Розмір тексту

Львівський Медіафорум: Що трапилось, коли ЗМІ вийшли в онлайн?

30 травня в рамках Lviv Media Forum мені вдалося потрапити на тренінг Матса Вікмана ― Digital-журналіста та експерта з новітніх технологій Медіаінституту Fojo (Швеція). Він розповідав про те, як у Швеції використовують медіаінструменти у роботі ЗМІ, як знаходять ідеї для винайдення нових форм презентації історій, та головне ― усьому вчив і нас.

Матс Вікман Матс Вікман

― Колись я не міг уявити собі, що мій телефон стане не лише телефоном, і мій годинник не буде просто годинником, ― каже нам Матс Вікман. ― І коли це почало відбуватися, я з нетерпінням чекав, щоб глянути, якими стануть медіа. І я розчарувався, тому що ми все ще використовуємо старі методи для подачі інформації.

Тим часом, наголошує швед, з приходом Інтернету змінилося якщо не все, то дуже багато.

Перед початком тренінгу Перед початком тренінгу

Що відбувається, коли ми виходимо в онлайн?

По-перше, ми ділимося історіями з іншими. І цей процес не можна зупинити. Коли ми розміщуємо щось в Інтернеті, ми думаємо про те, як зробити історію досить цікавою, щоб нею поділилися інші. Люди часто про це забувають, але журналісти повинні про це пам’ятати.

По-друге, історію коментують. Звісно, обговорювати і коментувати можна і газетні статті, але зараз усе по іншому. Навіть якщо редактори відключать функцію коментарів на своєму сайті, люди все одно можуть коментувати статтю у соцмережах, та й будь-де. І це виклик для журналіста. Отож, він мусить думати, як зробити історію цікавою, щоб її коментували та обговорювали.

По-третє, будь-яку історію можна легко знайти. Щоб відшукати якусь газетну статтю, вам доведеться піти в бібліотеку чи в архів. В онлайні це не потрібне. Тому потрібно думати, які слова ви використовуєте, щоб ваш матеріал знайшли ― ключові слова, які є в заголовку, підводці і в самій статті.

По-четверте, ваші історії можна виміряти. Ви знаєте, скільки людей переглянуло статтю, прокоментувало та поділилося нею. З газетами цього не вийде. І за цими вимірами можна визначити, наскільки матеріал чіпляє.

По-п’яте, ваша історія довговічна. В Інтернеті залишається все, що туди потрапляє. Якби літературу почали спалювати, то їх би не змогли знищити до кінця ― назвете мені книгу, якої нема в мережі?

По-шосте, історію можна змінювати. З газетними статтями це не вийде ― вони надруковані раз і назавжди. В Інтернеті можна виправити все. Часом редактори не хочуть друкувати деякі історії, бо не хочуть, щоб вони з’являлися в онлайні. Вони вважають, що якщо люди читатимуть все в Інтернеті, то вони перестануть купувати газети. Але якщо чогось сьогодні нема в мережі, то цього нема взагалі.

Люди читають переважно ліву частину монітору Люди читають переважно ліву частину монітору

Як люди читають?

Медіа-консультант світового рівня і один із найвпливовіших американських паблішмент-дизайнерів Маріо Гарсіа був одним з перших, хто відслідковував, як люди читають. І коли він це зробив, то газети змінилися. Вони почали використовувати картинки, бо люди звертають увагу спочатку саме на них. Цікавезне інтерв’ю з Маріо Гарсією можна почитати тут.

Маріо Гарсіа Маріо Гарсіа (Фото - ifra.com)

А як люди читають? Вони не читають. Вони сканують. Це означає, що читачі затримуються, лише якщо їхній погляд зачепиться хоча б за один елемент статті.

Також, якщо текст не перевантажений значенням. Золоте правило, за словами Матса Вікмана: «Один абзац ― одна думка».

До того ж, скільки людей ― стільки, в ідеалі, і форм подачі інформації існує. Звісно, на всіх журналіста не вистачить, але, зрештою, є універсальні інструменти, які вже сьогодні доступні навіть початківцю. Наприклад, можна взяти за правило подавати важливі історії «пакетно»: кількома способами одразу. Це можуть бути навіть цілком автономні статті. Головне, що при цьому з’являється свобода вибору: читач сам обирає, як дізнаватися про події. Текст, аудіо, відео, картинка ― ми не завжди знаємо, що саме шукає читач. Тому варто давати йому вибір.

