29.01.2013 | 21:09

Чому так?

Цікаво

Учора спілкувався з Василем Миколайовичем. 65 років.

Він говорив про життя пережите. Яке "вже закінчується".

Слідкуючи за його розмовою та життєвою історією, помітив, що він говорив про все з негативної точки зору: коліно болить, бо отримав травму... пропрацював 40 років, а в старості нема нічого... купив онуці книжку "Абетка", яка коштує аж 7 гривень... колгосп розікрали... пожалітися нікому...

Кажу: "Василь Миколайович, а що було гарного за 65 років? Ось мені ще 30-ти нема, а гарного дуже багато! У вас повинно бути вдвічі більше..."

Згадав дітей, онуків, молодість. Почав підтупцьовувати - вже й коліно не болить. Посмішка з'явилася на обличчі, почав щиро шуткувати...

Думаю собі такі речі. Точно при приємних розмовах організм людини оживає! В кров надходять гормони, серце швидше б'ється, м'язи працюють, мозок працює, кисню більше, судини промиваються... Як "Містером Мускулом".

Чому ж тоді люди переважно говорять про речі з негативної точки зору? Чому з обох сторін медалі бачать гіршу? Чому не роблять позитивні висновки? Чому?

Упевнений, що природа людини позитивна! Людина - чудова система! Невже зовнішні маніпуляції у негативних відтінках такі сильні, що саморегулювання людини не може їм протидіяти?

Не дивіться телевізор. - Посміхайтеся йому. Я посміхаюся. Навіть тоді, коли десь бачу його виключеним )).

Проте - вибирайте. Може й дивіться. Говоріть про те, що відбувається, у сірих відтінках.

А я буду вам посміхатися :)

Про автора
Останні публікації