«Давайте будувати державу на конституційному патріотизмі» — та інші нотатки з медіафоруму в Львові

Конституційний патріотизм

Звісно, це не єдине, що підняло нас на ноги. Лекція Свободи щороку виголошують на честь нагородження премією імені Олександра Кривенка «За поступ у журналістиці». Цього року, як я вже писала раніше, її отримала Наталія Седлецька.

Наталія Седлецька отримала премію імені Олександра Кривенка "За поступ у журналістиці"

Олександр Кривенко — український журналіст, публіцист, головний редактор, політичний і громадський діяч. Він найбільше відомий як редактор львівських газет «Поступ» і «Post-Поступ». З лютого 1998 до червня 1999 року працював головним редактором «Телевізійної служби новин» на телеканалі 1+1. Кривенко загинув у віці 39-ти років 9 квітня 2003 року в автокатастрофі на трасі Київ — Чернігів — Нові Яриловичі, повертаючись після поминок за загиблим попереднього дня в Іраку відомим українським телеоператором Тарасом Процюком.

Він зробив величезний внесок у розвиток української журналістики зокрема її етичної складової. У пам’ять про Кривенка його львівські друзі щороку 13 травня присуджують премію «За поступ у журналістиці» його імені українському журналістові — носієві цінностей, які плекав Олександр. При цьому в Українському католицькому університеті відбувається «Лекція Свободи» пам’яті Олександра Кривенка. З початком щорічного проведення медіафоруму лекцію промовляють у рамках заходу.

Переказувати цьогорічну Лекцію Свободи я не бачу сенсу — краще переглянути її самому. Тим паче, деякі журналісти вже встигли перекрутити слова Вакарчука. Наведу лише один витяг з неї:

«Пригадую, як у всіх старших людей, та й у нас в дитинстві, у вітальнях стояли серванти з посудом. Цей посуд використовували лише тоді, коли приходили гості. Кожного дня їли зі звичайного старого посуду. Але це був певний символ, якого не можна було чіпати. Коли я запитав у бабусі, навіщо він там стоїть, вона сказала: «Так треба. У людей так прийнято».

Давайте перестанемо дивитися на нашу країну як на вітальню з сервантом, у якому стоїть цей посуд. Давайте замінимо старі меблі на практичні, а самі візьмемо той найкращий посуд і будемо їсти з нього щодня, бо ми того заслуговуємо».

Лекція свободи Святослава Вакарчука

Як створити якісне видання?

Саме так називалася сесія, якої я чекала півдня. Про Віталія Сича я наслухалася від багатьох людей, і це переважно хороші речі. Настав час послухати від нього самого, як працюють професіонали.

Говорить Віталій Сич

Десять кроків до успішного видання (версія Віталія Сича та «Нового времени»)

1.      Цінності. Політичні погляди — це одне, але цінності — дещо більше. «Якщо ви готові робити джинсу і вважаєте всі ЗМІ продажними — вам не до нас», — каже Сич. Цінності «Нового времени»:

• Замовник матеріалу — це читач, і журналісти представляють читачів в діалозі з владою, а не навпаки.

• Редакційний контент і реклама повинні бути чітко розділені, бо довіра — набагато важливіша за гроші.

• Особисті й економічні свободи — це шлях до процвітання та комфортного життя.

• Немає ніяких об’єктивних причин, які б не дозволили Україні стати такою ж розвиненою, як Польща і Чехія.

2.      Аудиторія. Перед усім, треба зрозуміти, яка аудиторія видання. Важливо відзначити собі, хто читач демографічно і по роду занять, які у нього інтереси.

3.      Бізнес-модель. На чому видання буде заробляти гроші? Для «Нового времени» ця формула до недавнього часу була така: «реклама+продажі в роздріб+підписка», а тепер це «реклама+підписка». Сич каже, що дуже серйозно «просіли» рекламодавці в галузі автомобілів та банків.

4.      Команда. «Якщо ви хочете зробити щось хороше, то вам потрібні хороші люди», — каже Віталій Сич. «Новому времени» було трошки легше, бо команда уже сформована. «Але дуже часто потрібно набирати її з нуля, і потрібно бути тут уважним», — додає Сич.

5.      Джерела фінансування. Є три варіанти фінансування: комерційний інвестор, гранти, політики. «Новое время» не приховує імені свого інвестора, і Віталій Сич особисто на Львівському медіафорумі представив його. «Новое время» працює з генеральним директором «Dragon Capital» Томашем Фіалою (до речі, це генеральний партнер медіафоруму). Бізнес-план, який склав Сич у 2013 році, передбачував вихід в прибуток на третій повний рік роботи. Та у зв’язку з військовим конфліктом на сході України видання трохи відстає від плану.

Томаш Фіала (Dragon Capital), інвестор Нового Времени

6.      Дизайн — це важливо і важко. В «Новом времени» довго працювали над усім: шрифтами, відступами, кольоровою політикою. Вони переглянули величезну кількість закордонних видань і взяли від них найкраще, як їм здалося, додавши своє.

