27.06.2012 | 19:59

І знову Паскевич…

У своєму невгамовному прагненні возвеличити посереднього полководця, В.Шестаков не усвідомлює, що персона фельдмаршала у розумних і розсудливих читачів давно вже викликає стійке відторгнення.

Продовжують захоплюватися Паскевичем шовіністично налаштовані особи та аматори-монархісти, ті, хто марить відродженням Російської імперії. Плюс друзі Віктора Феофановича та близькі йому люди, вірогідно, члени родини (Тиффани, привіт!). Та й сам він інколи виникає – інкогніто.

Одного разу мені вдалося схопити багатоликого автора «за руку». Вірніше «спалився» він сам, забувши перелогинитися. Якось на його гілці відбувся цікавий «діалог»:

- Tornado, Вы знаете, нет это не кумир и уж тем паче -не икона. Просто до сих пор о Паскевиче в большинстве излагают негатив и критиков у него гораздо больше нежели "позитивистов". Поверьте НИКАКИХ целей, кроме информационных лично я не преследую.Просто Полтава-место сакральное, отсюда вышло и с Полтавой связано громадное количество уникальных личностей и оттого,хочется, чтобы город о них знал (хотя бы малая часть неравнодушная к истории)и помнил. Великолепная Башкирцева тоже всего лишь родилась здесь, но ведь она заслужила улицу, хотя как по мне - и памятник она заслужила серьезный, и музей

(Корней, 24 квітня, 10:07).

- Корней, Уважаемый Корней, мне лестно,что вы сломя голову боретесь за славное имя Паскевича, но позвольте мне отвечать на вопросы самому!!!

(Виктор Шестаков, 24 квітня, 10:28). 

А тепер порівняймо висловлювання юзера Корнея з більш ранньою цитатою самого Шестакова: «Националисты понимают (в отличие от московских чиновников) сакральный смысл Полтавы для России – как место, где родилась империя. Полтава – это символ, символ победы, а с ощущением победителей сейчас в нашем лагере тяжеловато…» (http://www.nr2.ru/kiev/374009.html). Риторика щодо сакральності міста – тотожна.

Запам’ятавши прокол Корнея – Шестакова, я дозволив собі такий хід.

Дочекався чергового пасажу ретивого Корнея на моєму блозі, який свідчив про гарне володіння цього дописувача темою:

«по моему автор зашелся в какой-то непонятной паскевичефобии. Да он довольно точно нашел уязвимбые места его биографии (восстания в Польше и Венгрии), но теперь, как то все в кучу свалил и Павла и умершего от тифа Александра, и даже Льва Толстого. Причем уже сколько раз замечаю, цитаты тоже подбираются каких-то странных товарищей. Тарле велик и интересен, но он был марксистом, а Маркс Паскевича ненавидел. Это, кстати повод еще написать статью для Гавриленко -как Карла Марла не любил нашего земляка»

(Корней, 4 травня, 20:22).

У відповідь я написав: «Корней, май гідність, паскудничку, заходити на мій блог під власним ім’ям (усе одно ж спалився). Тоді й будеш отримувати змістовні відповіді»

(Ігор Гавриленко, 5 травня, 10:02).

Після цього на мій блог «Корней» вже не потикався. У Шестакова він насмілився вигулькнути тільки один раз – 8 травня, о 20:26, хоча ще 4 травня був активним упродовж усього дня і видав купку коментів.

***

Тепер по суті сьогоднішнього опусу В.Шестакова «Последняя война и последний поход». Щоби не повторюватися, дозволю собі відсилку на власні публікації «Паскевич – видатний полководець?» (починаючи зі слів «Цікавий аналіз діяльності Паскевича») та «Керсновський vs Шестаков» (з речення «Завершилася полководницька кар’єра Паскевича Дунайською кампанією 1854 року»).

У першій статті ви знайдете розлогі уривки з книги академіка Євгена Тарле, які Шестаков сором’язливо замовчує, у другій – дайджест 4-томної праці Антона Керсновського «История Русской Армии» (Белград, 1933–1938), унікального військового історика і філософа, одного з найбільш значимих для XX сторіччя російських дослідників цієї проблематики.

На останнього автора звертаю особливу увагу полум’яних російських патріотів і мрійників про відродження імперської величі. На відміну від вас монархіст-білоемігрант Керсновський за свої переконання – «за єдину й неділиму» – кров, а не жовч, проливав. Йому ви мусите довіряти. Почитайте, може зрозумієте нарешті, чи можна сказати про Паскевича, як це зробив сьогодні Шестаков, «великий солдат, великий патриот, великий полтавчанин».

***

Передбачаючи через невеликий обсяг мого допису ймовірні випади типу «стух Гавриленко», «йому нічого вже сказати», попереджаю моїх вірних «прихильників» – я ще багато чим можу «порадувати». І вас, і Віктора Феофановича персонально.

Про автора
Ігор Гавриленко
історик (Історія твориться сьогодні, і творимо її ми)
Ігор Гавриленко
138
Останні публікації