Театр абсурду. Вигнання "диявола". Дубль 2

Сьогодні у Полтавському театрі відбулися ще одні загальні збори трудового колективу (попередні були позавчора). Чула, як один з акторів пожартував: «У нас тепер збори частіше, ніж репетиції».

На відміну від позавчорашніх, куди пресу не пустили, на сьогоднішні збори журналістів запросили (принаймні, не перешкоджали зайти незапрошеним), аби ті на власні очі побачили, як колектив театру буде відторгати художнього керівника Олексія Коломійцева як чужорідне тіло…

Відторгнув!..

До порядку денного внесли два питання: про обговорення конфлікту між художнім керівником О.Коломійцевим і колективом театру та про звернення колективу театру до ЗМІ з приводу конфлікту.

Юрист Михайло Кононенко пояснив, що позаяк на попередніх зборах процедура «вигнання диявола» (так назвав Коломійцева директор театру Олексій Андрієнко) була не зовсім дотримана, тому зараз намагатимуться «соблюсти» усі формальності. Тож були обрані голова, секретар зборів та лічильна комісія.

Розпочалося обговорення конфлікту.

Першим узяв слово актор Богдан Чернявський, чия родина, зокрема, його мама режисер Галина Чернявська, є безперечними професійними і моральними авторитетами не лише в театральному мистецтві, а й у культурному середовищі Полтави.

Він казав про те, що для нього сьогодні – момент істини. Звісно, можна закинути Олексію Коломійцеву запізнення на репетиції (бо затримався в управлінні культури чи ще з якої причини) чи закинуті на спинку стільця ноги, але ж дорікають ті, хто сам порушує дисципліну і ця подвійна мораль його лякає.

- Можливо, я втрачу авторитет, звання, ролі, але я зараз хочу бути почутим. Я особисто захищаю не лише Коломійцева, який за великим рахунком мені конкурент, бо я теж режисер, - зауважив Богдан Вікторович, - я повстав проти того, що у театрі забороняють спектаклі. А значить, нехтують тим, що я як актор уклав у спектаклі свій час, свою енергію, свою працю й душу.

Ви, колеги, кажете, що Олексій нестерпний як людина й режисер, а я з ним, як і з усіма іншими режисерами, котрі працювали у полтавському театрі, не лише прекрасно порозумівся, а й професійно виріс, бо він багато мені дав як актору. То, може, проблема не тільки у Коломійцеві, а й у нас самих? – риторично запитував він у колег. – І якщо чесно покласти на терези його талант, втілені й невтілені задуми і наші претензії до нього, то останні виглядають такими дріб’язковими.

Поява Коломійцева в нашому театрі – не випадковість; і цього конфлікту не було б, якби тут усе було благополучно. Він лише став каталізатором. Семеро молодих акторів підтримали художнього керівника й пішли проти агресивної більшості; це можливо, їхній перший у житті громадянський вчинок, і мене це радує, це добрий симптом «одужання» нашого театру. Я хочу, щоб Полтава справді була духовною столицею України, як часто про неї кажуть, а не перетворилася на Догвіль (місто з однойменного культового фільму данського режисера Ларта фон Трієра – Авт.), - завершив Б.Чернявський.

Виступали переважно ті, що й на перших зборах. І все це нагадувало дубль 2, тільки вже для преси.

Виступ заслуженої артистки Маргарити Томм (Журавель) звівся до двох тез: Коломійцев піариться в пресі й підставив молодих акторів, а Богдан Чернявський не мав права (цитую) «виносити сміття з нашої хати» (у соціальних мережах розмістив свій вікритий лист про ситуацію в театрі – Авт.) Як на мене, пані Маргариті варто задуматися над тим, у що перетворюється хата, якщо з неї роками не виносити сміття…

На думку актора Олександра Любченка, О.Коломійцев повинен сам собі дати відповідь: чи зможе він далі працювати в театрі, якщо його підтримують 20 чоловік з 200? Чи не краще – тихо піти?

У Олексія Коломійцева трохи інша арифметика. Трупа, тобто ті, з ким він має безпосередню справу під час творчого процесу, – це 55 осіб. Тож чи порядно директору залучати до цькування костюмерів, гримерів, касирів, білетерів, водіїв, прибиральниць тощо, коли з ними художній керівник мав стосунки на рівні: «Здрастуйте!» - «Здрастуйте!».

І чому не враховуються права тих акторів, які хочуть працювати з Коломійцевим (нехай їх чверть від спискового складу акторів), але ж вони теж люди. Олексій Володимирович за півроку не написав жодної доповідної директору про порушення трудової дисципліни акторами, хоч таких випадків було чимало.

Дісталося й мені як авторці статті про збори колективу театру, що відбулися 3 квітня. Особливо від Віталія Скакуна, який кричав, що я написала брехню, за яку він подасть на мене до суду.

Довелося вийти й пояснити, що є такий журналістький жанр – репортаж, у якому максимально точно відтворюється подія, на якій присутній журналіст. Це як дзеркало, поставлене перед героями публікації. А російське прислів’я вчить, що на дзеркало нічого нарікати, коли…

Цікаво, що ж у позові спростовуватиме маестро Скакун: те, що він запропонував поставити на голосування виселення з Полтави Олексія Коломійцева? Чи те, що директор театру Олексій Андрієнко обізвав худкерівника дияволом? Є диктофонний запис.

По-друге, Полтавський академічний обласний музично-драматичний театр ім.М.В.Гоголя – не приватне, а комунальне підприємство, яке існує на кошти територіальної громади області (понад 12 мільйонів грн. щороку з обласного бюджету), тому громада має право бути поінформованою журналістами, що в ньому відбувається.

"Наїхали" учасники зборів і на присутніх помічників-консультантів народного депутата Юрія Бублика, незадовлені тим, що ВО "Свобода", мовляв, підтримує Коломійцева, певно, не дуже відрізняючи "Свободу" від депутата-мажоритарника, до якого надійшла заява від членів колективу. 

Наприкінці зборів поставили на голосування питання про недовіру художньому керівникові Олексію Коломійцеву: «за» - 97 осіб (тобто, менше половини колективу – Авт.), «проти» - 8, «утрималося» - 2. А також прийняли за основу звернення колективу театру до ЗМІ. Хоча це вже зайве, бо об"єктивні журналісти й без "воззваний" здатні розібратися у "трьох соснах" полтавського театрального конфлікту.  

Враження від сьогоднішніх зборів ще більш гнітюче, ніж від перших. Хоча сьогодні емоції були стриманішими, а для таврування О.Коломійцева виступаючі добирали толерантніші слова. Однак задум підступніший і чітко спланований: висловити недовіру й загнати Коломійцева за Можай…

- Це 30-ті сталінські роки, це – судилище й фарс! – вигукнув присутній на зборах відомий художник Олег Мінгальов.

До слова, небайдужі полтавці перед початком зборів влаштували біля театру протестну акцію. Бо театр взагалі-то існує для глядачів. І глядачам не все одно, що ставитимуть у театрі і яка атмосфера там панує.

P.S. Конфлікт у Полтавському театрі вже вийшов на всеукраїнські обшири. Кілька центральних телеканалів готують про це сюжети. На Першому національному він вийшов 5 квітня.

http://1tv.com.ua/uk/news/2013/04/05/37551

Також на сторінці Полтавського театру ім.Гоголя ВКонтакте ви можете подивитися відеозаписи виступів на зборах.