І знову про вибори

Буквально позаминулого вечора, годині так о 21.00 задзвонив мій домашній телефон. Подумала, що це знайома, домовлялися. Проте почула голос Валерія Асадчева. Скажу чесно, спочатку здалося, що телефонує кандидат в мери особисто: так природно він говорив. Мої намагання привітатися Валерій Михайлович проігнорував, натомість закликав голосувати за нього на виборах. Потім виявилося, що це все-таки запис, і того вечора подібний дзвінок мали багато полтавців. 

Уже через 15 хвилин на міському сайті для мам і тат з'явилися записи розгніваних матусь, які саме в цей час вкладали дітей спати, а телефон ледве не розбудив малюків. Проте згодом дискусія прийняла швидше гумористичну направленість: обдзвонювати виборців у нас ще нікому на думку не спадало.

Як показує практика, ера високих технологій на руку кандидатам, котрі борються за омріяні мандати. Оригінальності немає меж. Листівки - це для пенсіонерів, вони інтернетом не користуються (пробачте мене, шановні дідусі й бабусі, які є впевненими юзерами), а от молодший електорат треба брати тим, що йому ближче: мобільним телефоном та інтернетом. Заклики голосувати надсилають потенційним виборцям через соціальні мережі, виступи їх на місцевих телеканалах анонсуються через смс.

Вибори всюди, і сховатися від них чи хоча б проігнорувати той потік інформації не вдасться навіть найнесвідомішим полтавцям. Яким би не був фініш цих перегонів, варто віддати належне кандидатам - вони за голоси виборців змагалися, хто як міг.