8.02.2013 | 9:51

Критика

Як же її багато навколо...

Тема критики цікавила мене давно. Ще актуальнішою вона стала після початку ведення блогу на "Полтавщині".

Хотілося зрозуміти - як реагувати на критику? Яку точку зору сприймати? До кого прислухатися? Чим керуватися?...

Дякуючи нашому Всесвіту і його законам, які говорять, що коли дуже чогось хочеться, то воно відбудеться, я останнім часом прийшов до відповіді для себе стосовно критики. Ділюся з Вами, шановні читачі моїх дописів.

Тут я називаю критикою ті думки, висловлювання та дії людей, які не співпадають із моїми (для конкретики буду говорити про себе, а не про іншу особу).

Критику в такому розумінні можна класифікувати на вербальну-невербальну, конструктивну-неконструктивну, позитивну-негативну. Можна встановлювати певні закономірності критики, можна будувати цілу теорію критики ...

Я прийшов для себе до простішої відповіді, яка, на мій погляд

- є практичною,

- в дії займає значно менше часу, ніж інші,

- логічна,

- дає впевненість,

- відповідає принципам визначеності особистості.

Логіка така.

Критика буде завжди! Щоб Ви не робили. Обаму критикують півсвіту (умовно) та половина США. Віктора Федоровича критикуює половина України. Поплавського крикує більша половина України ))) Мамая крикує більша половина Полтави...

Якщо я - власник бізнесу - будуть критикувати. Якщо я - найманий працівник - будуть критикувати. Якщо я - безробітній - будуть критикувати. Якщо я залізу в погріб і нічого нікому робити не буду - будуть критикувати :) Це буде завжди. З цим треба погодитися. І все.

Далі.

Суть критики в тому, що хтось хоче мене схилити на свою точку зору.

Але я ж так само маю право мати свою.

Якщо моя точка зору відповідає моїм життєвим принципам, дає мені впевненість, спрамовує мене до виконання своєї місії та досягнення цілей та не приносить шкоду іншим (не порушує Кримінальний кодекс та морально-етичні норми), то вона точно має право на існування у Всесвіті.

Інші критикують, бо хочуть мене схилити до соєї системи координат. По-іншому сказати: використати мій життєвий ресурс (час, увагу, вміння, знання) на свою користь. Як мінімум для того, щоб я відмовився від свого (пожертвував ним) і погодився з ними (віддав частину свого життя їм).

Тут у мене виникає питання: якщо я буду погоджуватися з критикою людей, яка не відповідає моїм переконанням (тобто буду віддавати свій життєвий ресурс цим людям), то що будуть робити ті люди, коли мене на фініші мого життєвого шляху опустять до ями довжиною 2 м, шириною 1 м і глибиною 1,5 м?

Відповідь на це питання проста: хтось поплаче, хтось посміхнеться, хтось нічого робити не буде.

Далі ці люди повернуться до свого життя, зі своїми переконаннями, зі своїми розмовами про політику, про Мамая, про те, що зварити на обід, чи якою смачною була окрошка у кафе... І знову до критики чогось/когось іншого.

А я так і лежатиму в ямі 2*1*1,5 з нереалізованими своїми цілями, бо реагував на критику, яка буде завжди. І мені вже буде байдуже чи критикують мене, чи ні. І чи правий був Мамай. Свого в житті я так і не зробив...

Жорстокий приклад. Але він для мене є показовим для розуміння моєї реакції на критику.

Тому в питанні критики я для себе прийняв такі правила:

1. Потрібно мати свою місію в житті з конкретними цілями.

2. Місія, цілі, та дії по їх досягненню максимально не повинні шкодити іншим.

3. Критика буде завжди.

4. Поворот у бік негативної критики буде забирати мій життєвий ресурс. Тому на неї не варто звертати увагу.

5. Поворот у бік позитивної критики буде давати мені натхнення та впевненість у моїх діях. Тому її треба сприймати і керуватися нею.

Ось так.

Щиро дякую тим, хто дочитав це до кінця )))

Про автора
Останні публікації