1.10.2012 | 19:11

Якого минулого мені не шкода

Моя попередня стаття отримала переважно схвальні оцінки – навіть від тих коментаторів, позиції яких зазвичай не співпадали з моїми. Це було несподіванкою. Та ще більшою несподіванкою стало завершення обговорення. Юзер із ніком Дядько висловив «лёгкие подозрения» у моїй «компетентности», позаяк усі мої матеріали «основаны только на одной тематике». Крім того, на його думку, «компетентный человек должен не навязывать своё мнение, а наводить лишь исторические факты». Я ж нібито замовчую безліч фактів, «приводя лишь выгодные … для навязывания своего мнения». Коли я попросив навести приклади моєї упередженості, Дядько відповів: «опубликуйте статью с названием, скажем "Развитие (ну или может Вы считаете упадок) украинских земель с 1922 по 1991 года».

Шановний Дядько! Ви просите мене проаналізувати (із врахуванням найрізноманітніших аспектів) розвиток великої території за тривалий період, який відповідає усьому часу існування СРСР. Не скажу, що це неможливо, проте однією статтею, як мені здається, тут не обійтися. Та й часу зараз маю обмаль. Однак ставлення своє спробую окреслити.

Від Вас же попрошу чесної відповіді: що для Вас особисто важливіше – могутність держави чи добробут простих людей? Як на мене, то саме з останнім у радянської влади ніколи не складалося, і всі індустріальні та інші звершення досягалися коштом мільйонів погублених людських життів у часи Леніна й Сталіна та «рівності у бідності» за їхніх менш кровожерних наступників.

А щоб освіжити пам’ять про буцімто благодатні часи брежнєвського застою, пропоную прочитати невеликий уривок із роману Оксани Забужко «Музей покинутих секретів».

Отже:

«Студентами ми спеціально ходили в тодішнє кафе «Театральне» на розі Володимирської, де тепер п’ятизірковий довгобуд, на таку дивовижу, як «яйцо под майонезом» – твердо зварене яйце, полите чайною ложкою майонезу, надзвичайно душевна була закусь. Якби я коли-небудь схотів відкрити ресторан, то тільки суворе «ностальджі» а-ля вісімдесяті, і назвав би належно – «Столова», або «Общепит», або, в крайньому разі, «У Щербицького», – і то, прошу панства, без понтів, без вульгарних фальсифікацій на кшталт «Сільпо», де від сільпо ж ні фіґа, крім назви, а – по-чесному, з достеменним збереженням усіх археографічних подробиць: щоб хиткі столики на трубчастих дюралюмінієвих ніжках, під одну з яких обов’язково підсунуто тісно складеного папірця, аби не розхлюпувався борщ, і ложки-виделки щоб із вічно-масного гнучого алюмінію, а ножів катма, і салфетки в центрі столу – нарізаними вручну паперовими квадратиками, застромленими в пластикову ємкість із неліквідного канцтовару: папір цупкий і гладенький, так що від леда-дотику на ньому прозоро проступають масні відбитки пальців, хоч зараз у міліцію неси... В меню, крім мого улюбленого салату «вітамінний»*, були б паніровочні котлети з черствого хліба з посинілим картопляним пюре, смажений хек із сірими макаронами кульового калібру, пельмені з оцтом, борщ і компот із сухофруктів – із розвареними темно-бурими покладами на дні склянки, ймовірно рослинного походження. Ага, ще вінегрет. А склянки обов’язково гранчасті, водка з пивом, і на десерт таємниче «пирожене в асортименті»: чималенька бардиґа посипаного цукром січеного тіста під сексуальною назвою «язичок»... І ще з сентиментальности подавав би «яйцо под майонезом» – але то вже виключно як specialite du jour**. Якщо все це як слід зорганізувати, щоб і дизайн відповідний, стіни помалювати увиш людського зросту зеленою олійною фарбою, плакати там усілякі страшилочні порозвішувати, лампочки щоб горіли в кращому разі через одну, і від часу появи клієнта до часу завваження його офіціантом щоб не менше тридцяти хвилин минало, словом, повне занурення в атмосферу…».

* компоненти салату «вітамінний» письменниця перелічила вище в тексті: огірки, редиска, молода цибулька, здобрені сметаною чи майонезом (із зауваженням – «майонезу при соціалізмі не було в магазинах»)

** specialite du jour – страва дня (франц.)

Про автора
Ігор Гавриленко
історик (Історія твориться сьогодні, і творимо її ми)
Ігор Гавриленко
138
Останні публікації