20.05.2014 | 13:34

«Тінь білої з косою знову нависла над країною» або «Чому я знову проголосую за „Cвободу“»

Спостерігаючи за спробами Тимошенко (і не тільки) в котрий раз реалізувати свою «сокровєнную», заповітну мрію — всістись нарешті в крісло Президента України, чомусь часто згадую Майдан.

Тінь білої з косою

Так, одного разу, коли відбувалося чергове блокування Адміністрації Януковича з боку опозиції, ми спостерігали таку картину. О дев’ятій ранку півторатисячна колона мітингувальників (а це були прихильники ВО «Cвобода», що базувались неподалік — в Жовтневому палаці) підійшла впритул до кордонів «Беркуту», що в декількох місцях перегородили вул. Банкову. Розпочалася акція протесту, в розпал якої в 9-30 з вул.Інститутської повернув стрій з 40-50 жінок середнього віку. У кожної був біло-сердечний прапор. До акції вони долучились організовано, але мовчки. Не галасуючи і не мітингуючи, вони простояли рівно годину і, на наш подив, рівно в 10-30 так само організовано відбули в сторону вул. Інститутської, залишивши прихильників ВО «Свобода» наодинці з силою-силенною чорних та плямистих чоловічків при повних обладунках. Сама ж акція продовжувалась ще півтори години. Чи то участь «Батьківщини» була суто формальною, чи то фінансування «бабусьок» обмежене, але факт залишається фактом. Інший приклад. Коли на одному з народних віче на Майдані було проголошено про створення ВО «Майдан», до нього не було включено ряд громадських рухів та відомих активістів, які не просто «відбували» на Майдані, а поклали величезні зусилля для його існування, а ось однією із перших в ВО «Майдан» була включена Ю.Тимошенко, яка на цей час перебувала в лікарні Харкова і ніяким чином до Майдану безпосереднього відношення не мала. Про це гордо оголосила «права рука» Юлії Тимошенко пан Турчинов, він же в.о. Президента, він же в.о.Верховного головнокомандуючого, він же в.о.голови Верховної Ради (набір ключових посад з повноваженнями, що не снились навіть Януковичу). Це той безхребетний Турчинов, під чиїм «ефективним» керівництвом був втрачений Крим, з мовчазної згоди якого здаються великі та малі міста в східній Україні та склади зі зброєю. А чи не для зриву виборів через введення надзвичайного стану в країні, для якого існують всі підстави, вся ця вистава затіяна? Запитання: а для чого команді Тимошенко вибори взагалі? Їм (і їй опосередковано) і так належить вся влада в країні. Уже згаданий «збитий льотчик» Турчинов, що щиро впевнений в своїй величі та значимості, в стилі Чумака бархатним голосом з застиглим поглядом запевняє з зомбоящика про те, що ситуація в країні контрольована та постійно поліпшується. Таким самим голосом після подій 18-20 лютого на Майдані він закликав і заклинав людей розійтись, мовляв, революція вже здійснилась і мети досягнуто. Вашої мети, пан Турчинов? Але жоден з тих, кого я зустрічав на Майдані, з якими я жив пліч-о-пліч у Жовтневому палаці (палаці «Свободи»), з ким часто ділив бідненький бутербродний обід, прибув туди не заради вашого працевлаштування, протестували, ризикували, боролись не заради роздачі посад серед ваших однопартійців. Гинули люди, впевнений, теж не заради матеріалізації ваших амбіцій, як і амбіцій інших «со-ратників»: Яценюка, Пашинського, Авакова, Власенка, Денісової, Сенченка і «прочіх». 

