29.01.2014 | 4:09

Пане Удовіченко! Підіть з посади губернатора!

Не допустіть, щоб через вас у Полтаві пролилася кров!

P1010001.jpg

Відкритий лист

до голови Полтавської облдержадміністрації

Олександра Удовіченка

Учора прем"єр-міністр Азаров нарешті подав у відставку. Місяць його «упорствования», цинічного ігнорування цієї вимоги Євромайдану у Києві коштував кількох життів мітингувальників і правоохоронців та здоров’я тисяч(!) українців по обидва боки барикад: кульові поранення, вибиті очі, переломи, опіки, обмороження і т.д. 

Бо якби він це зробив у грудні, не було б війни на Грушевського, не було б захоплення Українського дому, Мінюсту тощо. Ось як дорого (та й у грошовому аспекті також) коштує слоняча впертість однієї людини, яка як воша кожуха тримається за своє крісло.

Українська єврореволюція отримала регіональний вимір і набирає обертів в областях. І тепер вже ви крок у крок наслідуєте вашого боса з Партії регіонів. Два місяці з вікон свого кабінету на 6-му поверсі ви щодня спокійно спостерігали, як тисячі полтавців мітингують, але вийшли лише тоді, коли запахло смаленим, бо протестувальники того дня захопили 5-ть облдержадміністрацій в Україні.  

Вас просять полтавські євромайданівці: вийдіть з Партії регіонів, напишіть заяву про відставку з посади губернатора, доки ще є можливість вийти незаплямованим із ситуації, градус якої весь час підвищується.

Бо ви є уособленням бандитської антинародної влади, яку народ ненавидить і зневажає! Адже за 4 останні роки Партія регіонів, яка отримала повний контроль над країною, довела людей до небаченого зубожіння (взяла кредитів більше, ніж за 18 років попередніх років незалежності – 35 млрд. доларів, і де ж вони?), доруйнувала систему охорони здоров’я, повністю підім’яла під себе Феміду, а силові структури перетворила в загони опричників -«беспредельщиков». Корупція згори до низу стала нормою. Україна офіційно стала найбіднішою країною Європи. А ви по-блюзнірськи все це назвали «пакращенням». 

Ви, Олександре, публічно визнали, що не чути й не виходити до людей, кілька років ігнорувати громадськість і не радитися з нею по основних питаннях, було вашою помилкою. Невже ви справді вважаєте, що досить посипати голову попелом і вам все буде прощено?

Ні! За все, що ви робили з Полтавщиною чотири роки, ви повинні нести принаймні політичну відповідальність, тобто, добровільно піти з посади, доки повсталий народ не виніс разом з кріслом.

Саме це є основною вимогою полтавського Євромайдану.

Утім, ви категорично відкидаєте її, мовляв, на кого ж зостанеться область. Та не бійтеся, святе місце порожнім не буває. І влада не дається навічно. Он «незамінний» Азаров пішов, і небо на землю не впало. А народ полегшено зітхнув: одним «кровосісею» на тілі народу стало менше. Чи й у вас така ж манія величі, як і в Яновича?  

Але, по-перше, не перебільшуйте значення своєї персони, а по-друге, якийсь час ви будете в.о. губернатора й зможете долучитися до врегулювання ситуації, якщо буде бажання.

Коли я була на переговорах з вами та вашими заступниками по Партії регіонів Момотом і Пархоменком 24 січня, то найм"якші афоризми, що вертілися тоді на язиці, - «страшно далеки они от народа», «ситий голодного не розуміє». Між владою (навіть на обласному рівні) і народом – прірва, а розмова – як глухого з німим.

Не розумію, звідки у вас ілюзія, що ви – незамінний губернатор?

Так можуть стверджувати лише ті пересічні полтавці, які черпають інформацію винятково з передач ОДТРК «Лтава» чи з комунальних газет на кшталт «Зоря Полтавщини» й «Село полтавське», де про владу, як про покійника – або добре, або ніяк. Інші просто кажуть: хай краще місцевий, ніж якби донецького прислали.

Я знаю вас 27 років. І з висоти прожитих літ можу тільки підтвердити постулат психології: кращі риси людини протягом життя вдосконалюються, а погані тільки погіршуються. Одно слово, як у пісні: «Каким ты был, таким остался…»

Для кар’єриста ні доля однієї людини, ні доля тисяч і навіть мільйонів нічого не варта. Головне, щоб «усё було спокойно», і щоб не  розчаровувати вище керівництво.

У 1987 році ми з вами працювали в обкомі комсомолу, ви - першим секретарем. Пригадуєте ту прикру історію? Прикру для мене й буденну для вас.

Моя молодша 17-річна сестра закохалася (кохання ж сліпе) у хлопця, що вийшов з тюрми, привела його до нас додому. Місяць, другий, третій він не хоче йти працювати (це зараз проблема знайти роботу, а тоді кругом оголошення: «Потрібні, потрібні…») Я стала їм казати, щоб ішли працювати, а не сиділи на шиї в батьків. І тоді цей хлопець вирішив помститися: змусив сестру написати скаргу в обком комсомолу, мовляв, Людмила перешкоджає моєму щастю…

Сучасна молодь не знає, що таке жорнова радянської партійної системи. А тоді мене півтора місяці «тягали» і колеги-комсомольці, й обласна парткомісія. Нарешті викликав до себе «перший». 

