3.09.2014 | 9:36

Микола Бердяєв – філософ свободи, віруючий вільнодумець

Покійний отець Олександр Мень вважав Бердяєва філософом XXI століття, випадково потрапившим у XX ст.  Його духовна спадщина, пройнята високим пафосом свободи та поваги до людської особистості, в наш час покликана відіграти особливу роль.

Видатний філософ XX століття Микола Бердяєв (1874 – 1948 рр.) народився в Києві. Його батько був кавалергардським офіцером. По материнській лінії Микола Олександрович нащадок князів Кудашєвих, дід його, генерал, отаман Війська Донського, прославився тим, що не побоявся відстоювати козачі вільності від самого Миколи I, прадід теж був генералом. Всі вони були георгіївськими кавалерами.

За дворянською традицією майбутнього філософа готують до військової кар’єри. Батьки віддають його в Київський кадетський корпус, але всупереч волі рідних він по закінченню цього закладу вступає до Київського університету на природничій факультет, через рік переводиться на юридичний. Інтелектуальне життя Росії того періоду відбувалося під знаком бурхливого захоплення марксизмом, пройшов через це й Бердяєв. Згодом марксизм для нього стане неприйнятним, перш за все тому, що в  цій ідеології «решительно отвергаертся самоценность прав личности». Бердяєв вважав себе вільною людиною і прагнув свободи. У становленні особистості філософа величезне значення мали Достоєвський і Л. Толстой. Він завжди відчував себе поєднаним з героями їх романів.

З дитинства Бердяєв вирішив, що не буде служити, прагне повного розриву зі своїм барським минулим. В аристократичному середовищі він не бачив справжнього аристократизму, але спостерігає чванливість, презирство до нижчих, замкненість. На його думку в Російській імперії не було справжніх аристократичних традицій. Тому: «Разрыв с окружающей средой, выход из мира аристократического в мир революционный – основной факт моей биографии…» - писав філософ. 

 У 1898 році молодого Бердяєва заарештували за пропаганду соціалістичних ідей, виключили з університету і відправили у заслання до Вологодської губернії, а згодом повернули - у  Житомир. Бердяєв згадує як наступного дня, після арешту до них у Лук’янівську тюрму приїхав Київський генерал – губернатор, генерал–лейтенант Драгомиров, з яким у його батьків були дружні стосунки. Драгомиров зайшов разом із жандармським генералом і прокурором. Губернатор виголосив цілу промову, з якої Бердяєву запам’яталися слова: «Ваша ошибка в том, что вы не видите, что общественный процесс есть процесс органический, а не  логический, и ребёнок не может родиться раньше, чем на девятом месяце». Жандармський генерал, який терпіти не міг Драгомирова й постійно писав на губернатора доноси, підозріло на нього подивився.

         Ще в студентські роки, в університеті він багато й системно займається філософією. У 1899 р. виходить з друку перша його теоретична  стаття, а в 1901 р. перша книга «Субъективизм и индивидуализм в общественной философии».Через всю працю стверджується абсолютна цінність понять, які стануть ключовими для всього наступного розвитку філософії Бердяєва: особистість, свобода, творчість.

Вже за життя його називають філософом свободи, «бранцем свободи». Він поклав в основу своєї філософії не буття, а свободу. «В свободе скрыта тайна мира, Бог захотел свободы, и отсюда трагедия мира. Свобода не легка, как думают её враги, клевещущие на неё, свобода трудна, она есть тяжёлое бремя. Я всегда думал, что свобода аристократична, а не демократична. Огромная масса людей совсем не любит свободы и не ищет её. Темы о личности и о свободе остались моими темами на всю жизнь », - писав філософ в своєму «Самопізнанні».

Бердяєв не був по-справжньому політиком, але не був і байдужим до політики. Всі політичні прогнози Бердяєва, нажаль справдилися. В статті, написаній у 1907 році, яка увійшла до його книги «Духовна криза інтелігенції» він передбачив, що коли в Росії настане час справжньої революції, то переможуть більшовики. Заздалегідь до революції 1917 року він писав, що ця революція буде ворожею до свободи і гуманності. Чому?

«Несчастъе её (революции) было не в том, что она была преждевременной, а в том, что она была запоздалой. Самодержавная монархия не столько была свергнута, сколько разложилась и сама пала. Характер русской революции определился тем, что она была порождением войны. В стихии большевитской революции меня более всего поразило появление новых лиц. Появился новый антропологический тип, в котором уже небыло доброты,…Новый антропологический тип вышел из войны, которая и дала большевитские кадры. Это тип столь же милитаризованный, как и тип фашистский» («Самопознанние»).

Пошук істини задля звільнення від духовного рабства  основний стимул філософської діяльності Бердяєва.