Діяльність креатур Тимошенко наскрізь пронизана лицемірством, цинізмом подвійними стандартами. Так, коли почалися події на вул.Грушевського, коли після чергового заклику зі сцени «ще трохи зачекати», протестувальники Майдану не витримали і вирушили до Кабміну (а вже минуло біля трьох місяців протистояння, а значить, і нерішучості очільників), пан Яценюк, хвацько зіскочивши зі сцени, посеменив на Грушевського з окликами «всі на Майдан», після чого був доволі жорстко і ганебно відправлений обуреними протествувальниками назад. Завжди пафосному та манерному Яценюку нічого не лишилось, як, повернувшись до сцени, нарікти активістів, на чий супротив він «нарвався», провокаторами (на завтра, правда, вони перетворились на героїв). Спроба Яценюка спіймати «в лоба кулю» теж «вийшла боком»: через пару днів Майдан вже скандував: «волю Юлі, в лоба кулю...». Народ чітко і безапеляційно реагує на всілякі спроби його задурити, «відюзати», використати. Панове Яценюк, Турчинов і «іже с німі», спробуйте щось більш вишукане, тим паче з вашим непереборним гіпертрофованим бажанням будь-якою ціною протягти Юлю до влади; «топорні», незграбні методи вже не діють...

Жеманно позуючий в соціальних мережах гламурний міністр Авакян продуктивно займається репресіями проти самих активних та яскравих представників Майдану (зрозуміло, що вони мовчати і бездіяти не будуть та становлять загрозу, перешкоду подальшому безроздільному пануванню групи «Леді ТЮ і партньори») в той час, як приборкати сепаратистів на сході — «кишка тонка». Ви часом не зпутали: хто ворог, а хто — друг? Чому ви такий принциповий та жорсткий по відношенню до радикально налаштованих патріотів та такий ніжний та м’якенький до південно-східних сепаратистів? Чомусь у команді Тимошено все перевернуто з ніг на голову як в економіці, так і в світогляді. Феномен леді ТЮ заключається в тому, що вона не бреше народу, а зуміла створити для нього (як і для себе) таку бездоганну легенду, таку псевдоукраїнську байку-біографію, в яку й сама повірила, як повірив і не сумнівається в правдивості цієї легенди її зубожілий та схудлий електорат. Вже не раз Україну приходили спасати всілякі «месії» в білих сутанах та з чорними помислами. Ми, вимушені «пасинки», сподіваємось, що ця «мачуха» нації — остання з них. 

Чому? Та тому, що це саме їй доля надала в 2004 році унікальний шанс підняти країну з колін, здійснити якісний прорив у розвитку. Але пані ТЮ чисто «по-бабські» прийнялась «клювати» хворого Президента та декілька років «бодалась» з ним, причому — ефективно. Що ж, аплодисменти. Ви насолоджені? А як же країна, яка в той час, коли ви, Юльо, займались цією «хіромантією», марно очікувала на ефективні управлінські рішення? Пусте? Якось мстиво, «по-жлобськи», не по-державницьки поступаєте! 

Чому? Та тому, що пам’ятаю, як в 90-х роках «куролесили» Єдині енергетичні системи України, і як розграбовували, «абналічівалі», конвертували молоду країну. Уявіть: був створений навіть банк на острові Науру (ознайомтесь з картою Тихого океану, це — поряд із Маріанською западиною), куди «заганялись» кошти з ЄЕСУ. Була навіть спеціальна постанова Нацбанку про заборону здійснення операцій зі згаданим острівним банком. Чому зараз вже про це ніхто не згадує? Як варіант відповіді: пан Турчинов в свій час при посаді голови СБУ «потурбувався» про «правильну долю» документального супроводу тих фінансових оборудок. 

Чому? Та тому, що бридко спостерігати, як пані ТЮ холоднокровно та цинічно піариться на смертях загиблих на Майдані, непрохано «нагрянувши» до вбитих горем батьків Нігояна та інших. Зупиніться, схаменіться, покайтесь! На шляху до президентства немає нічого святого? 

Чому? Та тому, що ця справді харизматична жінка-революціонерка почуває себе як риба в воді тільки в колотнечі та безладі; самореалізується, підвищує самооцінку тільки в цілковитому хаосі. Тиша, еволюція, стабільність — не її життєве середовище, не комфорт-зона, їй буде скучно, та й риба в каламуті ловиться краще. 

