Мамай. Бреше, як Сірко на вітер (I частина)
Як добре розуміють читачі, народна приказка, винесена у заголовок цього документального серіалу, не має ані найменшого відношення до полтавського мера. Він бо людина напрочуд совісна, правдива та законослухняна. І ці його чесноти повною мірою проявили себе у боротьбі проти судді Гольник.
У пресі поширилася думка, що міський голова чинив тиск на суддю через ЗМІ. Насправді ж у публічну площину переходила незначна частина його заяв, звернень, скарг і деяких інших специфічних дій. Загалу була видима тільки верхівка айсберга.
Що ж залишилося під сподом?
8 травня минулого року мало відбутися судове засідання у корупційній справі стосовно громадянина Мамая О.Ф. За протоколом, складеним співробітниками УБОЗу, він притягався до адміністративної відповідальності, оскільки не повідомив депутатів міської ради про конфлікт інтересів при голосуванні за передачу земель Климко І.Г. Остання теж є депутатом (від «Совісті України», нещодавно вже й обласну організацію цієї політичної партії очолила), а ще – падчеркою мера.
У результаті особа, яка перебуває у родинних стосунках із градоначальником, отримала дозвіл на розміщення тимчасових споруд, простіше кажучи кіосків, для здійснення підприємницької діяльності на землях, що належать територіальній громаді Полтави на праві комунальної власності.
Повістка була доставлена співробітниками УБОЗу за місцем роботи обвинуваченого. Її отримали працівники Полтавської міської ради. Вірогідно, вони проінформували свого керівника про виклик до суду. В усякому разі, на засідання прибув адвокат Мамая, маючи на руках письмову угоду зі своїм клієнтом про представництво його інтересів, а також клопотання про передачу справи на розгляд до іншого суду, підписане особисто мером і датоване 8 травня.
Сам Олександр Федорович до суду не з’явився. Адвокат причину його відсутності пояснити не міг, зв’язатись із Мамаєм за мобільним телефоном йому теж не вдавалося.
(Згодом подібні ситуації повторяться кілька разів – то мер не зуміє додзвонитися до свого представника, то навпаки, однак ми, звичайно ж не можемо вважати це свідомим «трюком». Просто впродовж обридлого всім судового марафону Олександру Федоровичу фатально не щаститиме із мобільним зв’язком – чи то до якогось убогого оператора з поганим покриттям міський голова підключився, чи то телефон йому глючний дістався. Залишається тільки поспівчувати людині!)
Поки суд з’ясовував перспективи прибуття у засідання пана Мамая, мер, як він заявляв потім, провів засідання в міськвиконкомі, потім узяв участь у кількох передсвяткових заходах. Тобто міський голова свідомо і зухвало поставив себе над законом. Адже приходити в суд за викликом – це не право, а обов’язок кожного громадянина. Відтак на наступне засідання Мамая було доставлено примусово.
Гостроти ситуації надавала та обставина, що спливав строк накладення штрафу. Наділення землею падчерки відбулося 17 травня 2013 року, протокол про корупційне діяння міського голови було складено 29 квітня 2014 року, а Кодекс України про адміністративні правопорушення визначає, що стягнення може бути накладене не пізніше одного року з дня вчинення правопорушення.
Тодішня тактика захисту мера полягала в тому, щоб відтягнути розгляд справи по суті на «безпечну» дату. Очевидно, Олександр Федорович ще не усвідомив, що в будь-якому випадку суд повинен буде визначитися, винний мер у вчиненні корупційного правопорушення, чи ні. А визнання вини, згідно законодавства України, тягне за собою багато небажаних наслідків: дострокове припинення повноважень особи на виборній посаді, внесення даних до Єдиного державного реєстру осіб, які вчинили корупційні правопорушення, скасування рішення, прийнятого внаслідок вчинення корупційного правопорушення.
Далі буде…