7.      Стандарти якості в друкованій журнальній журналістиці. Варто дотримуватися ритму, давати читачеві відпочити (фотографії, інфографіка), робити підписи під фото. Головні правила у редакції Сича — це оперативність, джерела (5-7 джерел, максимально 20% цитат — бажано непряму мову), літературна складова (вступ повинен «чіпляти»), дедлайни (у журналі не може бути порожніх сторінок).

8.      Обкладинка . Нудна обкладинка — це завжди погано. Від неї може залежати до 30% продажів журналу. Для її створення потрібен цікавий матеріал.

9.      Онлайн-стратегія. Поєднання різних медіа. «Новое время» вирішили не робити сайт лише онлайн-висловленням журналу. Тому додали новинну стрічку, блоги та все, що характерне для новинно-аналітичного сайту.

10. Що особливого у вашого сайту? Наприклад, «Новое время» відрізняє від решти майданчик точок зору, це одна з найкращих блог-платформ. Зокрема, вони з дозволу авторів публікують офіційні переклади блогів іноземних експертів.

— Якісні продукти не створюються самі по собі, — завершив Віталій Сич. — В їх основі лежить міцний фундамент і клопітка робота. Фундамент хорошого медіа — це цінності, на яких воно побудоване. Ось що насправді важливо.

Регіональні ЗМІ: як їм це вдається?

Увечері паралельно ішло аж шість сесій. Мені обирати не довелося: найбільше мене цікавило, як успішним регіональним виданням вдалося вижити, та ще й стати успішними. До того ж, саме тут мав би розповідати про успіх Громадського ТБ.Запоріжжя Максим Щербина, але не зміг приїхати.

Зліва направо - Сергій Борис, Тарас Яценко, Олег Онисько, Наталя Курдюкова

Натомість розповідали нам про свої успіхи головні редактори з різних міст України: Тарас Яценко («Твоє місто», Львів), Олег Онисько («Zahid.net», Львів), Сергій Борис («Курс», Івано-Франківськ), Наталя Курдюкова («Накипіло», Харків), Лєра Лауда («Дирижабль», Ямпіль Вінницької області) та Андрій Лохматов («Преступности.нет», Миколаїв). До речі, з самого ранку у Твіттері активно публікували фото з волонтерами видання «Дирижабль». Про особливість цього видання — пізніше.

Модератор Дарія Шевченко спочатку дала на обговорення питання про те, які проблеми є у регіональної журналістики. Між іншим, Дарія — голова ГО «Media Development Foundation», за програмою Міжредакційного обміну якої до Полтави приїздило багато цікавих журналістів, а наші медійники змогли попрактикуватися у виданнях інших міст.

Якщо коротко, ось із чим в регіонах біда:

• Проблеми з кадрами (хоча при великому бажанні можна знайти людей, які ідеально підходять).

• Більшість журналістів невдовзі ідуть у піар, політику, помічниками тощо.

• У вузах готують письменників, а не журналістів.

• Нема конкуренції на ринку журналістів, як у інших професіях.

• Обмежений рекламний ринок. Наприклад, у Івано-Франківську єдиний живий бізнес — будівельний. Але замовники реклами у містечках не надто освічені як рекламодавці.

• Розбалувані громадські активісти, які не розуміють, що є важливіші питання, ніж їхні заходи.

Одним словом, все, як у Полтаві. Загалом, проблеми обговорювало добрі півгодини. Та коли черга дійшла до успіхів, конкретики стало набагато менше.

Здається, найбільше говорили про цінності, цільову аудиторію та місію ЗМІ, а от про конкретні здобутки і — головне — ЯК стати успішним, говорити не дуже поспішали. Ззовні це виглядало не надто переконливо, хоча я точно знаю, що спікери представляли досить серйозні місцеві видання. А коли мова зайшла про фінансування ЗМІ, то й узагалі перейшли на абстрактні категорії. Наприклад, Тарас Яценко («Твоє місто», Львів — нагадую про всяк) відповів так:

— Ми максимально диферсифікували джерела доходів і намагаємося якомога більше заробляти. Треба розвивати цей ринок. Але ми не даємо джинси, не ставимо рекламу, яка не буде цікавою нашій аудиторії.

Як починався "Дирижабль" і що буде далі

Натомість «Дирижабль» — маленьке містечкове видання з Ямпіля Вінницької області — не приховувало нічого. Хоча воно і живе на гранти, та представниця журналу Лєра Лауда вже готує бізнес-модель і планує реально заробляти ЗМІ. Коли її спитали, скільки в середньому отримують працівники видання, вона розповіла без купюр:

— У Ямпілі ми маємо лише 1 журналіста і 1 фотографа, з якого намагаємося зробити журналіста. Маємо двох волонтерок-школярок, яких ви бачили на відео. Верстальник і дизайнер сидять у Вінниці, ще один журналіст у Львові, а головний редактор і взагалі у Києві, — так розпочала Лауда. — Ми вирішили, що людина, яка думає головою, не може жити на 3 тисячі в місяць. Тому головний редактор отримує 10 тисяч гривень, а журналіст на півставки — 4,5 тисячі.

Однак у інших регіональних виданнях, які представляли спікери, також платять журналістам досить пристойні зарплатні: від 3,5 до 7 тисяч гривень в середньому по редакціях.

Все ж, мабуть, для багатьох регіональних ЗМІ такі суми будуть захмарними.