27.07.2015 | 21:42

Перспективи і проблеми інтеграції Української освіти до Європейського освітнього простору 2012-2015

Спроба аналізувати, узагальнити та систематизувати інформацію, яку знайдено у вільному доступі. 

У піблікації здійснена спроба аналізувати, узагальнити та систематизувати інформацію, яку знайдено у вільному пошуку по Інтернет ресурсам, які присвячені проблемам інтеграції української освіти до європейського освітянського простору, але плагіату у статті не має. 

Стаття задумана в 2012 році, як реакція на відсутність відчутних на низовому рівні зрушень в питаннях реформування освіти, наприкінці 2012 року була і написана. Але неопублікована в наслідок бажання автора доповнити ії. Але слід відмітити, що на липень 2015 року так і не вдалося знайти матеріали у бажаному обсягу, тому матеріали не претендують на масштабне послідовне дослідження, але зроблена спроба розглянути принципи реалізації певних заходів для поступового включення України в Європейський освітянський простір, приділена увага питанням реформування сучасної Української системи освіти з огляду на нові світові стандарти. Визначаються основні шляхи цього процесу на перспективу. Реформи в освіті, які відбуваються в різних країнах, обумовлюються об'єктивними вимогами розвитку економіки, науки і техніки.

За роки незалежності Україна, на жаль, не змогла подолати соціально-економічну кризу, яка проявляється і в системі освіти. Більш того, як бачимо за результатами закінчення 2012 року, криза поглиблюється. (О_о! що казати тепер про 2015 рік? прим. автора.)

Саме такий висновок напрошується, спостерігаючи за падінням рівня фінансування освіти на районному і міському рівні за останні роки.

Остаточно редагуючи цю роботу на початку березня 2013 р., автор відзначає, що за результатами перших двох місяців 2013 року, на рівні галузі освіти місцевого рівня, криза відчувається більше, ніж здавалось очікуваним в кінці 2012 р.

Реформи в сфері освіти настільки поверхові і не скоординовані, косметичного характеру, що не вирішують проблеми зниження якості освіти, розрив інформаційних зв'язків, девальвації статусу вчительської, викладацької діяльності. Цікаво, що реформуванням того, що потрібно реформувати займається те саме відомство, які і потрібно реформувати перед початком будь яких спроб реформувати освіту будь якого рівня.

Дає також взнаки залишковий принцип фінансування, відсталість матеріально-технічної бази, неадекватні пенсійне забезпечення і соціальний захист викладачів і студентів.

Важко поєднати фактичний стан справ з рухом у Європейському напрямку. Процес об'єднання Європи супроводжується формуванням спільного простору в усіх галузях. Освітянські чиновники України багатьох рівнів в усіх телеінтерв’ю з впевненістю говорять на зразок такого: «Україна чітко визначила орієнтир на входження до освітнього й наукового простору Європи, здійснює модернізацію освітньої діяльності в контексті європейських вимог, працює над практичним приєднанням до Болонського процесу».

Це не може не радувати та не надавати оптимізму, адже колись кількість має перерости в якість, хоча б за життя сьогоднішніх першокласників.

Підготовку кваліфікованих працівників для ринку праці всі вважають одним з основних завдань освіти. Існує організаційна складність системи освіти та необхідність реформування багатьох її аспектів в Україні, які часто взаємозалежні. Необхідно аналізувати взаємозв’язок результатів освітньої діяльності та потреб української економіки. Це питання актуальне та мало досліджене.

Ринок (ознаки ринкової економіки) і політична свобода (умовна) все ж кардинально змінили середовище, в якому функціонувала освітня система за радянських часів. Однак сама освітня система у своїй основі залишилася без змін.

Це в повній мірі, наприклад, зокрема стосується системи управління освітою, системи органів управління. В державі здійснено окремі косметичні коригування системи освіти, проте функції основних інституцій, зокрема які визначають професійні стандарти, оцінювання якості освіти, формування та розподіл державного замовлення, збережено.

Тому зміст освіти перестав відповідати вимогам сучасного суспільства та конкурентного ринку. (Хоча і до всяких змін формацій, питання відповідності запитом радянської економіки, отриманих у радянському ВНЗ знань та умінь, також має достатньо приводів для критики)

З’явилися нові спеціальності й напрями підготовки, проте відсутня базова громадянська освіта та навчання поведінки на ринку.

Тобто певний, звичний зв’язок між освітою та ринком праці, створений за умов командної економіки, втрачено, а основи нового ланцюжка не закладено. Тому, хто не може це сприйняти і жити за цих обставин, хто не знайшов себе в цих умовах, хоче емігрувати.

Скорочена мотивація потенційних емігрантів: «так» і «тут» жити неможливо і в багатьох випадках важко з цим сперечатися. На побутовому рівні всі можуть привести приклади своїх друзів, родичів, знайомих, які виїхали за кордон і там почуваються відмінно і незрівнянно.