У 1911 р. виходе з друку «Філософія свободи», а в 1916 р. – «Сенс творчості. Досвід виправдання людини», в 1918 р. – «Доля Росії. Досвід психології війни і національності». У 1919 р. Бердяєв засновує в Москві Вільну академію духовної культури, читає в ній курси з філософії релігії і історії, долучає до цієї роботи таких мислителів і поетів, як А. Білий, В. Іванов, Ф. Степун, С. Франк. Бердяєв стає активним пропагандистом ідеології нової релігійної свідомості, одним з важливих постулатів якого стає необхідність духовної реформи православної церкви и християнської релігії, бо вони мають відповідати новій історичній епосі й новій культурі. В нашій сім’і, згадує Бердяєв не було традиційної православної атмосфери. Батько був вольтеріанцем-просвітителем. Лише на початку московського періоду свого життя філософ відчуває красу старовинних церков і православного богослужіння і переживає щось схоже на те, що більшість переживає в дитинстві. «Я не богослов. Я представитель свободной религиозной философии. Я, по совести, не могу себя признать человеком ортодоксального типа, но православие мне было ближе католичества и протестантизма, и я не терял связи с Православной церковью, хотя конфессиональное самоутверждение и исключительность мне всегда были чужды и противны» («Самопознание»).   

У 1918 році публікується його нова книга «Філософія нерівності». Ось цитата з неї: «Социальное движение, построеное исключительно на принцыпе классовой борьбы, культивирует не высшие, а низшие инстинкты человеческой природы. Оно является не школой любви, а школой ненависти». Для автора це була дуже небезпечна на той час книга, але він продовжує вести себе незалежно. Його було обрано професором Московського університету під час лекцій він критикує марксизм. Бердяєв засновує Вільну академію духовної культури, в якій читали лекції з філософії релігії та культури. Тут теж своїх думок не маскували, висловлювалися вільно. Влада не залишила поза увагою його бурхливу діяльність. У 1920 році професора заарештували і привезли у внутрішню тюрму ВЧК- «Лубянку». Його допитує особисто Дзержинський. Філософ виголошує тривалу промову, в якій пояснює, чому він не сприймає радянську владу. Відвертість Бердяєва сподобалась залізному Феліксу і його відпустили.

У 1922 році Бердяєва знов заарештовують і разом з іншими,  антирадянські налаштованими діячами російської культури (більше двохсот осіб) на «філософському пароплаві» за наказом Леніна відправляють з Росії до Європи.

 У Берлині і Празі у 1923 році  видаються  праці Бердяєва: «Філософія моральності», «Сенс історії», «Світосприйняття Достоєвського», а в 1924-му вийшла праця «Нове середньовіччя», в якій філософ розмірковує про сучасну епоху, російську революцію, демократію, соціалізм і теократію.Книгу було видано чотирнадцятьма мовами, що зробило Бердяєва відомим у Європі.

У 1924 році Бердяєв переїжджає до Франції і оселяється в  передмісті Парижу та віддається творчій філософській роботі. Одна за одною виходять з друку  праці: «Філософія вільного духу», «Про призначення людини. Досвід парадоксальної етики», «Я і світ об’єктів. Досвід філософії самотності і спілкування», «Доля людини в сучасному світі», «Витоки ї сенс руського комунізму», «Самопізнання» ( Досвід філософської біографії ) і багато інших цікавих праць, самі назви, яких багато про що говорять.

 Творчість Бердяєва в Радянському Союзі замовчувалася, в той час, коли в Західній Європі і Азії все більше зростала його популярність: в 1947 р. Кембриджський університет присвоїв Бердяєву ступінь почесного доктора, його висувають на здобуття Нобелевської премії, але 23 березня 1948 року під час роботи за столом закінчується життєвий шлях великого філософа.

 За рік до смерті він з гіркотою писав про долю своїх ідей на Батьківщині: «Я очень известен в Европе и Америке, даже в Азии и Австралии, переведён на много языков…Есть только одна страна, в которой меня почти не знают, - это моя Родина». Знали. Потаємно читали! Нині в Росії Бердяєва перевидають. Першою була опублікована філософська біографія «Самопознание» (тираж півмільйона, 2006 рік). Сьогодні, як це не дивно, найбільше Бердяєва видають у Китаї. Філософія видатного мислителя, вихідця з України, філософа і публіциста була спрямована у майбутнє. «Я обращён к векам грядущим, когда элементарные неотвратимые социальные процессы закончатся». Покійний отець Олександр Мень вважав Бердяєва філософом XXI століття, випадково потрапившим у XX ст.  Його духовна спадщина, пройнята високим пафосом свободи та поваги до людської особистості, в наш час покликана відіграти особливу роль.

Про автора
Дмитро Хрістов
Магістр філософії Тартуського університету
Дмитро Хрістов
14
Останні публікації