31.05.2016 | 10:49

Про стандарти журналістики. Заключні нотатки з Львівського медіафоруму

Третій і заключний день Львівського медіафоруму 2016 року минув у страшенній метушні. Заходи відбувалися у кількох локаціях м. Львів, і щоб відвідати усе заплановане, доводилося блукати містом.

Прислухайтеся до людей

Перший, з ким ми зустрілися, — Кароль Пацьорек. Це польський відеоблогер, фотограф та журналіст. На «YouTube» він працює з 2010 року. Кароль Пацьорек — творець багатьох інтернет-програм. Серед останніх його шоу — популярна у Польщі передача KWTW (з польської «Хто знає, той знає»). Також він написав книгу «Lekko Stronniczy: Jeszcze więcej», яка присвячена закінченню понад тисячі епізодів серіалу Lekko Stronniczy (з польської «Трохи упереджено»).

I co teraz? - LS #1001 I co teraz? - LS #1001 (один з останніх випусків Lekko Stronniczy)

Кароль розповідав нам, навіщо журналісти у наш час повинні бути універсальними, і як це вдається їм у Європі.

— У добу інтернету не можна продовжувати лише писати тексти, знімати відео чи робити фото, — каже Пацьорек. — І навіть поєднувати різні формати — замало. Треба бути саркастичним, кмітливим, розважати споживача і водночас спонукати його думати. Треба стати універсалом.

Карл Пацьорек (польський відеоблогер) розповідає про універсального журналіста в добу Інтернету Карл Пацьорек (польський відеоблогер) розповідає про універсального журналіста в добу Інтернету

Також польський відеоблогер радить, щоб контент був user-generated, тобто вироблений юзерами.

— Ігнорувати те, що люди пишуть у інтернеті, як вони реагують, не звертати уваги на їхні інтереси та захоплення — це найдурніша помилка, якої допускаються журналісти, — каже Пацьорек.

Обов’язковим елементом професії Кароль називає сторітеллінг. Уміння розповідати історії так, щоб їх хотілося читати, дивитися чи слухати — це базовий інструмент не лише журналіста, але й будь-якої людини, що працює з медіа.

— Дуже корисно у цьому напрямку дивитися лекції TEDx, — додає Пацьорек. — У них є ціла серія лекцій про те, як розповідати історії. Тепер уже не вийде сказати: «Я пішов туди і побачив оте, це, і ще третє», — пояснює Кароль. — Треба розповідати історію, як якусь казку, тоді це буде не нудно.

Кароль Пацьорек каже, що відео не створене для кожної людини і, можливо, далеко не всім буде просто почати їх знімати, а особливо — зніматися самим. Однак радить бути сміливими.

— Я почав робити відеоблоги 6 років тому, коли був ще студентом, — розповідає він. — Це була розвага, яка згодом переросла у справжню роботу. Будь-хто насправді може стати чудовим відеоблогером. Багато з відомих сьогодні телеведучих та зірок Youtube починали з малого: низька якість відео, соромилися, голос звучав якось не так. Головне — знайти тему, яка вам до душі, і почати. Люди побачать розвиток ваших відеороликів і будуть дивитися далі. Головне — почати, — повторює Пацьорек.

Прислухайтеся до совісті

Відразу опісля розповіді польського відеоблогера з’явився Роман Вінтонів, більше відомий як Майкл Щур з Телебачення Торонто. Вінтонів, мабуть, — один із найцікавіших журналістів України і творець кількох гумористично-новинних шоу, наприклад, «АЄОА» (Але є одне «але») або «Утеодин». Він створив термін «дурналістика» та конкретизував значення слова «рагулізм».

Утеодин з Майклом Щуром №35 Утеодин з Майклом Щуром №35 (останній на сьогодні випуск)

На Львівському медіафорумі у 2016 році він розповідав про «журналіньстику» — негативне явище, яке, на думку Вінтоніва, заполоняє українську журналістику. Ідучи від зворотнього, Роман дав поради, «як стати журналіньстом».

По-перше, якщо хочете стати справжнім журналіньстом, забудьте про факти. Вони вам тільки заважатимуть. Вінтонів розповів, як різні ЗМІ висвітлювали події на Нагорному Карабаху: одні писали, що Вірменія визнала його незалежність, інші — що може визнати, а треті — що Вірменія не визнає його.

По-друге, будь-яку інформацію можна спокійно передруковувати. Не читайте видання, які звертають увагу на помилки журналістів. При цьому активно використовуйте стереотипи. Їх взагалі можна не пояснювати, це майже факт. Читачі люблять стереотипи. Наприклад, велика кількість українських ЗМІ розмножили історію про хлопчика на ім’я Антимайдан у 2013 році. Першоджерело — жартівливий сайт «Дзигар». Цей матеріал всуціль побудований на стереотипах і не містив жодного реального факту. Але навіщо перевіряти, якщо можна передрукувати — читачі ж люблять гострі новини?