Чому? Та тому, що не хочемо бачити своїм президентом пані, яка на безкінечних шустерівських етерах уповається своєю величчю, з гордістю і ностальгією згадуючи свої «дві ходки». Так, як красується, гріється в променях слави, насолоджується надмірною увагою і її пихатий протектор та наставник, великий пацифіст Кравчук, що ось-ось лусне, надуваючи щоки від своєї значимості (що баклан в шлюбний період). Той Кравчук, з рішення якого про позбавлення від ядерної зброї почалося падіння країни, позбавлення України незалежності та територіальної цілісності; рішення якого дає зараз привід та можливість сусіднім державам (Росії, Румунії,Угорщині та іншим) розмовляти з Україною як з чимось неповноцінним, меншовартим, другосортним. А зараз театрально поривається «...взяти рушницю та піти захищати...». Може краще взяти мотузку та піти з честю? На додаток еЛ.Кравчук ще «наспівав» собі пам’ять як одноіменного візка для обездолених часів його правління. «Гідне» великого руйнівника завершення кар’єри. А що ж собі за слід в історії «наколядувала» ексклюзив-деструктив леді ТЮ? Весна покаже...Життя прояснить...

До того ж, Йулійо, дуже непереконливо звучать запевнення в щирості помислів від гіпербагатої особи, що задекларувала нещасну 2-х кімнатну «хрущівку». Тут навіть зовнішня оздоба: вишиванка «а ля Версачок» з моністом від Луї Віттона не переконує. Та й формула «„губкі бантіком, бровкі доміком“ і — в народ» теж не діє. Форма то є, наповнення немає — пусто, трухло, застаріло... Непереконливо також виглядають пориви та незграбні спроби леді ТЮ навіки зайняти своє місце в українському політикумі. Ми ж не на колумбарії. Попрацюйте краще над своїми соратниками та «власть імущімі» поплічниками — може вдасться зберегти хоча б частину країни. Наладьте комунікації зі своїми «викормишами», може, ще хтось (тільки не ви з пустопорожніми лозунгами «...я захищу Україну...», «...я не пущу кризу в Україну...», які так і не зреалізувались, залишившись лише в вашій передвиборчій риториці) її захистить? Може, народні ополченці та Самооборона Майдану, яких мобілізує та залучає МО та МВС (для чого тоді нам штатна міліція та армія)? Чи не настав час виконати свій конституційний обов’язок замість створювати паралельні народні силові структури? До речі, як кажуть, «посміхають» спроби високопоставлених тимошенківських чинів у погонах і без них корегувати дії по обороні України з поправкою на реакцію Кремля, з оглядкою на Путіна: а чи не роздратує, мовляв, ось це рішення або цей крок Москву і чи не викличе неадекватну та гнівну реакцію Росії? Щось не пригадую, нагадайте, чи 300 молодих офіцерів в Крутах замислювались над реакцією Муравйова на їх героїчний вчинок?.. «Обмєльчала», здріб’язковіла армія, міліція — тільки знай, що бюджет проїдати, а ось відкрити кінгстони та затопити хоча б один корабель, щоб не дістався ворогові, відловити сепаратиста без «бабла» Коломойського, так це — «слабо-о-о». Який Верховний головнокомандуючий, така і оборона. Давайте й далі тихо тремтіти по зашпорах (вчасно, правда, отримуючи зарплати, зірочки, вислуги, пільги), сподіваючись на чудо та на сумління ворога?! Ганьба! Якийсь театр абсурду! Є, до речі, резервний варіант — надати Тимошенко можливість, як вона заявила, «розстрілювати ворогів з ядерної зброї» (як колишній армійський авіаційний механік, знову, правда, не зрозумів «бабську» алогічну маячню), а самим — насолоджуватись видовиськом з узбіччя... Якщо серйозно, то впевнений — занадто багато й так Юлі навколо нас, занадто сильно вросла ця псевдоукраїнська сила в усі сфери і верстви нашого життя. Занадто широко та глибоко узурпована прибічниками Тимошенко влада. 20-річна україноненависницька селекція викристалізувала, на жаль, таких персонажів, як Турчинов, Тимошенко, Яценюк «сотоваріщі». Стоп! Досить! Настав історичний шанс угомонити «вєздєсущуйу» «Батьківщину» на чолі з леді ТЮ та відправити її в минуле, в політичне небуття. Йуля ж, мабуть, буде затребувана як постійний клієнт клініки «Шаріте» (народ вас звільнив ціною багатосотенних жертв, тож, їдьте, лікуйтесь) та заслужений пенсіонер України з пільгами на оплату послуг зв’язку, які надасть один із її симпатиків пан Ахмєтов (він же — власник «Укртелекому»). Пані Тимошенко, тепер у вас є вдосталь часу і пільг дзвонити своєму куратору та другу Путіну та пліткувати і хіхікати над усілякими «мазуриками». Нумо! БЮТ — в утіль! Вас — на пенсію! 

