Судді-жінки карають злочинців жорсткіше, ніж судді-чоловіки

Жінки опанували чимало колись суто чоловічих професій, а в деяких навіть стали домінувати. Колись і правом голосувати, лікувати й відправляти правосуддя були наділені лише особи сильної статі. Минули століття й зараз у суддівському корпусі – гендерна рівність: чоловіків і жінок майже порівну.

Кожен суддя (не лукавитимемо) має свою репутацію, інколи не дуже хорошу. Молода суддя Октябрського районного суду Полтави Марина Материнко має репутацію справедливої й непідкупної. Вона закінчила факультет підготовки професійних суддів Харківської Національної юридичної академії ім.Ярослава Мудрого, здобувши кваліфікацію магістра. Після закінчення вузу працювала в органах прокуратури, а 2010 року на 5-річний термін призначена на посаду судді.
Чи важко бути жінкою-суддею? З цього запитання ми розпочали розмову з Мариною Олександрівною.

- Суддею взагалі бути нелегко – що чоловікові, що жінці. Адже це велика відповідальність – вершити людські долі. Жінка-суддя більш емоційна (від цього нікуди не подінешся), а тому вразливіша. Приходиш додому, а перед очима стоять сльози, істерики, взаємні образи позивачів і відповідачів, і кожен чекає, що суддя стане саме на його бік. Буває, що довго не можеш заснути, не один раз «прокручуючи» в думках почуте, зафіксоване в документах, намагаючись поставити себе на місце однієї й другої сторони. Бо суддя ухвалює рішення не лише керуючись законом, а й власним переконанням.

- Цікаво, який у рішенні судді відсоток «власного переконання»?

- Це важко виміряти. Але жінки зазвичай більше співчувають жертві злочину. І, як свідчить статистика, кримінальних злочинців судді-жінки карають жорсткіше, ніж судді-чоловіки.

- Пані Марино, а ви завжди розпізнаєте, учасники процесу кажуть правду чи обманюють?

- Скажу відверто: не завжди. Однак на кінцеве моє рішення це мало впливає, бо до його ухвалення минає достатньо часу для того, щоб розібратися в суті. Але вислухати й почути людей дуже важливо.

- Чи застосовуєте ви силу закону, коли у судовій залі учасники порушують порядок чи виявляють неповагу до суду?

- Жодного разу не штрафувала, хоча попередження доводиться робити нерідко.

- Якось в Інтернеті довелося прочитати одкровення однієї жінки-судді про те, що якщо стороною у справі є жінка, одягнена краще, має дорожчі прикраси й парфуми, ніж служителька Феміди, то вона обов’язково знайде, як ущемити таку через присуд.

- Ну мені просто соромно за колегу по суддівському цеху. У мене ніколи й у думках такого немає і, повірте, я байдужа до демонстрації чиєїсь заможності.

- Чи може суддя помилитися?

- Звісно, може, бо він теж людина і не застрахований від помилки. Але для того в Україні й існує триступенева судова система, щоб запобігати судовим помилкам і виправляти їх на різних стадіях розгляду справи – і в апеляційному порядку, і в касаційному.

- Траплялися випадки скасування ваших рішень?

- Один раз моє рішення скасували в апеляційному суді, але залишили в силі після розгляду в касації.

- Нині в судах першої інстанції, тобто, районних, існує спеціалізація суддів. Ви спеціалізуєтеся на розгляді цивільних та адміністративних справ. Які справи вам запам’яталися найбільше?

- Найпам’ятнішою для мене була справа за позовом довірителів інвесторів ТОВ «Полтавабудінвест». Преса чимало писала про те, як близько 100 полтавців вклали гроші в будівництво квартир, а будинок і не добудовувався, і гроші їм не повертали, такий собі полтавський аналог столичного «Еліта-Центру».

Вони оскаржували постанову про відмову в порушенні кримінальної справи. І я скасувала цю постанову прокуратури й спрямувала справу для додаткової перевірки. Пізніше я отримала подяку від Вищої ради юстиції України.

Пригадую справу, коли мати дитини звернулася з позовом про надання дозволу на вивезення дитини за кордон на лікування, бо батько (батьки були розлучені) такого дозволу не давав, а зволікання з операцією ставило під загрозу життя малого.

- І які ж аргументи проти були у батька хлопчика?

- Мовляв, дружина їде за кордон з іншим чоловіком, хоча він, певно, не міг змиритися з тим, що вона - вже колишня його дружина. Ще був випадок, коли я дала дозвіл на усиновлення, проти чого заперечував орган опіки й піклування. Дружина й чоловік прожили у шлюбі 20 років і чоловік захотів усиновити її доньку від першого шлюбу. Органу опіки чомусь не сподобалося, що усиновлювана – доросла.

- Чи отримуєте ви моральне задоволення, коли вдається допомагати людям у непростих життєвих ситуаціях?

- Звісно, адже ніщо людське суддям не чуже. Я відчуваю, як багато від мене залежить…

- Скажіть, будь ласка, яке середнє навантаження на суддю?

- У нашому суді це десь більше 2000 справ на рік на кожного з 14 суддів. У мене, наприклад, у середньому 6 судових засідань щодня. Робота цікава, але й виснажлива, хоча з введенням посади помічника судді працювати стало легше. Бракує вільного часу, нерідко доводиться затримуватися на роботі допізна, адже додому справи брати заборонено.

- Марино Олександрівно, певно й для вас не секрет, що згідно з опитуванням останніх років довіра населення до судів впала рекордно низько, правозахисники поруч з «адмінресурсом» навіть почали використовувати новий термін - «судовий ресурс», адже влада й справді використовує суди для розправи над опонентами і для вирішення питань на свою користь, а «купівля» рішень стала надто поширеною практикою.

- Мені прикро за це. Звісно, я можу ручатися тільки за себе, принаймні не примножувати беззаконня на своєму робочому місці й гарантувати ухвалення виважених і об’єктивних рішень. А всі полтавські адвокати навіть бояться заходити до мене «вирішувати» питання. Й будь-які інші спроби натиснути на мене теж приречені на невдачу.

- Матеріальне забезпечення суддів наразі дозволяє їм жити безбідно й не брати хабарів?

- Уповні. Зарплата новопризначеного судді районного суду становить 10 неоподаткованих мінімальних зарплат (понад 11 тисяч гривень, більше, ніж у голови облдержадміністрації й уперше обраного народного депутата – Авт.), з вислугою років зарплатня зростає. Відпустка загалом становить 57 календарних днів, є й інші пільги. Також законодавство передбачає забезпечення судді безкоштовно житлом протягом півроку з часу призначення на посаду. Тобто, цього достатньо, щоб суддя не торгував рішеннями, які проголошує іменем України.

- Ви, пані Марино, ще молодий суддя. Чи доводиться вам радитися з більш досвідченими колегами?

- Звісно, бо професійний досвід, як і у будь-якій професії, приходить з роками. До того ж я є здобувачем наукового ступеню, навчаюся на кафедрі судових та правоохоронних органів Національного Університету «Юридична Академія України імені Ярослава Мудрого».