Слайд-шоу зі звуком - щось новеньке для нас? Слайд-шоу зі звуком - щось новеньке для нас?

Текст обов’язковий?

Планувати медіазасоби треба наперед ― так історія отримає шанс на продовження. Якщо з події можна отримати відео ― воно повинне бути. Якщо аудіозапис інтерв’ю ― дістань його. Фоторяд ― must have. Стрім ― вперед, потрібен лише смартфон (у кого його нема?). Різноманіття методів дозволяє майже повністю відмовитися від тексту. Натомість дуже часто ми імітуємо газету в Інтернеті. Але люди не читають. Якщо можна зробити матеріал лише з фото ― треба робити лише з фото.

Часом і картинок недостатньо, щоб передати всю історію. Часом потрібне відео, особливо якщо мова іде про емоційно навантажені події. Або якщо фонові звуки відіграють роль. Відео зі звуком зачіпає більше органів чуттів, включаючи і «емоційний орган». Завдання відеорпортажу ― щоб глядач відчув себе присутнім.

https://youtube.com/devicesupportВсесвітньо відоме відео про маленьку сирійку, яка постраждала від конфліктів у країні

У відео можна використовувати і текст ― титри, заголовки тощо.

Розповідь про місто ― також можливість використовувати відео-слайдшоу. Тут  журналіст вирішує, яка швидкість слайд шоу. А от у фото-слайдшгй ― вирішує читач.

Відео повинне зворушувати, викликати емоції, почуття, містити драматизм. І воно повинне бути формату Youtube, а не телебачення. До того ж, нам відкрилися нові перспективи: не обов’язково тримати камеру самому ― є Go Pro камери, дрони, користувачі у Youtube. Можна робити вражаючі комбінації різних зйомок.

https://youtube.com/devicesupportЗйомка з кабіни

Ще один інструмент, про який ми забуваємо ― карта. Дуже зручний інструмент ― Google maps. Якщо географічне місце важливе, то варто використовувати карту. Люди насправді не дуже добре знають географію. Можливо, місце, зображене на карті, важливе для читача ― воно недалеко від місця його народження, чи там живе його друг. Або якщо перекривається частина міста для певного фестивалю ― також важливо.

Як у шведських ЗМІ використовують карти Як у шведських ЗМІ використовують карти

Інший якісний інструмент ― панорама. Наприклад, панорама London Gigapixels. Здається, ще трохи ― і заглянеш  вікна до лондонців.

Можна поєднувати панораму та аудіо. Наприклад, так робить Мартін Едштром, розповідаючи про табір Заатарі для сирійців, що у національному конфлікті втратили житло. Тут поєднується аудіо, панорама, текст, гігантська частина інтерактиву.

Коротко про інші інструменти:

  • Таймлайн ― допомагає зобразити подію від першого дня до останнього на одному екрані. Постійно можна додавати нові елементи до історії. Наприклад, Таймлайн «The Gardian» про Арабську весну.
  • Чат-руми ― допомагає спілкуватися з аудиторією. Можна робити текстові (наприклад, під час суду) та фото-онлайни (з пожежі, наприклад) з допомогою чат-руму, отримувати відгуки на матеріали.
  • Квести ― допомагає розважити аудиторію і дізнатися про неї більше. Наприклад, якщо пишеться щось про екологію, або дорожній рух ― можна перевіряти знання читачів у розважальній формі. Медуза робить щось подібне. У Швеції також є така практика ― Квест «Чи назвете ви всіх швецьких прем’єр-міністрів?»
  • Хештеги ― допомагають підключити до створення матеріалу аудиторію. Наприклад, у Швеції створили хештег #varmland121212 про те, як шведи проводять 12 грудня 2012 року (нібито чарівна дата). Їм навіть не знадобилися власні фотографи.

Про автора

Катя Кролевська

Катя Кролевська

Медіа менеджер

19
Останні публікації:

Полтавщина:

Наш e-mail:

Телефони редакції: (095) 794-29-25 (098) 385-07-22

Реклама на сайті: (095) 750-18-53

Запропонувати тему