Отже, як бачимо, вищі посадові особи України вчинили діяння, які можуть кваліфікуватися як злочин. Але підвищена суспільна небезпека такого злочину полягає в тому, що він спрямований не проти конкретної особи, а проти всього народу.

У теорії права напрацьовано сукупність критеріїв, котрі визначають політичний рух і соціальну практику як фашистські. Це зокрема (крім расової нетерпимості) заперечення демократії та прав людини, насадження режиму, заснованого на принципах тоталітарно-корпоративної державності, затвердження насилля та терору з метою придушення політичного противника і будь-яких форм інакомислення, мілітаризація суспільства. Виходить, що оголошена народу війна з боку керівництва країни є ні чим іншим як проявом фашизму.

Що у цій ситуації мусить робити суспільство? Реалізовувати право на захист. Днями я був на Майдані в Києві. Пройшов недалеко від межі розподілу сил: «Беркут» і активісти. Я не жбурляв у міліціантів каменюк чи «коктейлів Молотова». Але все ж було моторошно. Бо ж усі ми неодноразово бачили по телевізору, як силовики атакують навіть простих перехожих, б’ють їх кийками, ногами по п’ятеро на одного, стріляють у журналістів. Тобто навіть стороння особа, спостерігач з високою вірогідністю може отримати кулю чи пролом голови. Микола Азаров пишається такими діями, а я, як пересічна особа, дещо іншої думки.

На барикадах я бачив хлопців, які прямо на бруствері приготували купу каміння та славнозвісні коктейлі. Чи добре, коли така каменюка влучить у шолом, щит чи, не дай боже, у тіло міліціонера? Звісно ні. Але з огляду на те, що, як показує сумна практика, останні дубасять та роблять інвалідами усіх без розбору, ця каменюка може врятувати і моє життя. Тож, обираючи саме такий активний спосіб самозахисту, хлопці з Майдану охороняють не тільки своє життя та здоров’я, а й оточуючих.

Відповідно до ст. 19 Цивільного кодексу України самозахист - це дозволена законом активна поведінка особи, на яку нападають, спрямована на уникнення нанесення шкоди з боку нападника. Способи самозахисту мають відповідати характеру дій нападника. Якщо людині пробивають голову кийком чи кулею, цілком логічно одягати шолом, якщо тебе забивають кийками чи ногами – цілком логічна фізична протидія.

Я вже казав про намагання розгорнути в Україні російський сценарій придушення невдоволення. Симптоматично, що таке порівняння виникло після кількох візитів нашого президента до Білокам’яної. Але Україна - не Росія. У нас інші люди, у нас фашизм не пройде. Я це побачив на Майдані. Там істинні громадяни України, незалежно від національності. Я гордий тим, що мій народ уже не стадо баранів, яке можна тримати у стійлі, я щасливий від того, що я - частина цього народу. Після того, що зараз переживає Україна, вже ніякий уряд, навіть найдемократичний, не зможе маніпулювати суспільством. Сподіваюся, це розуміють навіть лідери опозиції.

І все ж, переконаний, без руки Москви наразі не обходиться. Що б мені не казали, але я не йму віри, що українці-силовики так по-звірячому можуть обходитися зі своїми співгромадянами. Тортури, викрадення людей, постріли снайперів. Зрештою, якщо такі виродки і є, їх має бути небагато. Крім того, міліціянт, якщо у нього є розум, повинен усвідомлювати той простий факт, що він нікуди звідси не дінеться, і його не сьогодні, так завтра настигне рука родичів замордованої людини, а радше - оновленого правосуддя.

 Переконаний, що звірства щодо українців можуть чинити тільки найманці, які ненавидять наших людей. Відтак прошу, вимагаю народних депутатів зробити негайний запит до Держприкордонслужби щодо того, скільки громадян Росії віком від 18 до 45 років перетнули кордон України протягом останнього місяця.

Сподіваюся, картина хоч побічно стане більш прозорою. А то численні ренегати на кшталт депутата Царьова нам розказують, що революція в Україні твориться за кошти посла США. Давайте разом порегочемо над розумовими здібностями та аргументацією цього політика, чиї діти навчаються в Англії, а не в Росії. Невже досі хтось не знає прізвища справжнього ляльковода?

Хочу звернутися й до українських міліціонерів. Відмежуйте себе від тих виродків, що б’ють наших дітей, застосовують тортури, знищують українське. Бо ж ви краще знаєте, де ті найманці. Відійдіть від них, бо вам не буде прощення. А краще припиніть взагалі підтримку цієї влади, вона зрадила народ України. Та й присягу ви приймали захищати не владу, а народ.

Звертаюся й до тих, хто стоїть на Майдані. Низький вам уклін за вашу звитягу. І хочу попросити, не ображайтеся, браття, що серед вас зараз не так багато представників східних регіонів України. Так склалося історично, що східні українці більш помірковані, якщо хочете – більш ліниві і важчі на підйом. Та ваш подвиг не є непоміченим і тут. Це все офіційна неправда, що українці зі сходу бажають розігнати Майдан.

Звісно, є такі. Але не всі, хто свого часу голосував за Гітлера, були фашистами. Не всі, хто голосував за Януковича, – вороги України. Більшість людей все ж підтримують прагнення до свободи та наразі вже не вірять чинній владі. З кожним днем таких стає все більше й більше. А те, що деякі сесії прийняли так звані «звернення», я б розцінив виключно як результат тиску з боку влади. Людей при цьому ніхто не питав.

Насамкінець звертаюся до членів Партії регіонів. На Сході це численна організація, у якій, я знаю, є багато шановних і чесних людей. Переконаний, в Україні немає фашистської партії, є фашистський уряд. Закликаю вас, друзі, відмежуйтеся від тих, хто дає вказівки вбивати чи мордувати людей, хто зрадив демократичні цінності й українське суспільство.

Виключіть їх із лав партії попри навіть «почесне головування». У результаті такого очищення партія справді стане Партією регіонів, а не корумпованої влади.

При цьому для тих, хто буде виключений, згідно з українськими демократичними правилами, існуватиме можливість об’єднатися у нову партію – «Партію бандитів».

Якщо ж таке очищення неможливе і партія справді, як кажуть, прогнила повністю, закликаю чесних і порядних людей вийти з її лав. Не ганьбіть себе участю у компанії з тими, хто віддає накази вбивати.

Слава Україні!


Петро Гуйван, заслужений юрист України

Про автора
Людмила Кучеренко
Президент Полтавського обласного медіа-клубу
Людмила Кучеренко
302
Останні публікації