Майкл Щур (Роман Вінтонів) розповідає про журнаЛІНЬстику Майкл Щур (Роман Вінтонів) розповідає про журнаЛІНЬстику

По-третє, не описуйте реальне життя, це небезпечно. Життя не чорно-біле, воно багатогранне. «Реальність важко описувати, тому — забий», — каже Роман Вінтонів. Чим далі від реальності, тим краще. Не дайте аудиторії зрозуміти, що відбувається насправді. Узагальнення — це засіб, що підсилює стереотип. Це паркан, яким можна обнести реальне життя, щоб його не бачили. Найпоширеніші приклади узагальнень:

  • Усі судді хабарники або Усі підсудні винні;
  • Усі офіціанти плюють у страви або Усі клієнти хами;
  • Усі водії намагаються давити пішоходів або Усі пішоходи кидаються під колеса.
  • Все залежить від того, проти кого ви хочете налаштувати читачів.

Як зрозуміти, що ви на правильному шляху? По-перше, якщо аудиторія поділилася на табори. Ваше завдання — якомога більше розділити аудиторію. Якщо хтось об’єднується, оголошуйте його ворогом. По-друге, якщо ваша аудиторія бачить зраду навіть там, де її нема. Якщо зрада всюди — ви на правильному шляху.

Прислухайтеся до жінок

Третя зустріч того дня — це дискусія з Іриною Славінською та Ларисою Денисенко про ґендерну тематику у ЗМІ. Славінська — українська журналістка, ведуча, перекладачка та літературознавець, а крім того — борчиня за рівність прав незалежно від статі, орієнтації, соціального статусу тощо. Крім того, вона одна з творців «Громадського радіо». Лариса Денисенко — письменниця, адвокатеса та телеведуча, яка в тому числі представляє інтереси громадян України в Європейському суді з прав людини.

Цей захід носив назву «Контрабанда», тому що дуже часто фемінізм вважають чимось нав’язаним із Заходу і нелегально завезеним. Тим часом, як наголошує Славінська, Україна має свою довготривалу історію феміністичного руху — діяльність Лесі Українки та Ольги Кобилянської, дослідження Марти Богачевської-Хом’як «Білим по білому: жінки у громадському житті першої половини 20 століття» тощо.

Одна із останніх робіт на тему українського руху — це книга «Фемінізм» Соломії Павличко.

— Багато хто каже, що проблеми насправді не існує або вона надумана, — каже Лариса Денисенко. — Але це не так. Варто лише глянути на статистичні дані: понад 90% жертв домашнього насильства — саме жінки, на таких же посадах їх зарплатня в середньому на 30% нижча, в Уряді та Парламенті — лише 12% жінок.

Лариса Денисенко та Ірина Славінська Лариса Денисенко та Ірина Славінська

При цьому вона додає, що показники по домашньому насиллю, звісно, не достатньо реалістичні: дуже мало чоловіків наважуються заявляти про домашнє насилля. І в цьому також є нерівність, яку треба долати. Також Славінська вважає, що чоловікам також варто включатися у долання стереотипів про себе.

Також дослідження показують, що в українських ЗМІ жінки фігурують утричі менше, ніж чоловіки, включаючи і банерну рекламу тощо. При цьому контекст, у якому згадують жінок, стереотипізує їх.

— Завдяки всесвітньо відомим жінкам, які мають зірковий статус, наприклад, Емма Вотсон та інші, все частіше піднімається тема захисту прав жінок, — розповідає Ірина Славінська. — Фемінізм стає трендом, як білі кросівки, борода чи сорочка в клітинку.

Також вона наголошує, що в Україні є справді багато жінок-професіоналок у різних галузях. Щоб акумулювати контакти з ними в одному місці, створили сайт «Повага». Там акумульовані знання про жінок у різних галузях, наприклад, політики.

— Повага — це кампанія проти проявів сексизму в ЗМІ щодо жінок, — пояснює Ірина Славінська. — Шкода, якої завдають коментарі та висловлювання, спрямовані на приниження політиків саме за ознакою статі, — це втрачена довіра виборців, і як наслідок — половина населення країни не має свого представництва у владі.

Як відкриті бази експертів змінять українські медіаІрина Славінська про сайт «Повага». Як відкриті бази експертів змінять українські медіа

— Світові дослідження довели, що коли жінку-кандидатку супроводжують коментарі щодо її зовнішності чи сімейних зобов’язань, рівень довіри і поваги до неї як до експерта, спеціаліста різко знижується, — додає Лариса Денисенко. — А тепер уявімо собі, що у чоловіка-кандидата запитують, яким є його улюблений бренд одягу або хто сидітиме з його дітьми, поки він керуватиме країною.

Ірина Славінська наголошує, що в Україні надзвичайно мало жінок-топ-менеджерів. При цьому, вони надзвичайно продуктивні. Наприклад, українську філію «Microsoft» очолює саме жінка. Але це одиничні випадки, і Славінська вважає, що цей досвід потрібно поширювати.

Вона рекомендує почитати на цю тему дві книги: «Включайся» Шерил Сендберґ (інвестиційний директор «Facebook») та «Важкі рішення» Гіларі Клінтон. Вони розповідають, як життя підвело їх до управління і яких успіхів це дозволило досягти, а також розмірковують про фемінізм та місце жінки у суспільстві.

Про автора
Катя Кролевська
Медіа менеджер
Катя Кролевська
19
Останні публікації