«Ну ви нарешті розібралися, що моєї вини немає?!» - запитала я у вас, Олександре. Ви сказали: «Сам знаю, що немає». Я з полегшенням зітхнула. Та, виявилося, передчасно раділа. «Але раз була скарга від рідних, я повинен відреагувати». «Як?» - здивувалася я. «Ти все одно в обкомі робити не будеш. Або напишеш «за власним», або я тебе звільню з «вовчим квитком». Зрозуміла? Три дні тобі на роздуми».  

Довелося піти. Хоча сестра невдовзі розсталася з тим хлопцем і на колінах просила пробачення за підлість.

Втім, я навіть вдячна вам, Олександре, бо недарма кажуть, що все, що не робиться – на краще. Хто сам пережив біду, той більше здатен співчувати іншим. Я стала відомою журналісткою-правозахисником.

І знову наші стежки перетиналися, коли ви очолювати в Полтаві банк. Юрмами приходили підприємці, які скаржилися на те, що банк забирав їхній бізнес, придбане в кредит під заставу обладнання, підступно позбавляючи змоги сплатити останні внески, доводячи людей до відчаю й мало не до самогубства. Я тоді неодноразово зверталася до вас, але жодного разу ви не припинили це, м’яко кажучи, неподобство.

А скільки доводилося писати за зверненнями селян про те, як банк прибирав на Полтавщині до рук постколгоспні активи, хлібоприймальні підприємства.

Вже тоді я остаточно переконалася, що насправді для вас нічого не важать такі слова, як «совість», «справедливість», «співчуття». Я не впевнена, що за вашими мільйонами не тягнеться шлейф сліз і прокльонів тисяч людей…

Однак я зробила ще одну спробу достукатися до вас, коли ви вперше стали головою Полтавської ОДА у 2003 році. Зібрала великі збори журналістів, на яких ви заприсяглися підтримувати в області свободу слова. Обіцяли  голосно й публічно, а потім «по-тихому» її душили…

А скільки разів вже у ваше друге пришестя на посаду губернатора я як журналіст-правозахисник зверталася до вас як до гаранта конституційних прав громадян в області! І усно, й письмово, й приходила на особистий прийом зі скаржниками, чимало проблем яких з вашими повноваженнями можна було б вирішити, якби була на те ваша «політична воля». Але її чомусь не було. 

Ваша байдужість боляче вражала не тільки тих простих смертних, що йшли до вас з останньої надією на допомогу й захист, а й мене, яка багато чого бачила в житті. А скількох людських драм і трагедій взагалі б не трапилося, якби на «беспредел» чиновників усіх рівнів і мастей не було мовчазної згоди обласної влади…

Торік ви зробили все для того, щоб екологічно чисту Полтавщину  в перспективі перетворити на отруйну пустелю. 

Я маю на увазі підступне, навіть з використанням міліції проти пікетувальників Кременчуцької райради, протягування рішення –  і через облраду також, яким 1/5 частину Кременчуцького району віддано під залізорудні кар’єри мільярдера Жеваго, а ще в чотирьох районах області він тепер будуватиме шахти. Науковці стверджують, що цього не можна робити в густонаселеній Україні, бо постраждають мільйони жителів з кількох областей…    

Прикро, що один керівник області – Федір Моргун – боровся за екологію й органічне землеробство, а з вашого благословення все те піде прахом. Він був справжнім моральним авторитетом, а ви, на жаль - ні…

Безумовно, щось і ви робили доброго, бо будь-яка людина багатогранна. І в кінці земного шляху кожного Творець зважить, чого було більше – добра чи зла…  

Але зараз мова про поточну політичну ситуацію.

Партія регіонів зганьбила себе, у неї немає політичної перспективи. Але якщо ви хочете залишатися в цьому злочинному угрупованні, - ваше право.

У приміщенні ОДА зараз цілодобово перебувають кілька сотень озброєних міліціянтів, «беркутівців» чи хто там вони, у підвалі, кажуть, навіть з собаками. З усіх кабінетів першого поверху виселені працівники, їх зайняли бійці в бронежилетах.

Олександре! Усвідомте, що саме від вашого рішення залежить, чи й надалі у Полтаві буде мир. Хоч один раз у житті зважтеся на громадянський і чоловічий вчинок: напишіть заяву про відставку. 

Ціна кількох рядків надто велика. Пам’ятайте, що жодна посада не варта кровопролиття. Візьміть приклад з Азарова!

Вам, вашим дітям і онукам тут жити! Як ви дивитиметеся в очі землякам, якщо проллється кров?!

Людмила Кучеренко,

журналістка, громадський діяч

Про автора
Людмила Кучеренко
Президент Полтавського обласного медіа-клубу
Людмила Кучеренко
302
Останні публікації