Мамай. Бреше, як Сірко на вітер (IX частина)

Як і слід було очікувати, 27 червня минулого року Мамай до суду не з’явився. Його представник Олександр Ковжога повідомив, що не зміг передати повістку, оскільки той не відповідав на його телефонні дзвінки. І зв’язатися зі своїм довірителем іншим чином йому не вдалося (за понад тиждень!).

А на роботу того дня Олександр Федорович виходив. Відповідно до табеля обліку робочого часу відпрацював 6 годин (як не як п’ятниця – скорочений день, до того ж напередодні свята, Дня Конституції, котру наш мер шанує, як і всі інші закони України).

З початку липня Мамай зробився тимчасово недоступним для правоохоронної системи.

Уранці 3-го числа судове засідання знову відбулося без його участі. Повістка, надіслана кур’єрською поштою на домашню адресу градоначальника, повернулася через закінчення строку зберігання. Вочевидь, забрати небажану рекомендовану кореспонденцію з поштового відділення Олександр Федорович не схотів.

Не зарадило й паралельне направлення повістки за місцем роботи. Звідти надійшов лист Виконавчого комітету Полтавської міської ради, підписаний секретарем ради Деркач О.А. З’ясувалося, що згідно з розпорядженням міського голови № 254-в від 01.07.2014 р. Мамай О.Ф. з 1 по 3 липня знаходиться у відпустці за сімейними обставинами, тому виклик до суду йому передано не було.

Враховуючи систематичну неявку особи, котра притягується до адміністративної відповідальності, до суду, його відмови від отримання повісток, суддя знову зобов’язала міліцію привести правопорушника примусово.

Однак УБОЗ УМВС України в Полтавській області не зумів забезпечити виконання відповідних приписів ні 3 липня на 14-ту годину, ні 4 та 24-го числа цього місяця, ні 7 серпня. У зв’язку з відсутністю Мамая за місцем роботи та реєстрації. До того ж підлеглі йому працівники міськвиконкому відмовлялися інформувати правоохоронців про місце перебування свого патрона та причину його відсутності на робочому місці.

Але кожного разу знаходилася «поважна» причина, що мала виправдати нехтування міським головою своїх громадянських обов’язків – повстати перед судом і там доводити свою незгоду з протоколом про корупційне правопорушення.

4 липня Мамай надав собі частину основної щорічної відпустки тривалістю 1 календарний день (виходить, що того дня, як це бувало не раз, він і працював – розпорядження видав, і відпустку відгуляв).

Із 23 по 25 липня мер перебував на лікарняному, з 6 по 8 серпня – знов у відпустці.

Зрештою зухвала зневага, продемонстрована вищою посадовою особою полтавського міського самоврядування до системи правосуддя, обернулася 7 серпня постановою про дозвіл міліції на його затримання і доставку до суду. З метою притягнення до адміністративної відповідальності. Тепер уже за статтею 185-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення – неповага до суду.

Тим часом, перебуваючи у схроні (чи в курені, як Ленін, а може – у «Криниці»?), Мамай написав заяву на ім’я Генерального прокурора України (ним тоді був Віталій Ярема). Копію відправив прокурору Полтавської області.

Олександр Федорович повідомляв Генпрокурора, що суддя Гольник Л.В. «своїми злочинними діями руйнує систему правосуддя», та просив притягнути її до кримінальної відповідальності за статтею 375 Кримінального кодексу України – за винесення неправосудних постанов про привід його до суду.

При цьому громадянин Мамай твердо знав, що суддя «заздалегідь має намір визнати мене винним у адміністративному проступку, який я не скоював».

Несподіваний розвиток отримала тема «стояння» судді «на Майдані».

Учаснику київського Євромайдану Яремі Мамай доносив, що Гольник «приймала активну участь у стихійному мітингу в знак протесту проти захоплення облради активістами Євромайдану. Мітинг проходив 27 січня 2014 року біля памьятника Л.Убийвовк в м.Полтава під керівництвом Ігора Нестеренко та під гаслами недовіри міській владі та особисто меру Полтави. Суддя особисто на мітингу наголошувала на те, що я, як мер м. Полтава прийшов до влади незаконим шляхом та вимагала усунути мене з посади мера міста» (оригінальну стилістику, орфографію та пунктуацію документу збережено в усіх цитатах).

Нагадаю читачам, що Нестеренко на сайті «Миротворець» значиться як «Сепаратист. Пособник боевиков». А коло його діяльності окреслене так: «Пропаганда, финансирование, вербовка. Координатор СГУ Полтава».

Моя дружина, Лариса Гольник, опинилась на анонсованому «Полтавщиною», тобто аж ніяк не стихійному, мітингу випадково (зустрівши її по дорозі з роботи, я запропонував подивитися, що то буде). І, звісно ж, ніяких промов не виголошувала.

Власна моя «участь» у тому нетривалому збіговиську купки маргіналів обмежилася тим, що я намагався з’ясувати законність заходу та завадити його проведенню, а в один із гарячих моментів був змушений захищати від ушкодження свій фотоапарат, яким фіксував це порушення правопорядку прихильниками режиму Януковича.

Та повернемось у літо 2014 року. Коли суддя сама скористалася правом на відпустку, наш напрочуд «правдивий» мер 13 серпня заявив ЗМІ, буцімто не він, а суддя затягує розгляд справи. Й висловив упевненість, що суд над ним відбудеться «плюс-мінус через рік», коли у Гольник завершиться термін суддівства. Його судитиме інший суддя.

Так і сталося. Однак до Решетилівського районного суду ні в чому не винний, як він твердить, Олександр Федорович Мамай теж не поспішає. Чого б то?

Далі буде…