Декілька слів про можливі напрямки модернізації системи оподаткування та документообігу.

Взагалі, податок виступає потужним економічним фактором у фінансах підприємства, якого намагаються обґрунтовано уникнути чи мінімізувати, і саме цю економічну закономірність потрібно використовувати державі на свою користь, а не йти всупереч їй.

Потрібно започаткувати якийсь податок на низьку освіту. На роботу не за дипломом, на низьку зарплатню…  на все-все, що пов’язано з якістю отриманої освіти і подальшим іі застосуванням. Нехай це будуть копійчані податки, але у супермаркеті люди звертають увагу на найменші різниці у цінниках на однакові товари. 

Так і в цьому випадку сплата найменших податків буде стимулювати і щомісячно нагадувати, що залишатися на місці неможна, не навчатися новим спеціальностям не можна і таке інше. Передбачити сплату таких податків потрібно власноруч у касі банку або у банкоматі купюрами, які потрібно виймати вже з кишені. (а не відраховувати з заробітної платні, так як при цьому не досягається потрібний психологічний ефект). 

Якщо не ставити на меті 125% збору цих податків (як це буває з іншими податками), і взагалі не мати на мені відчутних реальних зборів, можна не мати великих витрат на адміністрування цього податку. Нехай багато людей будуть забувати своєчасно сплатити, але ризики негарних наслідків від не сплати податків будуть постійно нагадувати фізичній особі про те, що буде закладено таким податком. З адмініструванням податку можна обмежитися вимогою до роботодавця отримати довідку в ДПІ від щойно працевлаштованого працівника про повноту сплати податку. Нехай це буди 4 грн. на місяць. 

Для зменшення соціального напруження, від таких податків можна звільнити всіх, хто вже розпочав навчання у ВНЗ (обирав спеціальність до набрання чинності нормативних актів про такі податки) і деяких інших категорій (яких саме сподіваюсь підкажуть коментатори) наприклад з певного віку, більшого від «середнього». 

А нових абітурієнтів перспектива сплати податків в подальшому, якщо буде невірно обрано ВНЗ, що надає «погану» або непотрібну освіту буде дещо стимулювати до глибших розмірковувань з вибору ВНЗ.

Зрозуміло, що найтяжчим у сплаті він буде для найбідніших, і найлегшим для заможних громадян, але головне, що підсвідомо спонукатиме кожного громадянина і зацікавленого працедавця шукати шляхи для подолання бідності і неосвіченості кожного конкретного громадянина або своїх дітей. 

Стосовно цього податку доцільно скасувати принцип обов’язковості. Тобто його можна і не платити, але разом з тим мають втрачаються права на щось дрібне навіть, обмеження чого має заважати хіба що на психологічному рівні.

Старі принципи оподаткування від отриманих доходів не завжди витримують перевірку часом, на сьогодні доцільно податкову систему трошки модернізувати і повернути на користь держави та суспільству, як засіб боротьби із неприйнятними соціально-економічними явищами.

Електронне урядування в майбутньому безумовно змінить відношення людей до влади, дасть нову якість відносин між громадою і владою, але як його впроваджувати, якщо так багато чого (и кого) не готове (готові) до цього? Якщо населення не стане краще харчуватися, то принаймні усунеться частина невдоволення від складнощів з певними процедурами. 

Оподатковувати бажано те, з чим потрібно боротися – наприклад після податку на низьку освіту, на роботу не за дипломом, можна оподатковувати паперові документи та паперовий документообіг! 

Наприклад найперші думки з цього приводу: сплачує податок фізичні особи (особливо – юридичні!), які не мають зареєстрованого електронного підпису. Розмір податку – дві вартості реєстрації. (звісно з реєстрації потрібно усунути механізми викачування грошей)

На перших порах впровадження таких оригінальних податків, це можуть бути лише особи у віці до 45 або 35 років. Також оподатковуються установи, керівники, заступники, головні бухгалтери та їх заступники, яких не мають електронного підпису, як посадові особи. 

Далі: установа «А», надіслала в установу «Б» паперовий документ, замість електронного, підписаного електронними підписом. 

За підсумками кварталу, (по зразку з отриманими прибутками) установа «Б» інформує податкову інспекцію відповідною декларацією про кількість отриманих паперових документів (зареєстрованих у книзі вихідної документації) та копію декларації має надіслати в установу «А», що б ті сплатили податок. От тоді сама основа «Б» буде під всілякими приводами уникати отримувати паперові документи, що б не мати складнощів з деклараціями. 

Звісно, що це концептуальні ідеї, а не готові механізми. Навіть концептуальні ідеї самих ідей. Шановні коментатори вкажуть на ії недоліки. 

Але навряд хто зможе заперечувати, що зменшення паперового обігу дасть багато імпульсів розвитку для багатьох систем і створюватиме більше можливостей для організації відкритої публічної системи управління. Ускладнить можливості приховування інформації.

Враховуючи зростання вартості паперу протягом 1 кварталу 2015 року і  зростання вартості споживчого кошика в цей період (мінімального набору найнеобхідніших для повноцінного життя середньостистичного бюджетного працівника,і його родини, продуктів харчування, товарів непродовольчої групи та різноманітних послуг) більшість працівників державних органів втрачають можливості продовжувати нести витрати з заробітної платні на обслуговування паперового діловодства у своїх організаціях, підрозділах та органах. Також це може стосуватися і витрати дрібних підприємств реального сектору економіки і фізичних осіб-підприємців, у яких витрати на паперове діловодство можуть ставати відчутними. 