Однак, не треба думати, що «там» життя краще, адже там теж життя - не цукор. «Там» теж безробіття, особливо серед молоді. І не дарма в Європі розмовляють про подолання безробіття серед молодих європейців і підвищення пенсійного віку.

Про це детальніше можна дізнатися у даних сайту http://www.statista.com/ «Youth unemployment rate in EU member states as of November 2014 (seasonally adjusted)» (примітка автора у 2015 р. Сьогоднішні події в Греції також багато про що говорять. )

Звісно, багато чого залежить від самої людини. Але чинники кризи, що перманентно відбувається. як в Україні так і в Європі, не можна ігнорувати, яким би натиском і вольовими якостями не мав шукач.

Це дуже болісно спостерігати на прикладі випускників місцевого Полтавського педагогічного ВНЗ, які не знайшовши першого робочого місця у Полтаві, намагаються працевлаштуватися в школи Полтавського району, але не знаходять вільних і тут місць. (Примітка автора: дана стаття була написана у 2013 році, а у 2015 з критичними зауваженням з цього приводу вже публічно виступає начальник Департаменту освіти і науки Є.Ленський)

Було б дуже гарно підвищувати рівень педпрацівників району за рахунок «свіжих» педагогічних кадрів міського рівня, але практично це не трапляється. Адже якщо роботи або можливостей для бізнесу та кар’єрного зростання немає, то риси характеру і витримка ні до чого.

Тому, поки що вчитель сільської школи після уроків в багатьох випадках вдома розпочинає другу зміну не з книжками для самоосвіти, а зазвичай подекуди з прибирання в приміщеннях для утримання курей, корів, свиней.

Україна в цьому плані - показова країна. Держава не забезпечує роботою, а дрібний бізнес планомірно знищує і всіляко не дає йому розвиватися. Для підприємця, у якого 1-2 робітника все дуже мало радісно. Фактично, Україна позбавляє себе і робочих рук, і виробництва, і, як підсумок, наповнення бюджету. Однак, це ні владу, ні опозицію не хвилює до того ступеню, що б це хвилювання відчувалося на місцях.

Чи е відчутний сенс від соціальної реклами про шкоду паління й алкоголю, якщо ні один підліток або молода людина не може знайти собі роботу? Не має свого житла, що б дивитися вдома фільми, слухати музику, читати книжки або (хоча б) спілкуватися в Інтернеті.  Що йому залишається ще робити, враховуючи те, що влада планомірно знищила будь-який доступний для дозвілля молоді спосіб, причому, роблячи це з завидною постійністю з 1991 року?

Робота за спеціальністю - фантастичний міф для більшості молодих українців, адже якщо і можна знайти таку, то заробітна плата там буде становити суму не сумісну с життям. Але і цю роботу отримати можна лише якщо до цього у молодого спеціаліста звідки-то візьметься 2-5 років досвіду роботи за спеціальністю, яку він тільки закінчив отримувати.

З одного боку, кваліфікація багатьох випускників вузів не дозволяє їм отримувати ту роботу і зарплату, яку б вони хотіли. З іншого - роботодавці майже завжди хочуть обдурити і обдурити молодь, заощадивши на них.

Смутними виглядають і перспективи молодих працівників в інформаційній сфері, які стоять у нормальних країнах тисячі доларів, а в Україні їх робота оплачується в рази менше. Крім оплати ще і відсутні інші, не матеріальні засоби мотивації таких працівників до роботи на благо держави.

Якщо у 90-е всі ринки м. Полтави були заповнені працівниками з вищою педагогічною освітою, то тепер у сфері обслуговування й торгівлі можна зустріти і фінансистів, юристів, і банкірів разом з інженерами, технологами та будівельниками. Навіщо напружуватися, якщо за це ніхто не заплатить? Але чи не деградація це?

Звичайно, всі ці «зайві» люди могли б не залежати ні від кого і зайнятися власним бізнесом або працювати за наймом в пристойних компаніях. Але, може здатися, що держава ретельно стежить за тим, щоб бізнесом в Україні могли займатися і отримували прибуток тільки особливі категорії осіб. Виходячи з цього, малий і середній бізнес, незважаючи ні на які рейтинги і «покращення» падає в безодню, звідки вже не підніметься.

У приватний розмові державний реєстратор розповідає, що комерційних юридичних осіб та ФОПів закривається значно більше, ніж відкривається і це відбувається щоденно. Щоденно закривається декілька ФОПів або юридичних  осіб. Податківці в свої розмовах і документах оперують термінами «економічно активні підприємства», тобто інші підприємства – це ті, що не дійшли до реєстратора, що б закритися, так як закритися значно складніше, ніж відкритися. 

Питання хто буде платити податки, в т.ч. для утримання освіти, коли буде знищений останній підприємець залишається поки що без відповіді.

Про автора
Євгеній Калінічук
Магістр державного управління
Євгеній Калінічук
19
Останні публікації