Синдром

При постійному повторюванні не втрачають сенсу тільки матюки.

(Народна творчість)

Під цим висловом є глибокий фундамент!

У психлогії є чудовий термін - вивчена безпорадність. По-простому - це коли бачиш, що щось не так, але не дієш, бо не віриш у досягнення результату.

Однією з причин виникнення вивченої безпорадності є повторювані події, коли всі старання призводять до однакових наслідків (чи відсутності будь-яких наслідків), а подвоєння чи потроєння зусиль ніяк не відбивається на остаточному результаті.

Така от властивість тваринного і людського організму.

До чого це я?

Після 2004 року в людей у мозку закріпилася думка про можливість змін у державі шляхом протестів. Така ситуація загрозлива для влади. Тому владі потрібно цю думку в мозку людей приглушити.

Вже більше року мене не залишає думка, що ланцюг певних подій в Україні проводиться для того, щоб у суспільства синдром вивченої безпорадності глибоко вкорінився у свідомості і "вибив дурь з голови".

Кому це треба? - владній верхівці. Бо тоді загроза їм з боку народу значно зменшується.

Таким чином, владі потрібно показати людям, що масові протестні акції не досягають мети. Тоді у людей відпаде бажання виходити й протестувати.

Українці такі, що коли їх питання не стосується, то вони не вийдуть. Тобто, якщо є загроза для шахтарів, то програмісти не вийдуть на протест.

Отже, смикаючи певні прошарки чи інтереси народу, можна викликати протест, який з великою ймовірністю обмежиться тільки цим прошарком чи інтересом. Інші не вийдуть. Далі треба показати про цей протест на всю країну. І потім замовкнути про результати чи повідомити про їх відсутність.

Якщо ці безрезультативні протести відбуваються ще й зі збільшенням залученої кількості народу, то це підсилює ефект виховання синдрому в свідомості всього населення.

Так і прописується вивчена безпорадність для суспільної свідомості.

Ось аналіз:

Листопад 2010 року - акції протесту проти Податкового кодексу. Учасники - підприємці. Результат - вимоги не виконані.

Березень 2011 року - протест вчителів. Учасники - вчителі та викладачі. Результат - вимоги не виконані. Частково їх виконали аж у 2012 році.

Вересень-жотень 2011 року -  масові протести. Учасники - афганці, шахтарі, чорнобильці та фермери. Результат - вимоги спочатку виконали частково, а потім  перекрутили їх все-таки на користь владі.

Березень 2012 року - планувалися масові акції протесту проти діючої влади. Фокус перейшов на вбивство Оксани Макар. Масові акції відбулися. Учасники акцій - небайдужі до вбивства люди (різні прошарки населення та соціальні категорії). Результат - дуже неоднозначний.

Липень 2012 року - масові протести проти Мовного закону Ківалова-Коленіченка. Учасники - різні прошарки та соціальні категорії населення. Результат - вимоги не виконані.

Жовтень-листопад 2012 року - вибори до ВР. Первомайськ. Учасники - різні прошарки та соціальні категорії населення, переважно місцевого. Результат - не досягнуто. Винні не покарані. На повторних виборах виграв провладний кандидат.

Весна 2013 року - масові акції протесту "Вставай, Україно!". Учасники - різні прошарки та соціальні категорії населення по всій Україні. Результат - не досягнуто ніякого.

Листопад-грудень 2013 року - Євромайдан. Наймасовіші акції протесту за всю історію України. Учасники - всі категорії населення України. Результат - поки що не досягнуто. Затягування процесу значно віддаляє досягнення результату. І ще затягування сприяє поглибленню синдрому вивченої безпорадності у свідомості людей.

За всіма цими подіями спостерігається відсутність досягнутого результату.

Синдром укоріняється.

В цьому також є класний позитив!

Для влади.