Наявна промисловість України виробляє переважно газетний та офсетний папір, а також картон. В незначній кількості виробляється офісний папір, але якість вітчизняного офісного паперу залишається непридатною для використання для друку за технологіями, що застосовуються у звичайних «лазерних» принтерах та поширеному копіровальному обладнанні. Висока вартість офісного паперу зумовлена дефіцитом целюлози — основної сировини при його виробництві. Єдиним підприємством, що виробляє целюлозу в Україні, є Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат. Його виробничі потужності, введені в експлуатацію 50 років тому, потребують серйозної реконструкції.

Нереалізована потреба у целюлозі покривається тільки за рахунок імпорту. Усе це значно підвищує вартість виробництва офісного паперу в Україні, що поряд з тенденцією суттєвого зростання курсу валюти відносно до гривні, створює передумови неможливості державному службовцю продовжувати практику придбання паперу за рахунок заробітної плати.

Оприлюднені Держкомстатом (http://www.ukrstat.gov.ua/) дані про середню заробітну плату за регіонами в 2014 році (у розрахунку на одного штатного працівника) свідчать про те, що державні органи виплачують своїм працівникам заробітну плату навіть значно меншого розміру, аніж середня заробітна плата в регіоні. 

Тому вважається не правильним продовження практики на забезпечення наявності паперових копій документів в умовах незабезпечення папером. В умовах відсутності паперу і технічних умов для друку, слід визнати правомірним зберігання документів, які утворюються під час виконання працівниками своїх посадових обов’язків, тільки у електронному вигляді. Потрібно визнати правомірним організацію друку тільки тих службових документів, наявність яких в паперовому вигляді виключно необхідна (за законодавством) для здійснення органом управління своїх прямих функцій і місії. 

В переважній більшості випадків функціонування установи, важливим є наявність певної інформації, можливість безперешкодного і оперативного користування нею широким колом працівників, не важливим паперове підтвердження того, що така інформація наявна.  

Слід зазначити, що створення справжнього електронного документообігу цілком можливо. Це може відбутися у відповідності до постанови Кабінету Міністрів від 28 жовтня 2004 р. № 1453 «Про затвердження Типового порядку здійснення електронного документообігу в органах виконавчої влади» та Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» від 22.05.2003 р. № 851-IV. 

Разом з тим, слід і важливо зазначити, що має місце бездіяльність більшості державних органів у питаннях здійснення мінімізації витрати на придбання паперу і мінімізації інших офісних витрат, створення умов для ефективної оперативної взаємодії працівників і підпорядкованих закладів освіти. 

Постановою Кабінету Міністрів України від 06 серпня 2014 року № 311 «Про утворення територіальних органів Державної фіскальної служби та визнання такими, що втратили чинність, деяких актів Кабінету Міністрів України», утворено юридичну особу публічного права - Інформаційно-довідковий департамент ДФС, у складі якого функціонує Акредитований центр сертифікації ключів (http://acskidd.gov.ua/)

 Метою діяльності Акредитованого центру сертифікації ключів є безкоштовне надання послуг електронного цифрового підпису органам державної влади, органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам та організаціям всіх форм власності, іншим суб’єктами господарської діяльності та фізичним особам. Працівники органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій державної форми власності особисто генерують ключі електронного цифрового підпису безпосередньо в установі або в акредитованому центрі сертифікації ключів.

Беручи до уваги Закон України «Про електронні документи та електронний документообіг » від 22.05.2003 р. № 851- IV маємо безпосереднє підтвердження того, що електронний первинний документ має повну юридичну силу так само, як і звичний для всіх паперовий документ. Закон містить наступні положення: електронний документ — це документ, інформація в якому міститься у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа — стаття 5 Закону № 851; електронний документ, який містить всі необхідні реквізити та ЕЦП уповноваженої особи, вважається оригіналом — стаття 7 Закону № 851. У цій же статті сказано, що паперовий документ є візуальним відображенням електронного документа, і може використовуватися тільки як копія електронного документа; юридична сила електронного документа не може заперечуватися через те, що він складений в електронному вигляді — стаття 8 Закону № 851

Згідно ст. 3 Закону України від 22.05.2003 р. № 852- IV «Про електронний цифровий підпис», такий підпис вважається аналогом власноручного підпису уповноваженої особи або «мокрої» печатки, якщо під час підписання електронного документа дотримані всі необхідні умови: електронний цифровий підпис підтверджено з використанням посиленого сертифіката ключа за допомогою надійних засобів цифрового підпису; під час перевірки використовувався посилений сертифікат ключа, чинний на момент накладення електронного цифрового підпису; особистий ключ підписувача відповідає відкритому ключу, зазначеному у сертифікаті.

Враховуючи вище зазначене, очевидно те, що електронний документ (в тому числі і первинний бухгалтерський та будь-який), який складений відповідно до законодавства і підписаний електронним цифровим підписом має таку ж юридичну силу як і, звичний паперовий документ і є оригіналом. 

Отже цілком аргументовано можна стверджувати, що наявні всі законодавчі і організаційні можливості та підґрунтя для ліквідації ганебної практики примусу рядових працівників нести витрати на папір для друку за рахунок заробітної плати державного службовця, в умовах повної можливості безкоштовної мінімізації паперового документообігу до рівня повної відсутності паперових документів у всіх випадках, крім тих, коли обов’язкова наявність паперової копії прямо передбачена діючим законодавством для певного виду (зразку, типу) документу.      

Запрошую коментаторів то коментування. Звісно, почати, як вже вийшло у звичку у цьому блозі, потрібно з особистості автора, дати оцінки стилю, орфографії і пунктуації, поставити медичні діагнози и визначити психічні захворювання. Якщо ви повністю дотримувалися звичних для себе звичок коментування, на сам текст по суті уваги можна вже і не звертати.

p.s. Початок статті навіяно статтею Кушніра Івана: «Податок на бідність, як засіб її подолання» http://blog.ubr.ua