За кого ж віддати голос? На порозі президентських виборів маємо визначитись. Кого ж пропонують? «На манєже — всьо тє же»! Хороша, рейтингова кандидатура — Порошенко. Пригадую, доводилось спілкуватись на Майдані, в тому числі і на барикаді на вул.Лютеранській. Тоді пан Петро був взірцем відкритості та доброзичливості. Посміхався, жартував, спілкувався з протестувальниками, особисто привозив їм речі. Через пару днів ми зіткнулись з паном Петром & компані в ліфті готелю «Україна». Посмішка кудись поділась, погляд став суворішим, зверхнім, а на наше привітання відповідь не послідувала. Не царська це справа — вітатись з холопами? Може, його цнотливий лоск збентежив наш типово майданівський вигляд: валянки, ватні штани, просякнута димом тілогрійка? Про це вже не дізнаємось. Як, мабуть, не дізнається його величність пан Петро про те, що в зубожілій країні давно не долюблюють олігархів. Перед тим, як зачарований електорат вибере своїм президентом пана Петра, дасть на 10років «порулити» країною, нагадаю: саме він співзаснував партію регіонів (!), яка створила країні стільки проблем та чиї «діти» будуть пити з нас та нащадків відрами кров ще десятки років. Крім того, майбутній очільник держави, пам’ятаємо, в минулому не гнушався навіть працювати в уряді Азарова, причому двічі. Дивна та разюча нерозбірливість, безпринципність, політична нечистоплотність, невиправне хронічне лібідо до влади. Тільки б посаду... А чи варта вона таких жертв? Пройдуть, бездарно втратяться роки, поки й цього хольоного, ненаситного та нещирого народ «прорахує» і виведе на чисту воду, до цього насамообманюючись донесхочу, зневірившись та зненавидівши. Почекаєм... 

Добкін, Тігіпко, Царьов, Бойко, Коновалюк — «ригианальне лайно», не варто обговорювати. Гриценко (Офіцер з великої літери), Ляшко (який виявився більш мужнім, «духовитим», ніж чемпіон світу), Ярош (прихильники якого каталізували події по вул.Грушевського, пришвидшили розвиток занадто млявого, затягнутого перебігу конфлікту), Богомолець (під керівництвом якої врятовано не одне життя протестувальників) — достойні, непересічні кандидати — без перебільшення. 

