Директорці школи-інтернату не вдалося засудити журналістку
На жаль, змушена виставити тут повний текст матеріалу Ігоря Моісєєнка, оскільки у редакторів "Полтавщини" чомусь постійно "чешуться руки" правити матеріали професійних журналістів та письменників.
Сьогодні суддя Октябрського райсуду Полтави М.Материнко повністю відмовила в задовлення позовних вимог директора Андріївської спеціальної загальноосвітньої школи-інтернату Новосанжарського району Оксани Борсук до журналістки Людмили Кучеренко.
Розгляд позову О.Борсук про захист честі й гідності та стягнення моральної шкоди тривав майже рік.
Директорка вважає, що Л.Кучеренко у своїх публікаціях про стиль керівництва, порушення законодавства про освіту, про працю, про профспілки, про нанесення бюджету конкретних матеріальних збитків, про ставлення до вчительок-пенсіонерок (Борсук напередодні опалювального сезону відрізала опалення в їхніх квартирах) незаслужено обидила такого видатного діяча полтавської педагогіки, як вона.
Важко сказати, на що розраховувала О.Борсук, подаючи позов на 1500 гривень, адже Людмила Кучеренко неодноразово виїжджала в Андріївку за скаргами її мешканців та членів педколективу, використовувала при підготовці статей матеріали КРУ, інших контролюючих органів, рішення судів та акти перевірок Міністерства освіти і науки.
Акт останньої перевірки державної інспекції навчальних закладів Міносвіти, проведеної наприкінці 2010 року, й ліг в основу статті «Незамінні» (http://ssu-poltava.org/post/nezaminni.html).
Однак у суді О.Борсук заявила, що вона не оскаржувала результати «розгромного» акту тієї перевірки, бо «не бачила його». Начальник Департаменту освіти і науки Полтавської ОДА Володимир Мирошниченко, якого Борсук виставила головним своїм свідком, теж сказав, що «про перевірку з Міносвіти, безумовно, знав, але який акт склала комісія Міносвіти… не цікавився». Він тільки отримав з міністерства листа, в якому рекомендувалося «укріпити керівництво школи-інтернату».
Зорозуміло, що у перекладі з бюрократичної на нормальну мову «укріпити» означає звільнити директора. Але головний освітянин області В.Мирошниченко з обласною радою розуміють це по-своєму: замість того, щоб «гнати поганою мітлою», продовжили контракт з О.Борсук на новий термін…
Ще О.Борсук стверджувала, що Кучеренко безсоромно «оклеветала» й В.Мирошниченка у статті такими словами: «Пригадую, рік тому у своєму кабінеті він чиркав себе по горлу, показуючи, як його «дістала» Борсук і як він би хотів її вигнати, але… облрада не дозволяє...»
Цікаво, що в цій цитаті образливого? А втім, Володимир Іванович чомусь не виправдав сподівань О.Борсук, розповівши суду, що така розмова з журналісткою у його кабінеті справді була, й слово «дістала» він справді вживав (не став казати неправду, адже правильно припустив, що міг зберегтися диктофонний запис розмови).
- Останній раз на мене подавали до суду про захист честі й гідності майже 10 років тому, - каже відома журналістка Людмила Кучеренко. – Це був тодішній начальник полтавського УБОЗу Олександр Плужник. Тоді це відомство «славилося» застосуванням тортур до затриманих, а 30-річний чернігівчанин навіть помер під час нелюдських знущань над ним прямо в одному з кабінетів УБОЗу. За один рік я опублікувала вісім(!) статей про катування в УБОЗі, хоча звернень до мене як до журналістки-правохисниці було понад двадцять (про все не напишеш). І після восьмої статті Плужник подав позов, оцінивши свою честь і гідність у 170 тисяч гривень. Причому він не оспорював факти катувань, які доводилося описувати натуралістично. Його обурило одне-єдине слово «хам», яке я вжила, описуючи, як він ображав мене, коли я подзвонила йому, вимагаючи припинення катування чергового затриманого. Плужнику довелося заплатити 8500 гривень державного мита, а Верховний суд України зняв з мене всі обвинувачення.
- Я б порадила О.Борсук надалі консультуватися з кваліфікованими правниками щодо судової перспективи позовів, щоб не ганьбитися й не забирати дарма дорогоцінний час у мене, у судді, у свідків, - завершила Людмила Кучеренко. – Моя мама теж була свого часу директором школи. І якби вона дозволила собі хоч тисячну йоту того, що робить Борсук, то була б звільнена з «вовчим квитком». На жаль, нині освіта настільки морально деградувала, що пройдисвіти на керівних посадах не рідкість…
Ігор Моісєєнко,
лауреат державної літературно-мистецької премії ім.Б.Хмельницького, член Національної спілки письменників
