Чому ми маємо допомагати людям, які нам несимпатичні?

Допомога в’язням

Євангеліє говорить, що віра показується ділами, вони без неї — мертві. Це проявляється і тим, як ми жертвуємо потребуючим. Дивіться, з ким себе співвідносить Христос: «я голодував ― і Ви дали мені їсти» (з тими, хто страждає від голоду), «мав спрагу ― і Ви мене напоїли» (навіть кухоль води потребуючому може нас врятувати), «чужинцем був ― і Ви мене прийняли» (те, як ми сприймаємо біженців), «був нагий ― і ви мене одягли, хворий ― і Ви навідались до мене, у тюрмі був ― і Ви прийняли мене».

З останнім важко погодитися. Тут не говориться лише про несправедливо засуджених, а й про тих, хто вчинив важкі злочини і, на нашу думку, заслуговує на покарання.

Наша пенітенціарна система скоріше налаштована на покарання. В’язні не мають доброго медичного обслуговування, харчів, багато хто хворіє на туберкульоз. І виходячи звідти, вони продовжують мстити. Всі ці речі, які не встигає робити держава, покликані робити християни.

Знаєте, яка проблема у жіночих в’язницях? Їм набагато важче. Коли чоловік потрапляє у в’язницю, то до нього навідується дружина, їздять діти. А від жінки у тюрмі всі відмовляються. Це несправедливо і неправильно. Навіть злочинців суспільство не може справедливо покарати.  

У світі є багато проблем, які походять від самої людини. Часто вони трапляються, бо люди нечутливі і не мають любові. Це одна з найбільших проблем, і звідси беруться страждання, сльози дітей, тих, хто страждає від холоду чи голоду. Христос мовить просто: «Якщо Ви їм допоможете, то допоможете і мені». Він заступається за гнаних і потребуючих.

Яким чином допомогти? Ми ж не можемо всі зібратися і провідати в’язня. Якщо нас буде багато, то охорона подумає, що ми штурмуємо в’язницю. Але там є капелани, які потребують підтримки, бо у них немає зарплатні. Ми можемо допомогти їм, а вони працюватимуть — відвідуватимуть в’язнів від нашого імені. У їхньому служінні буде наша частка. У нас у храмі для цієї мети є скриньки — щоби всі могли виконувати слова Ісуса Христа, допомагати найменшому.

Тож, ми маємо нагоду послужитися голодним, спраглим, чужинцям, тим, що опинилися у в’язниці.

Навіщо допомагати іншим, особливо біженцям?

Одна скупа пані потрапила на Суд Божий. І янгол, який був при ній, заступається за неї. Господь каже: «Добре, згадай хоч один раз, коли вона допомогла іншому». Ангел довго згадував і нарешті сказав: «Вона дала потребуючому цибулю». Бог сказав: «Добре, дай їй в пекло ту цибулю, хай вона вхопиться ― і тягни її звідти». І ангел так любив її, що зробив це. А за жінку вхопилися інші грішники, щоб витягнутися разом з нею. І в ту хвилину, коли вона закричала: «Відступіться, це моя цибуля», зелень обірвалася.

Ми маємо зрозуміти сенс наших добрих справ і пожертв. Бог нам дає можливості. Не питання, коли ти сам потребуючий. Якщо нічого не маєш, то ти поставлений для того, щоб тобі допомагали.

Якщо можеш і тобі Бог дав засіб, щоб допомагати потребуючому, ти маєш те зробити. Бо в твоєму прибутку Бог передбачив частку, яку потрібно віддати. Маємо сприймати себе, як руки Христові, котрі готові на допомогу. Це йтиме не зі страху, не з бажання слави. Якщо людина допомагає, бо хоче вигоду, то це призведе до шкоди — і парафії, і тій людині.

Задля чого допомагати іншим? Щоб відчути радість і розуміння, що ти познайомився з небом. Коли ми змогли комусь допомогти, то відчуваємо задоволення, щастя.

Якщо хтось з моїх парафіян втратить небо, то я буду винний в першу чергу. Закликаю всіх: будьте жертвенні, довіряйте Богові, пам’ятайте, він турбується про вас, навіть коли не усвідомлюєте цього. Буває, що ви не згодні з тією турботою, чи з планом, який Бог має для Вас. Але коли бачите, що з того вийшло, як Бог вас провів, то розумієте: «О, це ж було для мого добра».

Ми дивуємося як Ісус Христос милосердно ставився до грішників. Він гнав від себе праведників, а ходив з митарями, виправдовував блудниць. Це дратівливий момент для всіх нас. Бо Бог є милосердя і ми маємо бути подібними до нього.

Ми їздили на інструктаж до Харкова у «Карітас». Пані-інструкторка ― з Луганщини. Вона казала, що ми, даючи допомогу біженцям, не повинні мати до них негатив. Адже люди це відчувають. Навіть тоді, коли Ви переконані, що перед вами стоїть той, хто поділяє сепаратистські настрої.

Вона працює у «Карітасі» з 2014 року і пам’ятає, як деякі з її підопічних бігали з російськими прапорами. А зараз приходять по допомогу, оскільки втекли звідти. Інструкторка себе переборює і допомагає.

Мене дивують люди, які через тягу до дослідів приходять до лікарні, щоб їм витягнули з рота лампочку, бо не можуть цього самі зробити. І всі знають, що сунути її в рот не можна, але цікавість бере над людьми верх. Лікарі могли б сказати: «Як ти дурний, то і ходи з тією лампочкою». Але приходять на допомогу.

Навіть коли людина через дурість чи халепу потрапила в біду, потрібно прийти на допомогу, бо це по-Божому, по-людськи.

Ми повинні виховувати у собі милосердя. Воно живе у нашому серці, виправдовує нас, допомагає стати перед Божі очі. Більше того, ставши перед очі Ісуса Христа, ми можемо сказати: «Господи, ми виконували все так, як ти і казав. Ми допомагали голодним, спраглим, чужинцям, нагим, недужим, тим, хто у тюрмі. Тепер виконуй, що обіцяв».

Ми можемо зобов’язати Бога, хоч це і здається неможливим. Бо він виконує те, що обіцяв. Він є правда й істина, той, хто нас любить.