Але я проголосую за Тягнибока. Як і у інших прихильників «Свободи», в мене є ряд запитань щодо діяльностію партії, але я не ідеаліст і не суддя. Істинну вагу політсили вбачаю в діях, вчинках, а не в гаслах «от Юлі» типу «...Україна — це я, я — це Україна». Так ось, саме прихильники «Свободи» змогли отримати естафету Майдану від молоді та студентства, протестний проєвропейський рух яких власне й започаткував сам Майдан. Саме «свободівці», ці робочі конячки революції гідно несли цю естафету через всі тернії та негаразди до перемоги. Саме завдяки зусиллям прихильників «Свободи» та Самооборони Майдану, їх нескінченим протестним акціям, блокуванням, мирним мітингам, а потім — і героїчним бойовим діям, революція і здійснилась. Нагадую, що найбільше в подіях на вул. Грушевського та вул. Інститутській загинуло саме прихильників «Свободи» та Самооборони Майдану. Саме ці Герої ціною своїх життів принесли перемогу тим, що нею безсовісно зараз скористались, ігноруючи інтереси мільйонів революціонерів. Були задіяні, звичайно, і представники інших опозиційних партій, але, мені здалось, що їх питома вага менша, роль в згаданих подіях менш істотна, а часом — просто декларативна, статична, контролююча. Так, пан Сєнченко, сьогодні заступник голови адміністрації Турчинова та пані Денісова, сьогодні міністр соцполітики, денно і нощно моніторили палац «Жовтневий», мабуть, маючи на увазі координацію зусиль «Свободи» і «Батьківщини», хоча зі сторони це нагадувало простий контроль прихильників «Свободи» (можливо, я й помиляюсь). Але, рушійна сила, «тягло», двигун Майдану — саме «Свобода». Саме Тягнибок, завдяки особистим якостям, непохитній, принциповій, терплячій, виваженій, відданій ідеям націоналізму та нового державотворення, позиції, зміг створити, сконсолідувати таку потужну патріотичну силу, на плечах якої той щирий емоційний молодіжний порив і зміг перетворитись на справжній історичний злам, еволюціонувати, матеріалізуватись в усунення режиму Януковича. Шкода тільки, що до «корита» знову рвуться «всєядниє і нєнаситниє касмапаліти», прибічники «залатова тєльца», які ще пів-року тому тихо тремтіли під ковдрою, поплічники псевдроукраїнських партій, особистостей, рухів та їх креатури, які знову схлиснулись за своє та бездонне, а не за суспільне та українське, бо «на кону» — великий приз — істотний шмат землі в центрі Європи + бонус — більше 40 млн рабів. Дуже спокусливо, чи не так? 

Отже, набридли всілякі «торч-пастори & тимошонки», «зайчики: сєні & чоколатні», «толєрасти & фєдєрасти», «помірковані & натурали», «пацифісти & псевдодуховні лідери та спасителі нації», «початківці-повчальники & забронзовілі начальники»! Печія замучила, а їм — «хоч кіл на голові теши»... 

Тож, віддаю голос за націоналістів!!! 

Мій голос-крапля в морі. Втім, таких крапель-море. Море, яке змиє все вороже, шкідливе, що тягарем повисло на Україні, гальмуючи прогрес, еволюцію, розвиток, та яке породить паростки майбутньої Великої України, в яку так щиро вірив та за яку непохитно стояв Майдан. P.S. Якось на вул.Небесної Сотні (бувшій Інститутській, де була презентована виставка моїх політичних карикатур) почув розмову двох киянок похилого віку: «Уявляєш, як „Свобода“ змогла вимуштрувати своїх прихильників, якщо замість „Добрий день“, навкруги вітаються „Слава Україні!“ (причому прозвучало це по-доброму, без осуду, з захопленням)...

А ти, громадо, уявляєш: за таке привітання 10-го травня на Луганщині сепаратисти позбавили життя чотирьох молодих патріотів, які тільки починали жити. І як з цим змиритись? » Проковтнути" таке не зможемо!

Слава Україні! Слава Героям! Вічна їм пам’ять!

З вдячністю тим, з ким мав честь 
знаходитись поряд восени 2013-го/взимку 2014-го,/один з мільйонів, Гожий Едуард/

Про автора
Едуард Гожий
Небайдужа і уважна людина
Едуард Гожий
14
Останні публікації